ЕКСКЛЮЗИВ Врятують лапу, крило й панцир: як під час війни працюють ветеринарні лікарі Дніпра

08 серпня 2026 р. 10:22

08 серпня 2026 р. 10:22

У другу неділю серпня в Україні відзначають День працівників ветеринарної медицини . Про те, як у воєнний час працюють ветеринарні лікарі Дніпра, хто є їхніми найнезвичайнішими пацієнтами та з якими викликами вони стикаються, розповість «Наше місто».

Одним рухом руки шимпанзе розірвав кишеню халата ветлікаря

Тетяна Мехеда, лікарка ветеринарної медицини КП «Зооконтроль» , прийшла у професію свідомо. Власне, стати лікарем Айболитом Тетяна мріяла ще з дитинства.

— Так і було, — зізнається Тетяна Володимирівна. — Практично всі мої родичі — медики та ветеринари. Я уявляла, як рятуватиму найрізноманітніших тварин: мавп, тигрів, ведмедів, слонів. Як казковий лікар Айболить. Навіть іграшковим звірятам пришивала відірвані лапки.

Дивовижно, але мрія дніпровської школярки майже буквально здійснилася. Отримавши диплом лікаря ветеринарної медицини, вона майже двадцять років працювала у ветеринарній клініці при цирку, де лікувала левів, ведмедів, страусів, мавп та інших незвичайних пацієнтів. І їй є що згадати.

— Одного разу довелося обстежувати двох левів, одному з яких потрібно було зробити рентген хворої задньої лапи та взяти аналіз крові, — розповідає ветеринарна лікарка. — Найскладніше — правильно розрахувати дозу наркозу: великі хижаки швидко засинають, але й прокидаються вже за кілька хвилин. Вони завжди насторожі. Хижаки! Треба було зайти до клітки, швидко зробити знімок і взяти кров. Рентгенівський апарат був дуже важкий. Поки закінчили, лев уже почав прокидатися. Ми з директором буквально вистрибнули з клітки разом із важким обладнанням.

Особливо запам’яталася робота з приматами, в яких захворіли зуби.

— Мавпи, як і діти, теж потребують стоматологічної допомоги, — стверджує Тетяна Мехеда. — Працювали з ними лише під наркозом. Пацієнти дуже сильні, чіпкі, можуть вкусити, якщо щось піде не так. І це буде дуже боляче. Та не лише вкусити. Якось шимпанзе одним рухом руки розірвав мою кишеню разом із пачкою цигарок.

Досвід роботи з екзотичними тваринами допомагає Тетяні й сьогодні у КП «Зооконтроль». Після початку повномасштабної війни роботи значно побільшало. Надходить набагато більше тварин із тяжкими травмами, опіками та осколковими пораненнями. Але багаторічна практика навчила ветеринарну лікарку швидко оцінювати ситуацію та знаходити правильне рішення навіть у найскладніших випадках.

— Допомагає лікарське мислення, — вважає Тетяна Володимирівна. — Недостатньо просто поставити діагноз за підручником. Потрібно зіставити результати аналізів, оглядів, власні спостереження та досвід, щоб зрозуміти, що відбувається з твариною. Адже вона не може розповісти, де і як у неї болить.

На жаль, потреба у кваліфікованій ветеринарній допомозі існує постійно.

— Нещодавно привезли двох собак, — згадує Тетяна Мехеда. — Якийсь неадекват на ринку жорстоко порізав їх. Одній собаці він намагався перерізати горло, розсік м’язи лопатки, а другій встромив ніж в очницю. Довелося добряче попрацювати. Слава Богу, сьогодні обидві постраждалі живі й здорові. Звісно, подякувати за дивовижний порятунок вони не можуть. Уся вдячність — у відданих собачих очах.

Черепасі, яка потрапила під автомобіль, зробили штучний панцир

Коли до ветеринарної клініки приносять кота чи собаку, це звична історія. Але що робити, якщо пацієнт — пелікан, величезний орлан, рідкісний птах турако чи болотна черепаха з розтрощеним панциром? Для ветеринарної лікарки Маргарити Бараненко такі випадки — звичайні робочі будні.

У клініці «Колібрі» Маргарита займається лікуванням екзотичних тварин — насамперед птахів і рептилій. І зізнається: саме з ними відчуває особливий зв’язок.

— Мені близькі й зрозумілі ці чудові тварини, — говорить ветеринарна лікарка. — Коти й собаки мені теж подобаються, але я не змогла б їх лікувати. Я їх не відчуваю. А, наприклад, птахи для мене — як рідні. Це справа смаку. Один любить халву, а інший — пряники.

Шлях у професію для дніпровської ветеринарки виявився непростим. Після школи Маргарита за наполяганням батьків здобула економічну освіту, кілька років пропрацювала за фахом, але швидко зрозуміла, що це не її покликання.

Тоді вона вступила до Дніпровського державного аграрно-економічного університету на факультет ветеринарної медицини й ще під час навчання почала працювати з тваринами. Щоб краще розуміти майбутніх пацієнтів, багато часу проводила в контактному зоопарку поруч із птахами та рептиліями.

Загалом робота з тваринами ніколи не буває одноманітною.

— Запам’ятався випадок, коли неподалік від Дніпра знайшли молодого пелікана, — згадує співрозмовниця. — Найімовірніше, молодий птах відбився від зграї під час міграції. Побачити пелікана в наших краях — велика удача. Вражають і хижі птахи. Коли на прийомі величезний орлан розкриває крила майже на весь кабінет — це справді захоплює!

Найзворушливішою історією за роки практики Маргарита Олегівна вважає порятунок європейської болотної черепахи. Тварину переїхав автомобіль. Значна частина панцира була настільки зруйнована, що крізь отвір було видно внутрішні органи.

— Попри надзвичайно важку травму, черепаха залишилася живою — рептилії мають дивовижну здатність виживати навіть після серйозних ушкоджень, — розповідає ветеринарна лікарка. — Щоб урятувати пацієнтку, ми фактично створили для неї штучну ділянку панцира. Використали фотополімерні матеріали та епоксидну смолу, виготовивши міцну захисну латку. Саме тому пацієнтка отримала ім’я Латочка.

На цьому пригоди не закінчилися. Наприкінці літа Латочка несподівано почала відкладати яйця. Їх вирішили інкубувати, а вже наступної весни на світ з’явилися маленькі черепашки.

Після перевірки мисливських інстинктів ветеринари випустили в природне середовище і саму Латочку, і все її потомство.

— Це була дуже мила історія, — каже Маргарита Бараненко. — Сподіваюся, хоча б частина малюків успішно вижила в дикій природі.

На думку ветеринарної лікарки клініки «Колібрі», одного разу обрана професія справді приносить щастя.

— Найщасливіші моменти — коли після лікування дикий птах знову здіймається в небо, — підсумовує Маргарита. — Обожнюю дивитися відео, на яких вилікуваних птахів випускають назад на волю. Це, мабуть, найкраща нагорода за мою роботу.

Ветеринарний лікар не просто любить тварин, а любить їх лікувати

Повномасштабна війна змінила роботу ветеринарів у Дніпрі не стільки професійно, скільки психологічно. За словами ветеринарної лікарки Ксенії Брагінської, самі принципи лікування тварин залишилися незмінними, однак кожен робочий день тепер минає в умовах постійної небезпеки.

— Страшно оперувати під час повітряної тривоги, — розповідає ветеринарна лікарка. — Ти оперуєш, лунає сирена. Потім вибух, стіни здригаються, а сховатися нікуди не можеш, бо в тебе тварина на операційному столі. Саме так сталося влітку минулого року. У той момент я проводила звичайну стерилізацію собаки. Раптом пролунали потужні вибухи, зникла електроенергія, зі стелі почала сипатися штукатурка. Довелося продовжувати хірургічне втручання при аварійному освітленні. Черевна порожнина відкрита. Ми вмикаємо лампи, продовжуємо зашивати. Потім ще вибух за вибухом. Було страшно. Але ти не можеш піти — тварина інтубована, підключена до апаратури. Потрібно завершити операцію!

За словами Ксенії, подібна ситуація знайома багатьом українським лікарям ветеринарної медицини. Більшість ветеринарних клінік не мають повноцінно захищених операційних або укриттів, де можна безпечно проводити хірургічні втручання.

Ще одна проблема воєнного часу — зростання кількості випадків сказу. Через міграцію тварин ризик поширення захворювання помітно зріс. Саме тому ветеринари особливо суворо ставляться до вакцинації.

— Люди інколи ображаються через те, що ми не хочемо приймати невакцинованих тварин, — пояснює Ксенія Брагінська. — Але ми теж хвилюємося за своє життя. Відповідальність власників — вчасно вакцинувати і котів, і собак, особливо якщо вони бувають на вулиці.

Попри всі труднощі та проблеми, ветеринари продовжують боротися за життя кожного пацієнта. Кожен пацієнт — особливий.

— Нещодавно я оперувала собаку, який проковтнув рибальську вудку — гачок, волосінь, грузила та поплавок, — продовжує розповідь дніпрянка. — Поки господарі зрозуміли, що сталося, у тварини вже розвинувся тяжкий перитоніт і почалося відмирання кишківника. Тут кожна хвилина на рахунку. Уночі ми з асистентом терміново приїхали до клініки, щоб провести складну операцію і дати собаці шанс на порятунок. Звісно, довелося добряче попрацювати, але постраждалого ненажеру врятували. Це найголовніше! Адже ветеринарний лікар не просто любить тварин, а любить їх лікувати.

Майбутніх  ветеринарів навчають розуміти психологію своїх незвичайних пацієнтів

Професія лікаря ветеринарної медицини — складна, відповідальна та надзвичайно важлива. Недарма кажуть, що медицина лікує людину, а ветеринарія оберігає людство. То як стати ветеринаром?

Уже багато років професійних лікарів ветеринарної медицини готують у Дніпровському державному аграрно-економічному університеті. Ця спеціальність користується великою популярністю серед мешканців Дніпра.

— Сучасний лікар ветеринарної медицини має широкий вибір напрямів для роботи, — розповідає Володимир Зажарський, завідувач кафедри інфекційних хвороб тварин ДДАЕУ . — Фахівці затребувані у клініках, де лікують домашніх і екзотичних тварин, на молочних фермах, свинарських і птахівничих комплексах, а також у великих аграрних підприємствах різних форм власності. Крім того, ветеринари працюють у державних діагностичних лабораторіях, де контролюють поширення інфекційних захворювань тварин. Ще один важливий напрям — ветеринарний контроль на державному кордоні. Тут спеціалісти разом із фітосанітарною службою та прикордонниками перевіряють документи, оцінюють стан здоров’я тварин і контролюють перевезення продукції тваринного походження. Тому охочих вступити на факультет ветеринарної медицини чимало. У 2026 році на одне бюджетне місце претендують троє абітурієнтів.

Науковець зазначає, що сьогодні професія лікаря ветеринарної медицини потребує нових знань і навичок.

— Якщо раніше основну увагу приділяли традиційним захворюванням тварин, то тепер майбутніх лікарів ветеринарної медицини навчають діагностиці та профілактиці екзотичних і нових інфекцій, які раніше не траплялися в Україні, — продовжує Володимир Зажарський. — Серед них — високопатогенний пташиний грип, парвовірусні інфекції та інші небезпечні хвороби, частина яких становить загрозу і для здоров’я людей. Саме тому ветеринари дедалі частіше працюють спільно з колегами-медиками, аналізуючи нові епідеміологічні ризики.

Окрім цього, майбутніх ветеринарних лікарів навчають не лише лікувати, а й розуміти психологію своїх найнезвичайніших пацієнтів. Адже тварини — це не безмовні істоти, що діють лише інстинктивно, а розумні створіння зі своїми думками та почуттями. Ба більше, як вважають науковці, інколи вони виявляються навіть мудрішими за людей.

Фото спікерів

Дніпровські