У Миколаївській громаді триває евакуація родин із дітьми (ВІДЕО)

29 серпня 2026 р. 18:01

29 серпня 2026 р. 18:01

• Малий
• Середній
• Великий

У Миколаївській громаді розпочалася робота з оповіщення родин, які підпадають під примусову евакуацію дітей. За два дні 12 евакуаційних бригад обійшли 541 родину з дітьми. Десять сімей поки відмовляються виїжджати. Для решти питання вже не стільки в тому, чи їхати, скільки в тому, куди саме їхати і як організувати цей виїзд.

Автор: Ірина СИТНІК

17 серпня 2026 року було підписано розпорядження про проведення обов’язкової евакуації у примусовий спосіб родин з дітьми, осіб, які їх замінюють, або інших законних представників. Евакуацію мають провести протягом 30 діб з дня видання розпорядження.

Рішення стосується трьох громад району — Петропавлівської, Миколаївської та Української.

У Миколаївській громаді до переліку населених пунктів, де проводять таку евакуацію, увійшли Миколаївка, Дмитрівка, Олефірівка, Бажани, Петрівка, Катеринівка, Мар’янівка, Маломиколаївка та Новопритечилівка.

За словами секретаря Миколаївської сільської ради Тетяни Лесюк, до роботи з родинами громада підійшла організовано.

— Для цього в громаді було створено 12 груп, які протягом двох днів обійшли всі родини — зі сповіщеннями та консультаціями, — розповідає Тетяна Лесюк.

До роботи долучилися старости. Оповіщення проводили у Миколаївці, а також у Петрівському та Дмитрівському старостатах.

Для тих, хто не знає, куди їхати

Одне з головних питань під час евакуації — не лише переконати родину виїхати, а й запропонувати їй конкретне місце, де можна буде жити після виїзду.

Миколаївська громада має партнерів, які готові прийняти евакуйованих.

Зокрема, Магдалинівська громада може надати тимчасовий прихисток 100 людям. Северинівська громада на Вінниччині готова розмістити до 300 людей.

Перші родини вже скористалися цією можливістю або планують це зробити: п’ять сімей із Миколаївської громади виявили бажання виїхати до Северинівської громади.

Це партнерство виникло не випадково. Миколаївська та Северинівська громади співпрацюють у межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади». Його мета — поєднувати прифронтові громади з громадами-партнерами, які можуть допомогти з гуманітарними, соціальними та іншими потребами.

З Магдалинівською громадою Миколаївська співпрацює у межах проєкту «Дружня громада».

Тож для людей, які сьогодні стоять перед необхідністю залишити власний дім, уже є не лише заклик «виїжджайте», а й конкретні варіанти — куди можна їхати та де можна отримати тимчасовий прихисток.

Далі — не цифри, а подвір’я

Після загального оповіщення починається найскладніша частина — робота безпосередньо з людьми.

Разом із одним із евакуаційних екіпажів вирушаємо до Олефірівки та Дмитрівки. За Дмитрівським старостатом — 436 дітей, у тому числі: 360 — Дмитрівка, 62 дитини в Олефірівці та 14 дітей у Бажанах — це 51 родина.

Тут — родини з дітьми, які підпадають під обов’язкову евакуацію. Разом із поліцейськими та старостою насамперед їдемо до багатодітних і соціально незахищених сімей.

Це вже не статистика у звіті. Це конкретні будинки, конкретні люди і розмова, після якої родині потрібно буде прийняти рішення, здатне змінити їхнє життя.

Представники евакуаційних груп везуть із собою не лише повідомлення про евакуацію. Для жителів підготували інформаційні матеріали з контактами та важливою інформацією: куди звертатися, де можна отримати допомогу, які є варіанти розселення.

Далі їдемо в села — говорити з родинами.

І слухати, що вони скажуть у відповідь на просте, але нині надзвичайно складне питання:

«Ви готові виїхати?»

П’ятеро дітей, один дім і рішення їхати: евакуація в Олефірівці

Першою заїжджаємо до родини Олени Полової та Георгія Сапеска в Олефірівці. Тут вони живуть разом із мамою та п’ятьма дітьми.

Щойно ми заходимо до двору, дівчатка Фаріда та Раміля одразу показують своє нове вбрання, яке їм нещодавно купили. У дитячій безпосередності — звичайне життя, яке триває попри все.

А поруч уже говорять про евакуацію.

Поліцейська Наталя Біловол пояснює родині зміст розпорядження про обов’язкову евакуацію дітей, відповідає на запитання та нагадує про можливості, які громада пропонує родинам.

Для цієї сім’ї рішення їхати вже ухвалене.

— Ми вже почали збирати речі, — говорять вони.

Місце для тимчасового прихистку родина також знайшла. Допомогли люди з їхньої спільноти — роми.

Тож цього разу розмова представників евакуаційної групи не про те, чи їхати, а радше про те, як організувати цей виїзд і що потрібно зробити, аби він пройшов безпечно.

За парканом — Олефірівка, село, яке родина залишатиме не тому, що більше не хоче тут жити. Просто тепер безпека дітей важливіша за звичний дім.

«У нас семеро дітей»: родина готується до переїзду

Наступна родина, до якої заїжджаємо в Дмитрівці, — багатодітна. Усі вдома: мама, батько та семеро дітей. Мама Лариса Головко каже: «Житло для родини вже знайшли».

Мама Лариса Головко розповідає, що заздалегідь готуватися до можливого переїзду не поспішали. Попри те, що розуміли — така ситуація може настати, остаточно прийняти необхідність виїзду виявилося непросто.

У родині семеро дітей. Двоє старших і п’ятеро молодших. Тож організувати переїзд для такої великої сім’ї — непросто.

— У мене семеро дітей. Ми вже подумали про евакуацію — село Корівці на Тернопільщині нас охоче приймає. Там таке село, що дітей у школі не вистачає. Тож надають нам будинок безкоштовно, бо наші діти навчатимуться у місцевій школі.

Разом із родиною доведеться залишити й господарство. У дворі — птиця, за якою щодня потрібно доглядати.

— Не готові їхати. Не хочеться. Стоїть усе, що треба робити. І господарство по двору, і все… Не знаю, як, — зізнається жінка.

У господарстві є качки та кури. Це ще одна причина, чому рішення про виїзд дається родині нелегко.

Родина сподівається, що все складеться добре. Попереду багато невідомого, організаційних питань і турбот. Та найголовніше для батьків — аби усі семеро дітей були поруч і в безпеці.

«Не знаємо, куди»: відмовляємося

Мама 17-річного Максима Кононенка з Дмитрівки підписує відмову.

Під час розмови поліцейська пояснює жінці необхідність евакуації дітей.

— Вам потрібно убезпечити свою дитину й виїхати в безпечне місце до 17 вересня 2026 року. Коли ви приблизно будете виїжджати? Чи куди?

— Не знаємо, куди. Відмовляємося.

Питання, куди саме їхати, для родини залишається відкритим. Попри необхідність виїзду, батьки поки не мають чіткого розуміння, де саме житимуть далі.

«Це була наша спільна мрія, а тепер тільки моя та дітей»

Родина Лукашенко до останнього не планувала виїжджати. Юлія розповідає, що спочатку хотіла залишитися вдома, однак після оголошення евакуації зрозуміла, що тепер доведеться їхати.

— Я не планувала виїжджати, аж поки ось не оголосили евакуацію. То тепер точно доведеться їхати.

У Юлії двоє дітей: молодшому два роки. Евакуацію приймає як можливість повернутися до звичайного навчання — ходити до школи та дитячого садка.

— Двоє діток, школа дистанційно. Може, знайдемо щось, аби діти ходили до школи й до садочка. Хочеться, звісно, залишитися вдома, але ж…

Місцем для нового життя родина обрала Вінницю. Для жінки це місто має особливе значення — свого часу там служив її чоловік, військовослужбовець Національної гвардії України Олег Лукашенко. Чоловік загинув вісім місяців тому. Для родини це стало ще однією важкою втратою, яку тепер доводиться переживати, водночас змінюючи місце проживання та починаючи життя заново.

— У Вінницю. Хотілося б у Вінницю. У мене чоловік загинув. Він служив в Нацгвардії. На Вінничині була їхня частина.

Саме у Вінниці чоловік колись побачив місце, де міг би оселитися разом із родиною після служби. Він мріяв про власний будинок і спокійне життя.

— Він каже: «Мені так сподобалося. Може, ми б тут десь якийсь будиночок купили та жили потім». Ну, а тепер то була наша спільна мрія, а тепер тільки моя та дітей.

Тепер цю мрію Юлія хоче здійснити вже без чоловіка — заради двох дітей і пам’яті про те, що вони колись планували разом.

— Я сама буду будувати життя з двома дітьми там, у Вінниці. Заберу маму, брата, та й будемо якось жити. Дай Боже, може, повернемося додому, до рідного краю. Будемо надіятись, віримо в ЗСУ і наших людей, що ми переможемо.

«Все з нуля»: родина з Покровська вдруге змушена залишати облаштоване життя

У 2024 році родина з Покровська Донецької області разом із чотирма дітьми була змушена залишити рідний дім. До останнього не хотіли їхати — сподівалися, що ситуація зміниться.

— Надіялися, що все буде добре, лишалися в Покровську. А потім довелося все-таки приїхати. І ось ми тут, у Дмитрівці, уже два роки, — говорить мама Ольга.

На новому місці родина винаймала житло, платила за оренду та комунальні послуги. Свого будинку в Покровську фактично вже немає.

— У Покровську від будинку залишився лише фундамент. А у Дмитрівці довелося починати життя заново. Багато речей вдалося придбати завдяки допомозі людей. Нам допомагали і з меблями. Провели воду в будинок і купили пральну машину. Ну, все з нуля. Тепер ось знову виїжджати треба. Домовилися про винайм хати, може, хоч трішки щось перевеземо, — каже Ольга.

У родині четверо дітей: донька та троє синів. Старшій — 20 років, Антону в жовтні виповниться 18, Роману в серпні — 11, а наймолодшому в липні виповнилося 8 років.

Для дітей нове місце вже стало домом. Вони встигли звикнути до школи, вчителів і свого оточення. Тому звістка про чергову евакуацію стала для них важким ударом.

— Дітвора вже рік відучилась. Їм так сподобалося. Спочатку ходили до школи, а потім — навчалися дистанційно. Діти не хочуть знову залишати місце, яке встигли полюбити. Засмутилися, не хочуть. Вони ж думали, що ми з Дмитрівки додому поїдемо. А вдома нема. Надіємося на краще, — говорить Ольга.

Нове житло родина шукає самостійно.

— Самі шукали. Все, що за цей час у Дмитрівці надбали, не хочеться залишати. Нехай хоч щось: машинку, телевізор дітям — треба забрати. Ми тут воду провели в будинок, криницю почистили. Усе це дорого. Шкода знову все залишати.

Але їхати кудись далеко за межі Дніпропетровської області поки що не хочуть. Вірять в українських військових і сподіваються, що зможуть повернутися додому.

— Ми віримо в ЗСУ. У мене колишній чоловік на війні, майбутній мій чоловік теж воїн. Сподіваємося, що хлопці відвоюють усі наші території.

За два роки родина навчилася починати з нуля. Та вдруге залишати облаштоване життя особливо боляче. Тут вони знову створили дім, у якому діти звикли до школи, вчителів і свого нового життя. Але найсильніше бажання залишається незмінним — одного дня повернутися туди, звідки вони виїхали, і знову бути вдома.

«Дітей спасати треба»: родина залишає дім заради безпеки синів

Ще одна родина змушена залишати рідний дім через евакуацію. Мама Настя зізнається, що звістка болюча, адже доводиться залишати своє життя й думати, як далі облаштуватися.

У родині двоє дітей — обидва хлопчики. Жені п’ять років, Саші — вісім.

Попри складність рішення, Настя розуміє, що безпека дітей зараз найважливіша.

— А дітей рятувати треба, ну як?

Їхати далеко родині складно. Там, куди планують вирушити, є родичі, однак фінансових можливостей для далекого переїзду немає.

— Там хоч родичі, чоловіка брата. А їхати десь далі — нема за що. Чоловік поки залишається. Він працює на шахті та має бронювання.

Для родини це непростий період: доводиться розділятися, залишати дім і шукати для дітей безпечніше місце. Та рішення жінки однозначне — їхати заради синів.

Не сперечаються. Просто їм важко їхати

Загалом повідомити про евакуацію потрібно було 570 родинам. За два дні представники евакуаційних груп побували у 541 дворі. Десять родин наразі відмовляються виїжджати.

— Решта людей реально оцінює ситуацію, — говорить Тетяна Лесюк. — Уже шукають або знайшли місце для виїзду. Є родини, які на момент оголошення примусової евакуації вже залишили громаду та виїхали на нові місця проживання.

Ми проїхали вулицями Олефірівки та Дмитрівки, поговорили з родинами, які тепер мають залишити свої домівки.

Люди не сперечаються з необхідністю евакуації. Вони розуміють, чому дітей потрібно вивезти у безпечніше місце. Але майже за кожною розмовою стоїть одне й те саме: їхати важко.

На сьогодні в усіх селах Миколаївської громади триває примусова евакуація родин із дітьми.

Для додаткової інформації щодо евакуації жителів Миколаївської громади телефонуйте на гарячу лінію сільської ради за номером: 093-168-67-52

Дніпровські