ЕКСКЛЮЗИВ Чому діти втікають з дому та як цьому запобігти – поради психологині з Дніпра

14 серпня 2026 р. 12:30

14 серпня 2026 р. 12:30

Готовність дорослих вислухати без осуду допомагають вчасно помітити проблеми та запобігти ситуаціям, коли дитина вирішує втекти з дому або припинити спілкування з близькими. Пр це виданню “Наше місто” розповіла Наталя Біла, психологиня, начальниця відділу соціальної роботи Дніпровського міського центру соціальних служб .

Наталя Біла

– Під час війни у всіх людей відбуваються зміни у поведінці, але діти найбільш вразливі до стресових подій, – зазначає Наталя Біла. – Поведінкові зміни, які виникають через хронічний стрес, яким є війна, суттєво залежать від віку дитини. Відповідно до особливостей віку можна виділити певні характерні зміни поведінки у дітей.

– У дітей до 3 років можуть спостерігатися порушення сну, надмірна прив’язаність до матері, прояви безпідставного плачу, який неможливо зупинити.

– У дітей 4-6 років можуть виникати страхи: темряви, самотності, гучних звуків, звуку сирени; після травмуючої події у дитини може спостерігатися регрес у поведінці, втеча від реальності (залежність від ґаджетів) або програвання воєнних сюжетів у іграх, поява соматичних захворювань.

– Діти 7-10 років вже можуть усвідомлювати, що людина може померти, відчувати загрозу для своєї родини. Тому в них можуть проявлятися гіперпочуття: страх за близьких — постійне перепитування про небезпеку, небажання йти до школи через розлуку з близькими. Також може з’явитися гіперпильність до звуків  – це звуки сирени, дзижчання “шахедів”, звуки ППО тощо. Через цю гіперпильність діти цього віку за звуком можуть відрізняти, що саме зараз летить. У дітей можуть виникати проблеми з навчанням через низьку концентрацію. Після травмуючої події може з’являтися почуття провини.

– Підлітки 11-17 років, на думку фахівчині,  це найбільш вразлива категорія, тому що на їх вік припадає  кілька випробувань. До вікової кризи додається вплив війни і дуже часто додаються сімейні втрати – такі як втрата житла і потреба змінювати місце проживання, батько чи хтось з родичів є військовим, можлива  смерть когось з батьків чи родичів, перебування близьких в полоні, або вони вважаються зниклими безвісті. Через це у підлітків відбувається раннє дорослішання, може проявлятися ризикована поведінка або, навпаки, депресивні стани, втеча від реальності, протестна та агресивна поведінка.

– Події, які зараз відбуваються в Україні матимуть довготривалі наслідки для наших дітей, – впевнена Наталя Біла.  – Але попри всі важкі умови, діти мають величезний потенціал життєстійкості. І наше завдання, як відповідальних батьків, гарантувати дітям безпеку в тих несприятливих умовах в яких ми живемо, дотримуватися щоденних ритуалів, говорити  правду і давати пояснення щодо дій або причин відповідно до віку дитини, спілкуватися та грати з нею, не залишаючи її один на один з ґаджетами. А також не перекладати на неї свої обов’язки, як би важко нам не було. Бо батьки для дитини — це опора і захист. Якщо дитина погрожує, що піде з дому, то тут питання в першу чергу до вас як батьків: що у вашій сімейні системі дало збій?

Найчастіше залишають домівку підлітки, і це, за словами психологині, пов’язано насамперед із кризою ідентичності. Підлітки вважають себе дорослими та самодостатніми. Через це вони можуть протестувати проти будь-якого тиску та обмежень.

Чому ж дитина може втекти з дому?

Причин втечі дитини може бути декілька. Ось найпоширеніші з них.

1. Їй не вистачає вашої уваги,  і це єдиний спосіб, як цю увагу отримати, навіть якщо ви будете сварити за втечу.

2.Протест проти тиску та обмежень  – коли у дитини з’являється забагато обов’язків, або ви ставите вимоги чи критикуєте замість подяки.

3. Друзі та їх приклад  – коли ви бачите своїм головним обов’язком забезпечити дитину їжею, місцем для сну, одягом, іграшками, ґаджетами і зовсім не переймаєтеся, про що думає ваша дитина. Маніпулятивна поведінка, запозичена від друзів, щоб досягти бажаного.

4. Жорстоке поводження з дитиною.

Якщо дитина заявляє, що йде з дому, завдання батьків  – зберігати спокій, утриматись від звинувачень, припинити суперечку і показати дитині, що вона для вас важлива. Така ситуація свідчить про те, що ви втратили контакт. Потрібно, відкинувши емоції, розібратися, з чого почалося руйнування контакту, і спробувати його відновити. Це може бути тривалий процес, бо відновлення довіри це не просто. Під час цього процесу важливо не звинувачувати дитину, що вона така невдячна і не цінить, що для неї робиться. А спробувати пояснити  свої почуття та емоції, якими ви керувалися. За необхідності слід звертатися до психолога, але відвідувати його потрібно і вам, і дитині. І змінюватися потрібно обом.

Якщо ви помітили різку зміну поведінки у дитини або відмову від занять, які раніше приносили їй задоволення, Наталя Біла радить про це поговорити. Але поговорити без звинувачень та претензій. Наприклад: «Я бачу, ти на цьому тижні не ходив у тренажерний зал? Щось сталося? Хочеш про це поговорити?».  Коли дитина почне говорити, вислухайте, потім розпитайте, що вона відчуває, і як вона планує вирішувати ситуацію. Спокійно сприймайте будь-які пропозиції дитини. Якщо вас щось не влаштовує, запропонуйте свій варіант, але не наполягайте на його дотриманні. Проявляйте увагу та турботу. Ваше завдання як батьків –  з’ясувати причину  зміни поведінки дитини.  У сім’ї вона має почувати себе безпечно, з впевненістю, що її приймають, цінують та люблять просто за те, що вона є . Тоді, будь-які кризи та випробування, які траплятимуться на її шляху, не зможуть її зламати.

Фото з архіву героїв та відкритих джерел.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, де та як відпочивали діти у минулому.

Дніпровські