ЕКСКЛЮЗИВ Люди, які не здалися: історії успішних підприємців Дніпра

04 вересня 2026 р. 10:09

04 вересня 2026 р. 10:09

У неділю в Україні відзначатимуть День підприємця . Це свято дуже важливе. Сьогодні представники малого та середнього бізнесу тримають економічний фронт і наповнюють бюджет. Тисячі ділових людей живуть і працюють у Дніпрі. Про успішних дніпровських підприємців розповість «Наше місто».

Після важкого поранення Сергій Севріков вивів свій бізнес на міжнародний рівень

Вранці 24 лютого 2022 року дніпрянин Сергій Севріков прийшов записуватися добровольцем. Йому тоді було 57 років. У послужному списку — реальний бойовий досвід і  наслідки ковіда. Сергій Михайлович наполягав на тому, щоб його взяли лише до бойового підрозділу.

— На війну потрапив ще в юності, — розповідає бойовий ветеран. — Уже у 18 років мене призвали на строкову службу і відправили до Афганістану. Звісно, мого бажання ніхто не питав. Служив-воював сержантом, брав участь у бойових діях у складі десантно-штурмової групи. Серйозно займався спортом. Був призером чемпіонату СРСР з карате та  переможцем  Всеукраїнського турніру  із самбо. Ну і коли почалася велика війна, звісно ж, у перший день пішов до військкомату. Хто, якщо не я!

Уже наступного дня доброволець опинився у 74 окремому розвідувальному батальйоні. Перше поранення отримав на початку квітня 2022 року.

— Ворожа колона рухалася вперед — танки, БМП, бронетехніка, — згадує Сергій Севріков. — Мені тоді вдалося з «Джавеліна» підбити ворожу БМП. На деякий час це зупинило атаку. Але нашу позицію виявили. Рашисти вдарили по нас артилерією та «Градами». Я втратив свідомість і прийшов до тями вже через добу в дніпровській лікарні.

Контузія, осколкове поранення, втрата слуху та зору — деякий час захисник практично не бачив і не чув. Попри тяжке поранення, він повернувся на фронт. За час повномасштабної війни Сергій отримав два поранення та шість контузій, три з яких були важкими. Останнє поранення сталося вже в Авдіївці. Черговий приліт — і наш земляк знову втратив свідомість, а прийшов до тями лише в лікарні.

Організм уже не витримував. У травні 2023 року Сергій Севріков остаточно повернувся додому. Крім бойових нагород, він отримав інвалідність ІІ групи.

Після демобілізації Сергій Михайлович серйозно зайнявся бізнесом. Він взагалі все робить серйозно.

— Я і до війни займався підприємництвом, — продовжує ветеран. — Коли почалася повномасштабна війна, бізнес фактично зупинився. А на гроші, що залишилися, я купував для фронту тепловізори, турнікети та все, що було потрібно побратимам. Підприємство я фактично обнулив.

Від нього практично нічого не залишилося. Частина людей виїхала за кордон. Сергій знову зібрав команду однодумців — побратимів з інвалідністю, тих, хто залишився, знайшов виробників сировини та матеріалів. Почав відновлювати виробництво.

Сьогодні компанія «Сенко Україна» випускає яблучні чіпси, медову та олійну продукцію. Серед торгових марок — Agro Senco та Nectar Senco.

Головна ставка дніпровського бізнесмена — не просто виробляти український продукт, а зробити його конкурентоспроможним на світовому ринку. Сергій Михайлович почав шукати можливості для експорту.

Він звернувся до посольства Швеції, де підприємцю пояснили: українську продукцію ніхто просто так не виводитиме на ринок. Спочатку потрібно самому переконати шведські торговельні мережі та дистриб’юторів у тому, що такий продукт їм потрібен.

Сергій переконав! З’явився перший контракт.

Сьогодні продукція компанії представлена у найбільших супермаркетах Скандинавії — у Швеції, Норвегії, Фінляндії та Данії. Лише за перші півтора місяця експортної роботи, яка розпочалася в листопаді минулого року, підприємство принесло в Україну близько 150 тисяч євро валютної виручки.

У чому секрет успішного бізнесу?

— Хочу показати українським виробникам, що навіть звичну сировину можна перетворити на продукт для світового ринку, — відповідає бізнесмен. — Наприклад, замість того, щоб продавати яблука дешево як звичайний продукт, ми переробляємо їх на яблучні чіпси. Умовні 30 грамів такого продукту можуть продаватися приблизно за 55 гривень. Так само і з медом. Наша компанія не просто продає мед у звичайній банці, а виробляє медове суфле, продукцію у стиках та інші товари, які можна запропонувати сучасному покупцеві.

Звісно, воєнні реалії диктують свої правила ведення бізнесу.

— Обстріли, блекаути та інші ризики не можна не враховувати, — резюмує Сергій Севріков. — На жаль, навіть експортний бізнес не захищений від війни. Компанія «Сенко Україна» тричі постраждала від російських обстрілів. Перший раз — прилетіло на підприємство, яке виробляло упаковку для яблучних чіпсів. Там згоріли 50 тисяч уже готових упаковок. Потім ворожі уламки пошкодили готову експортну продукцію на складі. Третій удар припав по підприємству в Білозерці Херсонської області. У результаті згоріла вся продукція, яка там знаходилася. Звісно, я чудово розумію ціну ризику. Чергова ракета чи дрон можуть знищити склад, обладнання або готову продукцію. Але зупинятися не збираюся. Прилетить — не прилетить — це може знати лише Господь. Працюємо далі!

Алла Закревська здійснила мрію  закоханої нареченої

У сім років Алла  вже точно знала, що ножиці — це її інструмент. Щоправда, її мама тоді про це ще не здогадувалася. Одного разу вона повісила вдома нову гардину. Гарну таку, акуратну – чудову прикрасу оселі. А от для маленької доньки це був матеріал для творчості.

– Я подивилася на гардину, і в мене одразу виник план: як її прикрасити, де вирізати квіточки і куди їх потім пришити, – згадує Алла Закревська. – Мама вийшла з дому лише на кілька хвилин. Але мені вистачило! Взяла ножиці, вирізала з гардини квіточки, а саму тканину порізала лапшою, щоб вона стала  летючою та ніжною.

Бурхливу реакцію мами Алла Станіславівна пам’ятає й досі. Та це був далеко не останній експеримент із тканиною. Шити й кроїти дніпрянка почала фактично з дитинства. Ножиці від неї навіть намагалися ховати. Але сховати захоплення не вдалося. Вже в школі талановита дівчина сама в’язала,  шила і постійно щось змінювала у власному одязі. Її дивні речі помічали навіть учителі. Ба більше! Підліткове захоплення досить швидко перетворилося на перші заробітки.

– Приблизно у 15 років я вже шила кухонні прихватки та інші прості речі й ще отримувала за це гроші, – посміхається підприємиця. – Тобто власну справу  фактично почала задовго до того, як у мене з’явився  статус підприємиці.

У 1991 році дніпрянка вступила до професійно-технічного училища №54. До речі, конкурс був величезним — приблизно п’ятеро людей на одне місце. Дівчина мріяла навчатися виготовленню легкого жіночого одягу. Але доля вирішила інакше: Алла потрапила на напрямок чоловічого верхнього одягу. Згодом  зрозуміла, що це був один із найкращих поворотів у її професійному житті.

— Пальто, складний верхній одяг, конструкція виробу — усе це потребує значно більше знань і майстерності, – пояснює Алла Закревська. – Це дуже складні речі.  Зараз багато хто не вміє цього робити, а от я вмію!

Потім майстриня працювала в ательє, навчалася на фабриці індивідуального пошиття. Відкрити власну справу підштовхнув випадок.

– Працювала в одному з ательє, – згадує співрозмовниця. – І  якось попросила у власниці  гроші на необхідні матеріали. У відповідь почула: 200 гривень на нитки в підприємства немає. Ця фраза стала останньою краплею. Вирішила працювати сама на себе. За годину відкрила ФОП у ЦНАПі.

Повномасштабна війна змінила роботу її ательє. Замовлень стало багато різних, але значна частина пов’язана з військовими. А от одне з перших замовлень Алла Закревська запам’ятала назавжди.

– На початку великої війни прийшла молода жінка з Маріуполя, – розповідає Алла Станіславівна. – Вона пережила окупацію, втратила житло, довго добиралася до Дніпра. І попросила пошити весільну сукню. Це було неймовірно! Жінка багато років була у стосунках із коханим. Під час війни вони знову опинилися разом. Чоловік допоміг їй та її мамі виїхати з небезпеки й несподівано запропонував одружитися. Зізнався, що кохає її все життя. Наречена висока, кремезна, а обранець майже на голову нижче. Але ж любов то є любов! Зробіть мені саму чудову весільну сукню. Ця історія мене надихнула. Ну я і зробила.

Звісно, труднощів вдосталь. Наприклад, перебої з електроенергією. Підприємиця придбала портативну електростанцію, якої вистачає приблизно на чотири години. Якщо електрики немає довше, роботу доводиться зупиняти. Ще одна проблема — люди.

– Професійних швачок і майстрів катастрофічно не вистачає, – констатує підприємиця. – Частина фахівців виїхала за кордон, а підготувати людину, яка справді вміє якісно шити складний одяг, швидко неможливо. Але ж працюю!

У цьому році Алла Закревська отримала два гранти: у лютому: 433 тис. грн по програмі «Власна справа» , а у березні 120 тис. грн від міжнародної гуманітарної організації Mercy Corps . Підприємиця придбала швейні машинки, ножиці, лінійки, канцтовари та все необхідне обладнання.

– Працюю! – підсумовує  Алла Станіславівна. – Хтось приносить шкільну форму, яку потрібно вкоротити чи звузити. Хтось просить перешити зимову куртку. Комусь треба розширити норкову шубу. А хтось хоче просто врятувати улюблену річ, яка стала завеликою або замалою. Ну а коли насувається смуток, я згадую ту неймовірну дівчину, яка втратила житло й була змушена покинути рідне місто, але не розчарувалася в житті й вірить у щасливе майбутнє. Вірю, що одного дня воно настане.

Олександр Храмцов: у бізнесі та спорті головне – правильно розподілити сили

У дитинстві Сашко Храмцов мріяв стати економістом. Причому найуспішнішим. Не теоретиком, а практиком. Тому після школи пішов навчатися на економіста до «Дніпровської політехніки» . Навчання у найстарішому виші Дніпра сформувало світогля майбутнього підприємця, для якого стало зрозуміло, що одними мріями і знаннями успішну справу не побудуєш.

– Ще студентом політехніки я зрозумів, що підприємець має досконало вивчити конкретику свого бізнесу, – розповідає Олександр. – Оскільки вирішив зайнятися будівельним бізнесом, вступив спочатку до будівельного технікуму, а потім до інституту. Почав вивчати професію будівельника з азів.

За майже 20 років Олександр пройшов шлях від підсобного робітника до керівника будівельної компанії.  Сьогодні Олександр Храмцов, власник та СЕО дніпровської будівельної компанії «Домінанта» . Звичайно, війна внесла серйозні корективи у специфіку роботи бізнесмена і компанії.

– Наша компанія проєктує та монтує інженерні мережі – опалення, вентиляцію, кондиціювання, водопостачання та каналізацію, тобто практично всю начинку будівлі, – продовжує бізнесмен. – Ще один напрямок – це будівництво монолітних каркасів та залізобетонних фундаментів. Крім того, “Домінанта” виступає генеральним підрядником, фактично керуючи будівельними проєктами.  Незважаючи на війну та суцільний форс-мажор, навіть сьогодні є інвестори і бізнесмени , які готові інвестувати в будівництво нових проєктів.

Зрозуміло, проблем достатньо. Із цим дніпровський підприємець не сперечається.

– Одна з головних – дефіцит кваліфікованих працівників, – констатує співрозмовник. – У будівництві фахівців не вистачало і до війни, а зараз ситуація стала значно складнішою. Особливо важко знаходити кваліфікованих електриків, зварювальників, бетонярів та інших фахівців. Ще один виклик – енергоносії . Як і більшість українських підприємств, «Домінанта» підготувалася до можливих перебоїв з електрикою: генератори встановлені і в офісі, і на будівельних майданчиках. Проблеми виникають щодня, і щодня доводиться їх вирішувати.

У такій справі дніпрянину допомагає спорт. Підприємець багато років займається тріатлоном та марафонським бігом.

– Мій принцип у спорті та в житті – все можливо, – розповідає Олександр Храмцов. – У спорті, як і в бізнесі, недостатньо один раз досягти результату. Потрібно продовжувати рухатися вперед, долати перешкоди, втому, вирішувати різні задачі та не зупинятися після першої невдачі. Треба навчитися сміятися з перешкод і робити через «не можу». Ще дуже важливо – розподіляти сили на дистанції, як у марафоні. А життя той самий марафон.

Величезну підтримку Олександру надає сім’я. Власне, компанія – це сімейний бізнес.

– Дружина Юлія – співвласник компанії, – констатує бізнесмен. – Вона відповідає переважно за облік та маркетинг, а я – за виробничу частину та безпеку.  Роботи компанії можна знайти у багатьох сучасних житлових будинках Дніпра. Наразі компанія, зокрема займається інженерними мережами у житловому комплексі на Слобожанському проспекті. Будуть ще замовлення. Я оптиміст!

Наталія Вітка, яка мріяла стати шкільною вчителькою, відкрила приватний дитячий садочок

З дитинства дніпрянка Наталія Вітка була переконана, що будь-яка мрія є досяжною. Треба лише дуже сильно захотіти, щоб вона здійснилася. А ще потрібно дуже добре вчитися. І Наташа вчилася не просто добре, а відмінно. З золотою медаллю закінчила школу, з червоним дипломом — Дніпровський національний університет .

Щоправда, мрія здійснилася не повністю. Наталія Євгеніївна мріяла стати шкільною вчителькою, а стала підприємицею. Про це вона не жалкує.

– Я не відмовилася від своєї дитячої мрії, а просто знайшла для неї іншу форму, – вважає підприємиця. – В мене двоє дітей і я завжди була активною мамою — брала участь в їхньому житті,  допомагала, щось організовувала, вигадувала. Ну і друзі часто казали, що мені потрібно відкрити власний дитячий садочок. Спочатку я лише сміялася у відповідь. А у 2022 році  відкрила приватний дитячий садочок «Стефанія kids». Економічна освіта допомагала рахувати, планувати та оцінювати ризики. Але власна справа виявилася набагато ширшою за цифри та бізнес-плани.

Садочок працює у безпечному приміщенні, облаштованому за принципом укриття. Тобто під час повітряної тривоги дітям не потрібно залишати садочок і прямувати до іншого бомбосховища — вони вже перебувають у захищеному середовищі.

Для Наталії це принципово. Адже безпека дитини — це не лише про стіни та укриття. Це ще й про можливість продовжувати жити звичайним дитячим життям. Наталія Вітка переконана, що навіть під час війни дитина повинна мати право залишатися дитиною.

Саме таку атмосферу прагнуть створити у «Стефанія kids» .

– Наш садочок також працює в межах державної програми «єЯсла» та приймає дітей віком до 3 років, – розповідає Наталія Євгеніївна. – Мами не повинні обирати між дитиною та власною реалізацією. Жінка може повернутися до роботи, будувати кар’єру, розвивати власний бізнес — і водночас знати, що її маленька дитина перебуває у безпеці та отримує турботу. Тобто для мене моя робота – це не просто послуга. Це підтримка жінок та їхніх можливостей реалізувати себе.

Попри війну, кількість фізичних осіб-підприємців у Дніпрі зростає

У  Дніпрі цінують  безумовну відповідальність та сміливість бізнесу, сприяють створенню нових мікро- та малих підприємств, залучають до створення власної справи мешканців, які мають ідею та бажання стати підприємцями. Для цього діє Комплексна програма розвитку малого і середнього підприємництва Дніпра на 2023–2027 роки.

Важливо, що співпраця міської влади та підприємців — взаємовигідна та ефективна. Відомо, що підприємці суттєво поповнюють міський бюджет, що не може не тішити.

– Станом на 1 вересня 2026 податкові надходження від сплати єдиного податку суб’єктами господарювання до бюджету Дніпровської міської територіальної громади становлять 2 547 010,2 тис. грн, що на 10,5% більше, ніж за аналогічний період 2025 року, – каже Ірина Журавльова, начальниця управління регуляторної політики та розвитку підприємництва департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради . — Чисельність платників єдиного податку по місту становить  73 876 осіб, що майже на  5,% більше, ніж у минулому році.

За даними Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області, кількість платників податків, які не перебувають в процесі припинення та зареєстровані на території Дніпровської міської територіальної громади станом на  початок вересня складає: юридичних осіб – 59 907,   фізичних осіб-підприємців – 79 649. Протягом останніх п’яти років кількість фізичних осіб-підприємців неодмінно зростає  попри складні економічні умови та війну, при цьому майже 50% – це жінки – підприємиці.

Фото Володимира Федорищева та спікерів

Дніпровські