ЕКСКЛЮЗИВ Не золото і не монети: які скарби ховали у курганах Дніпропетровщини

22 липня 2026 р. 10:22

22 липня 2026 р. 10:22

Більшість людей переконані, що в стародавніх курганах заховані золото та коштовності. Насправді це лише один із найпоширеніших міфів. Старший науковий співробітник Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, відомий археолог Володимир Шалобудов розповів «Наше місто», що насправді знаходять під час розкопок та чому найціннішими для наших предків були зовсім не дорогоцінні метали.

Замість золота клали їжу та інструменти: що знаходили у курганах

Курганів на Дніпропетровщині тисячі. Здається, копни будь-який та знайдеш скіфське золото. Насправді, все зовсім не так. Відомий археолог Володимир Шалобудов працює в експедиціях з 1975 року та за цей час особисто розкопав понад тисячу курганів.

Відомий археолог Володимир Шалобудов має власну сторінку у Вікіпедії. Фото автора.

За його словами, більшість курганів у нашій області насипали ще в епоху бронзи, за тисячі років до скіфів. Люди тоді вірили, що померлий житиме на тому світі так само, як вдома. Тому в могилу клали те, що потрібно було для життя.

«Якщо людина померла, вважали, що вона житиме на тому світі. Тому їй клали їжу та напої. Якщо покійний робив стріли чи шив, йому клали правилки ( інструменти для вирівнювання держаків стріл – ред .) та шильця ( інструменти для проколювання шкіри під час шиття – ред .)», – пояснює Володимир Шалобудов.

Золоті ж прикраси залишили після себе скіфи та сармати, але вони жили на території сучасної Дніпропетровської області значно пізніше. Загалом більшість курганів насипана ще до скіфської доби, тому шукати в них коштовності марно.

Так виглядають розкопки курганів, які роблять професійні археологи .

«Дев’яносто відсотків курганів це давні поховання епохи бронзи. А епоха бронзи це кістка, камінь, простий ліплений посуд. Звідки там золото?», – сказав відомий археолог.

Багатство ж у мешканців степу вимірювалося зовсім не дорогоцінними металами. Кочівники цінували кремінь, з якого виготовляли знаряддя праці, а головним скарбом вважалася худоба, адже всі ці народи були скотарями. Тому найбільшою шаною для померлого була тризна (поминальний обід – ред), під час якої біля могили забивали биків.

Вождів же взагалі ховали без речей, оскільки вважалося, що той, хто керував усіма за життя, керуватиме й після смерті, а речі йому ні до чого. Повагу до небіжчика показували розміром могили, тож для нього копали найглибшу яму, перекривали її плитами чи дерев’яними плахами та насипали зверху величезний курган. Що більше людей його насипало, то поважнішою була похована людина.

Кургани грабували одразу після похорону

Коли археологи почали досліджувати кургани, то виявилося, що найбагатші поховання скіфів та сарматів вже розграбовані. Цінні речі з них зникли задовго до приходу сучасних дослідників.

За словами Володимира Шалобудова, коли кочівники ховали померлого, вони насипали курган, а потім рушали всім племенем далі, бо худобі потрібні були нові пасовища. Хтось з тих, хто знав про поховання, розкопували могилу. Пізніше до курганів навідувалися сармати, а у XVIII столітті за справу взялися поміщики, які відправляли на розкопки своїх селян. Грабували навіть найбільші кургани, зокрема Товсту Могилу, де грабіжники просто не помітили знамениту пектораль.

Одного разу археологи знайшли у насипі самого грабіжника. Це трапилося у 1977 році біля села Шолохове. Розчищаючи курган, археологи помітили поруч круглу ямку, почали копати та наткнулися на каменюку, під якою лежав людський череп.

«Піднімаємо череп, але він лежить не там, де зазвичай ховали. Не на своєму місці. Кого ж там поховали?», – розповідає Володимир Шалобудов.

Виявилося, що це грабіжник, який заліз у курган невдовзі після похорону, а коли вилазив назовні, то його завалило каменем. За пазухою у загиблого знайшли золоті бляшки та намистини, які він встиг приховати.

«Що крадій поцупив, те з ним і залишилося приблизно на дві з половиною тисячі років. За всю історію розкопок це був другий такий випадок, коли у кургані знайшли грабіжника», – сказав Володимир Шалобудов.

Як знайшли золото у схованці

Найдорожчу знахідку у своєму житті відомий археолог зробив у 1977 році, коли експедиція досліджувала кургани біля села Олександрівка неподалік Дніпра. Насип був непримітний, заввишки близько метра, а центральне поховання, як це зазвичай буває, хтось до цього вже пограбував. Тож з цінного залишилися лише стріла та битий горщик.

Проте, коли археологи фотографували розкоп, то помітили дерев’яні плахи та вирішили перевірити, чи немає поруч ще однієї могили. Їм пощастило, бо у схованці лежав воїн у дубовій колоді, якого давні грабіжники не знайшли. Поруч із ним були два списи, стріли та чаша із золотими накладками, а самого небіжчика поклали на розстелений бойовий панцир.

У схованці знайшли меч у золотому футлярі.

Головний сюрприз чекав наступного дня, коли панцир почали знімати, а під ним відкрився тайник.

«У прихованій могилі лежав меч у золотому футлярі завдовжки 40 сантиметрів. Руків’я оббите золотом. І золотий кабан. А поруч золота ворворка ( насадка у формі дзвоника, крізь яку закріплювали пасмо кінського волосу  – ред .) на 256 грамів. Це знак начальника, на ній кріпився бунчук ( давній знак влади у степових народів – ред. ) з кінського волосу», – згадує Володимир Шалобудов.

Загалом у непримітному кургані знайшли понад пів кілограма золота, але подивитися на ці скарби у Дніпрі неможливо. Як розповів Шалобудов, одразу як повідомили про знахідку з Києва приїхали археологи з сейфом та озброєним міліціонером і все забрали до столиці.

Скарб фальшивомонетника

Був у житті відомого археолога справжній скарб, щоправда, фальшивий. У 2009 році він разом з товаришем знайшов близько двох десятків польських монет XVII століття, трояків та шестаків. На вигляд ці монети були срібними, але прилад показував, що цінності вони не мають.

Як розповів Володимир Шалобудов, монети мали бути срібними, але якийсь фальшивомонетник робив їх з бронзи та домішок. Це була його заначка, яку закопали про всяк випадок, адже збувати такі монети треба було по одній, щоб не спалитися.

Мед за овець: як торгували наші предки

Розкопки нагадують, що наш степ століттями був землею кочівників. Свого часу правий берег Самари зайняли козаки, а на лівому кочували ногайці.

«Ногайцям дозволяли полювати на козацькому боці, а козакам бортникувати, тобто збирати мед, на їхньому. Але постійно щось траплялося: то мед поцуплять, то овець вкрадуть», – розповідає Володимир Шалобудов.

Про торгівлю тих часів науці розповіли старовинні торгові пломби, які знайшли на території Дніпропетровської області. Володимир Шалобудов зібрав понад дві тисячі таких пломб. Згодом його колекцію придбали для музею митної академії у Дніпрі, де вона зберігається й досі.

На близько трьохстах таких пломбах написано Лодзь, адже з цього польського міста до нас везли тканини, папір та мереживо. Найстаріша ж пломба датована 1524 роком, і знайшли її на місці Богородицької фортеці, якої тоді ще навіть не існувало.

Для науки головне не золото

За словами Володимира Шалобудова, навіть звичайний уламок посудини може розповісти про минуле більше, ніж дорога прикраса, якщо відомо, де саме його знайшли.

«Будь- яка знахідка має цінність тільки тоді, коли вона має прив’язку до місця знахідки. Тоді вона важлива для науки», – каже науковець Володимир Шалобудов.

Тим, хто випадково викопав давню річ на городі, відомий археолог радить віддати знахідку до музею та  розповісти, де саме її знайшли.

Як розповів науковець, старовинні речі знаходять і сьогодні. Коли риють окопи та траншеї, то із землі дістають кам’яних баб та давні поховання з горщиками. Щось потрапляє до музеїв, але більшість знахідок, на жаль, губиться назавжди.

Каховське водосховище у травні 2026, фото Івана Мойсієнка.

Але головні відкриття ще попереду. Найперспективнішим місцем для майбутніх археологів Володимир Шалобудов називає дно колишнього Каховського водосховища. За його словами, вода десятиліттями приховувала козацькі січі, легендарний Великий Луг, дніпровські плавні, де були козацькі хутори-зимівники, ординське місто, яке карбувало власну монету та могильники від найдавніших часів до козацьких.

Усе це стало доступним для досліджень, але копати й шукати там поки що неможливо через війну, тому найбільші скарби нашого краю дістануться наступному поколінню.

Дніпровські