ЕКСКЛЮЗИВ Від укриттів до майбутніх кварталів: нова місія архітекторів Дніпра

01 липня 2026 р. 10:16

01 липня 2026 р. 10:16

Сьогодні в Україні відзначають День архітектора. Попри війну, дніпровські зодчі продовжують плідно працювати, реалізовуючи свої яскраві проєкти як у рідному місті, так і за його межами. Про те, чим займаються архітектори Дніпра у воєнний час, розповість «Наше місто».

Дніпровські архітектори спроєктували скейт-парк світового рівня

Спочатку дніпрянка Анна Папуша мріяла стати модельєркою. Адже це чудово — створювати модний і стильний одяг для своїх ровесниць. Проте знайти омріяний виш не вдалося.

— Тоді у Дніпропетровську я не знайшла закладу, де навчали б цієї професії, — усміхається Анна. — Подумала-подумала й вирішила вступати до будівельного інституту на архітектурний факультет. Вступила — і жодного разу не пошкодувала!

Архітектура виявилася справді захопливою професією — працювати над проєктами, які розвивають рідне місто, дбайливо інтегруються в його контекст і створюють комфортний простір для людей.

Після завершення навчання молода архітекторка разом зі своїм університетським другом, одногрупником і кумом Юрієм Носом заснувала архітектурну майстерню ПІНіК.

.— Юра — надзвичайно талановита людина, — розповідає Анна Папуша. — Він буквально фонтанує ідеями. Наш творчий тандем побудований на поєднанні двох різних професійних підходів. Ми по-різному сприймаємо простір, помічаємо різні нюанси та інтерпретуємо запити замовників. Саме така різноманітність поглядів дозволяє розглядати кожен проєкт з кількох ракурсів, знаходити найкращі рішення й створювати архітектуру, в якій гармонійно поєднуються естетика, функціональність і продуманість кожної деталі.

Повномасштабне вторгнення стало важким випробуванням для творчого тандему. Перші місяці архітектори майже повністю переключилися на волонтерські проєкти. Майстерня розробляла концепції переобладнання нежитлових будівель на заході України під гуртожитки для переселенців, допомагала з проєктами модульного житла та шукала можливості бути корисною країні своїми професійними знаннями.

Наприкінці 2022 року Юрій вступив до лав Збройних сил України. Проте навіть після мобілізації робота ПІНіК не припинилася.

— На фронті, коли випадає вільна хвилина, Юра малює ідеї у блокноті, — продовжує співрозмовниця. — Надсилає мені ескізи, а я вже їх доопрацьовую. Наш творчий процес триває й досі.

Одним із найважливіших проєктів майстерні став сучасний скейт-парк у Батумі.

Наприкінці 2022 року дніпровських архітекторів запросили взяти участь у державному конкурсі в Грузії. Працювати довелося в найважчі місяці енергетичної кризи.

— Це був період найжорсткіших блекаутів, — згадує Анна Папуша. — Світло вимикали на кілька діб поспіль. У той час я перебувала в Лондоні, де завершувала проєкт і надсилала матеріали до Грузії. Потрібно було встигнути подати всю документацію у визначений термін.

Команда запропонувала незвичайну концепцію.

Ділянку під майбутній скейт-парк розділяла широка пішохідна алея. Замість того, щоб просто розмістити спортивні зони по обидва боки доріжки, архітектори об’єднали весь простір єдиною ідеєю.

— Ми вирішили накрити парк своєрідним зеленим килимом, який підняли над пішохідною зоною, — пояснює співавторка проєкту. — Так утворився тунель для безпечного проходу людей, а зверху — масштабний майданчик для спортсменів. Газон дозволив зберегти площу озеленення, тунель створив затінок у спекотному кліматі Батумі, а його дах перетворився на амфітеатр, звідки відкривається краєвид на море і зручно спостерігати за змаганнями.

Саме ця концепція принесла українській команді перемогу.

Проєкт почали реалізовувати не одразу, а лише через рік. Уже у 2024 році збудований скейт-парк отримав чотиризіркову сертифікацію World Skate — рівень, що дозволяє проводити міжнародні кваліфікаційні змагання до Олімпійських ігор.

Для дніпровських архітекторів це стало підтвердженням того, що навіть під час війни можна створювати проєкти світового рівня.

Ще одним реалізованим проєктом, який має особливе значення для команди, стала приватна школа Bloom Academy у Дніпрі. Заклад працює за принципами педагогіки Монтессорі, де інтер’єр розглядається як активний учасник освітнього процесу.

Основою концепції стало створення середовища, що підтримує природний розвиток дитини та поєднує навчання, гру, відпочинок і соціальну взаємодію.

— Важливим завданням стало облаштування укриття, в якому діти зможуть продовжувати навчання навіть під час повітряної тривоги, — розповідає співзасновниця архітектурної майстерні ПІНіК. — В укритті передбачено ігрові кімнати для вихованців дитячого садка, спальні, що трансформуються в ігрові простори, навчальні зони для школярів, а їдальня за потреби перетворюється на повноцінний клас. Ми зробили все можливе, щоб освітній процес не зупинявся ні на хвилину, а дітям було комфортно й безпечно. У 2026 році відбувся перший випуск школи та дитячого садка Bloom Academy.

На місці міської промислової зони з’явився затишний сквер

Війна внесла свої корективи в роботу архітекторів. Фокус замовників змістився на об’єкти, які можна швидко реалізувати та які швидко окупаються. Багато хто вважає, що зараз не час для масштабних і дорогих проєктів. Проте містобудівний процес, попри війну, триває. Неможливо поставити життя на паузу. Місто, як живий організм, має жити, пристосовуватися до сучасних реалій і розвиватися. Містобудівні ради проводяться, хоч і не так часто, як до війни, та не в таких обсягах, але на них розглядають проєкти, які згодом реалізовуються.

Активно працює талановитий дніпровський архітектор Мелор Назаров.

— Із проєктів, які були розроблені та реалізовані під час війни, хочу відзначити проєкт скверу на житловому масиві Тополя, на вулиці Панікахи, — розповідає Мелор. — Наша проєктна група розпочала його розробку наприкінці 2024 року, а завершила на початку 2025-го. Того ж року сквер був реалізований. Його облаштували на пустирі, де за радянських часів розташовувався бетонний вузол, який забезпечував бетоном будівництво будинків на цьому житловому масиві. Знаючи про незадовільний стан ґрунту, змішаного із залишками будівельних матеріалів, ми зосередилися на тому, щоб максимально зберегти всі зелені насадження. Вони тут виросли з великими труднощами! Замовником виступив приватний інвестор — власник торговельної мережі, магазин якого розташований поруч зі сквером.

На місці колишньої міської промислової території з’явився чудовий куточок для відпочинку. Замість звичайних стежок облаштували пішохідні доріжки, доступні для людей з інвалідністю. Встановили спортивний майданчик із сучасними тренажерами. Упорядкували простір перед магазином: встановили лавки, облаштували клумби. Уздовж вулиці Панікахи з’явилася парковка з місцями для маломобільних громадян, а також велодоріжки. Крім того, висадили нові дерева й кущі, які чудово прижилися.

Втім, деякі дніпряни все ж були незадоволені й критикували рішення інвестора облаштувати сквер під час війни. Мовляв, зараз не час для таких проєктів. Проте більшості місцевих жителів новий сквер припав до душі.

— Днями я побував там і був приємно здивований, — зазначає архітектор. — Сквер наповнили дитячі голоси! Хлопчики й дівчатка гралися на майданчику, а на лавках у затінку дерев відпочивали їхні батьки, бабусі й дідусі. Я радий, що, попри війну та скепсис окремих містян, нам вдалося реалізувати в Дніпрі такий потрібний проєкт.

Сьогодні архітектура орієнтується на створення комфортного міського середовища

Безумовно, війна — не найкращий час для архітекторів. Що робити людям мирної професії, коли головне завдання агресора — руйнувати й завдавати якомога більше шкоди? Сьогодні дніпровські архітектори працюють не лише над цивільними проєктами. Завдяки навичкам аналізу та просторового проєктування вони беруть участь у створенні укриттів, сховищ, казарм, фортифікаційних споруд і об’єктів критичної інфраструктури.

На думку Михайла Аліпова, голови Дніпропетровської обласної організації Національної спілки архітекторів України, сучасна архітектура дедалі більше орієнтується не на окремі будівлі, а на створення комфортного міського середовища. Архітектори проєктують простори, де гармонійно взаємодіють будинки, парки, вулиці, сквери, магазини та громадські зони.

— Нині однією з головних проблем галузі є фактична зупинка ринку нового житла, — вважає Михайло Аліпов. — Попри високий попит на житло та оренду, мешканці Дніпра сьогодні не готові купувати нові квартири. Через це більшість великих житлових проєктів заморожені, а нові майже не розпочинаються. Оскільки масштабне будівництво значно скоротилося, архітектори зосередилися на локальних проєктах — невеликих об’єктах вуличної торгівлі (street retail). Це класична європейсько-американська концепція торговельного центру, коли магазини об’єднуються в єдину будівлю та функціонують як цілісний комплекс.

Такі невеликі об’єкти площею від 50 до 150 квадратних метрів не лише створюють нові торговельні точки, а й стають осередками благоустрою. Разом із магазинами з’являються нові зелені зони, пішохідні доріжки, дитячі майданчики та комфортні громадські простори. Прикладом такого благоустрою є торговельні ряди на Донецькому шосе. Аналогічний проєкт реалізовано і на житловому масиві Перемога. В обох випадках територія навколо торговельних об’єктів стала впорядкованою та функціональною: з’явилися дитячі майданчики, доріжки та тротуари.

Ще однією важливою зміною останніх років стала активна участь мешканців в обговоренні проєктів.

— Якщо раніше рішення часто ухвалювалися без широкого громадського діалогу, то сьогодні архітектори виступають посередниками між інвесторами, міською владою та місцевими жителями, — підсумовує голова Дніпропетровської обласної організації Національної спілки архітекторів України. — На мою думку, головним досягненням дніпровських архітекторів під час війни стало створення якісних, благоустроєних громадських просторів і значно уважніше ставлення до потреб та запитів містян.

Після закінчення війни попит на архітекторів значно зросте

Навіть у роки великої війни дніпровські зодчі реалізують проєкти, які здобули визнання далеко за межами рідного міста. Прикладом є Успенська площа. Нагадаємо, що проєкт її реконструкції, розроблений дніпровськими архітекторами Дмитром Воликом та Ксенією Донецькою, був визнаний найкращим на престижному міжнародному конкурсі Global Future Design Awards.

Успішно реалізовані проєкти надихають молодь обирати чудову професію архітектора.

— Справді, Успенська площа — справжня архітектурна перлина Дніпра, — вважає Сергій Полюшкін, відомий архітектор, доцент кафедри будівництва та архітектури Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. — Але чудові ідеї народжуються не лише у досвідчених майстрів, а й у молодих фахівців. Інтерес до нашої професії зберігається: абітурієнти вступають як на бюджетну, так і на контрактну форми навчання. Архітектурна освіта у закладі вищої освіти побудована за дворівневою системою — бакалаврат і магістратура. Академія також співпрацює з профільним фаховим коледжем, випускники якого продовжують навчання для здобуття вищої освіти.

За словами архітектора й педагога, уже зараз у Дніпрі відчувається нестача кваліфікованих зодчих. Проєктні організації зацікавлені в молодих спеціалістах, адже робота не припиняється навіть під час війни. Архітектори займаються проєктуванням житлових будинків, громадських і адміністративних споруд, об’єктів благоустрою, дорожньої інфраструктури та реконструкцією наявної забудови.

Деякі студентські проєкти дніпрян вражають своїм професіоналізмом і зрілістю.

— У Дніпрі є талановиті фахівці, — зазначає Сергій Полюшкін. — Наприклад, обдарований молодий архітектор Петро Соміло брав участь у створенні цікавого проєкту адміністративної будівлі на вулиці Миколи Драгоманова. Чудовий проєкт житлового комплексу для Підгородного представила випускниця ПДАБА Софія Овсова. Авторка розробила концепцію — від генерального планування населеного пункту до архітектури житлових будинків та інтер’єрів квартир. Загалом після закінчення війни попит на архітекторів значно зросте. Масштабне відновлення міст та інфраструктури потребуватиме великої кількості фахівців.

Фото НМ та спікерів

Дніпровські