ЕКСКЛЮЗИВ Бий, тікай або замри: що війна робить із психікою дніпрян

23 липня 2026 р. 10:13

23 липня 2026 р. 10:13

Безсоння, тремор, постійна втома, емоційні гойдалки чи раптовий потяг до солодкого — усе це може бути не випадковістю, а наслідком життя в умовах війни. Тривалий стрес впливає на організм значно сильніше, ніж здається, і його прояви можуть бути дуже різними. Чому виникають такі реакції та коли вони потребують уваги фахівців, пояснюють у центрі ментального здоров’я, пише «Наше місто».

Як звичайний грюкіт дверей викликав панічну реакцію у дніпрянки

Наталія перебувала у Львові. Коли почалася злива, зайшла у підземний перехід. Стоячи там, вона прочитала новини про ранковий приліт до Дніпра й загибель людей — і саме в цей момент порив вітру кинув їй на плече шматочок штукатурки. За декілька хвилин пролунав гучний звук, схожий на удар чи вибух. Реакція була миттєвою і неконтрольованою.

– Я рефлекторно закрила голову руками, майже закричала і почала перелякано озиратися, – каже Наталія . – Раптом побачила жінку з дитиною неподалік — вони усміхалися й розмовляли. Тоді зрозуміла, що нічого страшного не сталося. Мені сказали, що це просто двері зачинилися від вітру, але мене вже було не спинити — я розплакалася і не могла заспокоїтися ще деякий час.

Першого дня після повернення додому, працюючи в городі, Наталія почула чотири потужні вибухи і не відреагувала жодним чином. За її власним поясненням, різниця в тому, що вдома людина завжди підсвідомо напоготові, а у відпустці дозволяє собі розслабитися й не чекати нічого поганого.

– Ми ніби пристосувалися до цих ненормальних обставин, усе витримуємо, але насправді платимо за це велику ціну, – вважає вона. – Одним із проявів може бути відсутність сил і настрою щось робити — і це не лінь, а захисне гальмування психіки. Не варто себе за це картати, треба просто дочекатися іншої фази, а тим часом намагатися нормально спати, їсти й відновлюватися.

Перші ракети — це було жахіття: як війна вплинула на дніпрянку

Двадцятирічна Аліна вже рік лікує тривожний розлад у центрі ментального здоров’я одного з міських медзакладів Дніпра.

– Перші ракети — це було жахіття, – розповідає Аліна. – У мене німіли руки, ноги, був дуже великий страх. Я пов’язую свій стан із війною, це дуже страшно, хоча зіграли роль і особисті причини теж. Але саме через стрес від війни я звернулася до лікаря.

Рік терапії дав відчутний результат: Аліна каже, що стала помітно краще почуватися, її настрій вирівнявся, а хвилювання майже зникло. Втім, вона наголошує — лікування ще триває, і людський страх, пов’язаний з обстрілами, повністю не зникає навіть на тлі покращення. Найціннішим у своєму досвіді вона вважає момент, коли зважилася звернутися по допомогу.

– Можу порадити людям, які теж переживають подібне: не бійтеся звертатися, – каже дівчина. – Вас не вважатимуть психом, не тикатимуть пальцем. Навіть якщо лікар призначить препарати, а ви боїтеся їх приймати, можна спочатку просто прийти на консультацію й поцікавитись, для чого вони. А вже потім самі вирішите, чи варто.

Чому тіло тремтить навіть після відбою

Лікар-психіатр центру ментального здоров’я Владислав Анатолійович пояснює фізіологію того, що переживають Наталія, Аліна і мільйони інших людей після кожної повітряної тривоги. Тремор, прискорене серцебиття, скутість м’язів — усе це не патологія, а нормальна робота організму, який готується до небезпеки настільки швидко, наскільки може.

– Тремор після стресу пов’язаний з активацією симпатичної нервової системи та різким викидом адреналіну в кров, – каже Владислав Анатолійович. – Це нормальна захисна реакція організму. Після відбою тривоги організм не вимикається одразу — рівень гормонів не може знизитись миттєво, потрібен час. У кожного по-різному, але приблизно годину така напруга є цілком нормальною.

Цікаво, що стрес впливає навіть на харчові звички: організм або відмовляється від їжі, або, навпаки, вимагає солодкого. Психіатр пояснює це потребою мозку в глюкозі для відновлення після пережитого потрясіння. Проблема виникає тоді, коли людина намагається замінити цю природну реакцію алкоголем чи седативними препаратами без призначення лікаря.

– Алкоголь теж діє як протитривожний засіб, але має побічні ефекти: при передозуванні буде погано зранку, а попередні дози з часом перестають діяти — доведеться підвищувати, і так можна дійти до алкоголізму, – попереджає психіатр. – Це не вихід. Так само небезпечно й самостійно вживати сильнодіючі седативні препарати — вони можуть погано поєднуватися з іншими ліками, тому призначати їх має лише лікар.

Ключове питання — де межа між нормальною гострою реакцією на стрес і станом, що потребує медикаментозного втручання. За словами Владислава Анатолійовича, орієнтир — тривалість: якщо реакція триває понад тиждень, вона ризикує перерости в розлад адаптації, тобто вже психіатричний стан.

Він зазначає, що кількість звернень до центру постійно зростає — і не лише одразу після масованих обстрілів, а рівномірно, з часом, коли люди усвідомлюють, що симптоми не минають самі.

– Хронічний стрес може підтримувати нервову систему в стані постійної готовності, а це додаткові ресурси й виснаження організму, – додає Владислав Анатолійович. – Це проявляється дратівливістю, порушеннями сну, тривожністю, плаксивістю — стан, який варто коригувати. Я б рекомендував звертатися на консультацію до психіатра, щоб визначити, чи потрібна допомога, навіть якщо здається, що все минеться самостійно.

Бий, тікай або замри: емоційні гойдалки після обстрілів

Психологиня й керівниця центру ментального здоров’я Олена Станіславівна описує ще один парадокс, знайомий багатьом: бажання одночасно рятувати весь світ і сховатися від усіх проблем відразу після обстрілу. За її словами, це наслідок швидкого перемикання нервової системи між захисними реакціями за принципом: « бий, тікай або замри ».

– Це нормальна реакція нервової системи на стрес, – каже Олена Станіславівна. – У людини раптово виникає потужний приплив енергії й бажання діяти, комусь допомогти. А потім настає виснаження, яке потребує відновлення. Тому спочатку є бажання рятувати, а зразу після цього — бажання сховатися.

Ще один типовий сценарій — сльози чи роздратування, що з’являються не в момент небезпеки, а вже після того, як вона минула. Олена Станіславівна пояснює це тим, що під час загрози мозок повністю концентрується на виживанні, відкладаючи емоційну реакцію на потім. Коли небезпека минає, накопичена напруга починає виходити — у кожного по-своєму: сльозами, тривогою, різкими перепадами настрою чи емоційним збудженням.

– Психіка реагує не тільки на саму подію, а й на досвід, який був колись щодо подібних подій, – каже психологиня. – Тому переживання різних людей ніколи не бувають однаковими, і порівнювати чужий стрес зі своїм некоректно. Мій досвід, ваш досвід, досвід інших людей — усе це відрізняється, і кожен проживає стрес по-своєму.

Прості вправи проти гострого стресу

За словами психологині, вийти зі стресового стану можна за допомогою декількох нескладних технік, які варто знати заздалегідь, а не пригадувати в момент паніки. Найдоступніша з них — усвідомлене дихання, причому головну роль тут відіграє саме повільний видих, а не вдих.

– Дуже важливо, щоб людина відчувала опору під ногами й розуміла: це моє тіло, з ним усе добре, – каже Олена Станіславівна. – Можна порахувати книжки на полиці, подивитися, якого кольору малюнок — прості аналітичні вправи на кшталт таблиці множення перемикають ту частину мозку, яка відповідає за інші процеси, і людина поступово заспокоюється.

Окремо Олена Станіславівна звертає увагу на дітей, чия реакція на стрес суттєво відрізняється від дорослої: замість слів вони частіше показують тривогу через поведінку — порушення сну, відмову від їжі, небажання відпускати маму від себе. Найголовніший фактор тут — поведінка дорослого поруч, адже дитина зчитує рівень тривоги з батьків і, по суті, дзеркалить їхній емоційний стан.

– Якщо дорослий дуже переживає, він передає це почуття дитині — вона беззахисна і думає: раз дорослий нервує, то й мені треба нервувати, – пояснює психологиня. – Дорослий має бути опорою і навіть під час вибуху казати спокійним, впевненим голосом: “Усе добре, я з тобою, ми в безпеці”. Саме дорослі найчастіше дають дитині фундамент для проживання стресу.

Психологиня додає, що батькам варто уважніше придивлятися до, здавалося б, не пов’язаних із психікою симптомів. Стрес у дитини не завжди виглядає як плач чи страх — часом це раптовий кашель без жодної температури, погіршення сну або відмова від їжі, які легко списати на застуду чи примхи. Якщо поведінка дитини змінилася після тривоги чи обстрілу й тримається довше декількох днів, це привід звернути увагу, а не чекати, що саме минеться.

Коли варто звернутися до фахівця

Обидва фахівці наголошують: звертатися по допомогу варто ще до того, як ситуація здаватиметься критичною. І для цього не потрібне направлення від сімейного лікаря. У центрах ментального здоров’я клієнти можуть записатися самостійно.

Сама процедура звернення значно простіша, ніж уявляють собі люди, які роками відкладають візит.

– Якщо людина потребує допомоги, вона просто набирає номер телефону — наш медичний реєстратор записує клієнта, а вже потім ми звертаємося до психіатра, – додала Олена Станіславівна. – Далі він скеровує, як діяти далі: чи потрібна фармакотерапія, чи консультування психолога, чи обидва варіанти. Людині не треба самостійно розбиратися, з чого почати, — достатньо просто прийти.

Особливо це стосується підтримки людини одразу після обстрілу чи в момент гострої паніки. Головне правило тут — не розпитувати про пережите, а створювати відчуття безпеки.

– Не треба питати: “Що у тебе сталося?” Іноді людина не може сказати — це реакція на стрес, яка ніби вимикає її, – пояснює психологиня. – Треба створити умовно безпечне місце, дати опору, а якщо є тремор — пригорнути й накрити теплим одягом, щоб він минав. Спокійний голос, дихання і підтримка відчуття безпеки — це найбільше, що потрібно людині.

Пізніше, коли гостра фаза минула, варто стежити за сном, апетитом, головним болем — усе це може бути відлунням пережитого стресу, яке не зникає само собою. І Наталія з її сльозами через грюкання дверей, і Аліна з її діагнозом, і сотні клієнтів центру ментального здоров’я щодня доводять одне: реакція психіки на війну не піддається логіці й не залежить від сили волі. Питання лише в тому, чи дозволимо ми собі вчасно про це подбати.

Попри все, психіка має здатність відновлюватися. Іноді для цього достатньо підтримки близьких, іноді — розмови з психологом чи консультації лікаря. Головне — пам’ятати, що просити про допомогу не соромно, адже дбати про власне ментальне здоров’я сьогодні означає дбати про своє майбутнє.

Фото Володимира Федорищева.

Раніше ми писали: Нові операційні, центри ментального здоров’я, трансплантація та реабілітація: як лікарні Дніпра тримають тил.

Дніпровські