Підірвався на міні та втратив ногу: історія єгера з Дніпропетровщини, який торік збив рушницею «Молнії»

11 липня 2026 р. 19:21

11 липня 2026 р. 19:21

Єгер із Межівського лісництва на Дніпропетровщині Олексій Зіненко, який восени 2025 року став відомим після того, як із мисливської рушниці збив два російські безпілотники «Молнія», пережив нове випробування. 13 червня 2026 року, перевіряючи будівлю лісництва після чергового обстрілу, чоловік підірвався на російській протипіхотній міні ПФМ-1 «Пелюстка». Попри важке поранення, він сам наклав собі імпровізований турнікет, дістався до українських військових і вижив, хоча втратив ногу. Про той день, боротьбу за життя та відновлення Олексій і його дружина Тетяна розповіли кореспондентам Суспільного , пише «Наше місто».

За словами чоловіка, того дня він не збирався надовго залишати дім. Саме збирався обідати, коли колеги попросили його перевірити, чи не постраждала будівля лісництва після російських ударів.

На місці Олексій побачив пошкоджену будівлю та уламки безпілотника. Під час огляду території він наступив на замасковану в густій траві міну.

«Зараз у Межовій трава по пояс піднялась, і вона вже лягає. Я просто не помітив і наступив на цей ПФМ-1. Воно вибухнуло. Як глянув — близько метра трави нема, вирва невеличка, а ступні нема. П’ятка гола, кісточка стирчить», — розповів чоловік.

Після вибуху єгер не розгубився. Обшукав кишені, знайшов мотузку та палицю і зробив собі саморобний турнікет.

«По кишенях прошвирнувся, знайшов мотузочку. Вона коротка була, але я зав’язав і вставив палочку. Вийшов такий імпровізований турнікет», — зазначив Олексій.

Потім він вирішив самостійно дістатися до українських військових, які перебували приблизно за 200 метрів. Спочатку повз по щебеню, а потім намагався пересуватися велосипедом, відштовхуючись однією ногою. Дорогою кілька разів втрачав свідомість, але щоразу змушував себе рухатися далі.

Найважчим, зізнається чоловік, було не стерпіти біль, а побороти бажання просто прилягти відпочити. Саме думки про дружину та доньку не дозволили йому здатися.

«Дуже хотілося мені лягти, у затінку сосен полежати. Але я знав, що якщо розслаблюсь, то я там не залишуся. Мені шкода було дочку, жінку. Вони мене і не поховають по-людськи», — сказав він.

Коли Олексій дістався до військових, вони наклали професійний турнікет, дали води та викликали евакуацію. Чоловіка доставили до госпіталя, де лікарі були змушені ампутувати ногу.

Після операції його перевезли до однієї з лікарень Дніпра. Телефона із собою він не мав, тому зв’язатися з рідними не зміг.

Дружина Тетяна дізналася про поранення лише наступного дня. Через перебої зі зв’язком у Межовій вона не могла зв’язатися з чоловіком, а згодом знайомі лише повідомили, що він живий, але тяжко поранений. Родина телефонувала до лікарень Павлограда, Шахтарського та Дніпра, зверталася до знайомих і військової адміністрації, поки не вдалося з’ясувати, де перебуває Олексій.

Першу зустріч після трагедії жінка пам’ятає до дрібниць.

«Заходимо, а він лежить рівнесенько. Губочка труситься і не говорить. Ми тоді тільки зрозуміли, наскільки все серйозно», — говорить Тетяна.

За словами дружини, вона разом із донькою евакуювалася до Дніпра ще торік у серпні. Олексій залишився в Межовій, бо не хотів покидати будинок, який будував багато років.

Сьогодні, каже чоловік, у селищі залишилося лише близько 300 жителів. Більшість адміністративних будівель зруйновано, зв’язок з’являється лише під час роботи генератора, а ситуація стає дедалі небезпечнішою.

«Однозначно виїжджати, тому що війна не закінчиться найближчим часом. Межову знищують методично. Кожен день дві-три хати горить… Побачили, що людина десь з’явилася — вже дрони перевіряють, що там», — говорить Олексій.

Він додає, що після появи російських FPV-дронів життя у селищі фактично завмирає — люди пересуваються короткими перебіжками, а після десятої ранку безпілотники починають переслідувати навіть цивільних.

Нині Олексій Зіненко вже виписався з лікарні та проходить реабілітацію у Дніпрі. Поруч із ним перебувають дружина та донька, які допомагають йому відновлюватися після пережитого.

Фото: Суспільне Дніпро.

Нагадаємо: У 23 роки командує танковим взводом: історія офіцера з ТрО Дніпра.

Раніше ми писали: Допомагав постраждалим після атаки на Запоріжжя: історія захисника з ТрО Дніпра .

Голіруч виходив на блокпости, аби закрити дорогу окупантам: історія захисника з ТрО Дніпра.

Дівчина з банківською освітою стала пілотесою ударних БПЛА: історія 20-річної військової Анастасії.

Дніпровські