ЕКСКЛЮЗИВ  Від документалок до повнометражок: яке кіно знімають у Дніпрі

13 вересня 2026 р. 10:20

13 вересня 2026 р. 10:20

12 вересня відзначався День українського кіно. Які фільми зараз знімають режисери та продюсери з Дніпра і де їх можна побачити, дізнавалась журналістка видання «Наше місто».

Катерина Стрельченко одночасно працює над трьома документальними фільмами

Дніпровська режисерка та продюсерка Катерина Стрельченко нині працює одразу над трьома документальними проєктами. Усі вони отримали підтримку Українського культурного фонду, а теми стрічок пов’язані з війною, ветеранами, окупацією, музикою, реабілітацією та людьми, які свідомо вирішили залишатися в Україні й допомагати наближати перемогу. Один із проєктів вже перебуває на етапі монтажу, другий — у процесі зйомок і створення музичного матеріалу, третій режисерка зараз знімає у Київській області. Паралельно Стрельченко шукає фінансування для нових робіт. Як їй це вдається?

Перший фільм, над яким працює режисерка, має назву «Татові кольори». Це документальна історія дніпровського ветерана Миколи Філонова, який після важких поранень, 16 операцій та перебування в реанімації почав малювати.

Герої фільму “Татові кольори”

Мистецтво стало для чоловіка способом адаптації до нового життя, допомогло розробляти руки та поступово рухатися вперед. Важливу роль у фільмі відіграють і стосунки Миколи з його маленькою донькою Владою, яка мотивує батька не зупинятися. Особливістю стрічки стане відсутність класичних інтерв’ю. Замість цього знімальна команда спостерігала за героями та їхнім повсякденним життям, намагаючись якомога менше втручатися у їхню взаємодію.

Катерина Стрельченко

–        Для мене це фільм, у якому ми дуже глибоко занурюємося в психологію головного героя,  фактично він побудований без інтерв’ю, – пояснює Катерина Стрельченко.  – Ми взяли за основу метод спостереження за героями та їхнім спілкуванням і дозволяли їм просто жити власним життям перед камерою. Це був непростий проєкт, тому що документалістика завжди приносить несподівані повороти й непередбачувані емоції. Я завжди кажу, що ми не знімаємо ельфів — ми знімаємо живих людей, і саме тому не можемо заздалегідь знати, куди поверне історія. У цьому проєкті я отримала такий досвід сповна. Зараз активні зйомки вже завершилися, ми перейшли до монтажу, кольорокорекції та інших етапів постпродакшену. Також готуємо розгорнуті субтитри та адаптацію фільму для людей із порушеннями слуху та зору.

«Татові кольори» — повнометражний документальний фільм. Його хронометраж становить близько 72 хвилин. Прем’єру запланували на кінець вересня.

Руслан Гірчак

Другий документальний проєкт називається «Настане день». У центрі його сюжету — двоє військових, які є музикантами та продовжують створювати музику навіть під час війни. Герої з різних міст і служать у різних підрозділах. Один із них — Вадим Синиця із 25 повітрянодесантної Січеславської бригади, який представляє Дніпро. Інший — Руслан Гірчак, фронтмен гурту «Новимний Кудень», військовослужбовець 14 бригади з Тернополя. Їхні музичні стилі суттєво відрізняються: один працює у напрямі репу, інший — року. Саме на цьому контрасті й побудована ідея фільму. Катерина хоче показати, як абсолютно різні люди можуть знайти спільну мову через творчість і разом створити пісню. До цієї ідеї підштовхнув чоловік режисерки Дмитро Панков, який служить у 25 бригаді.

Вадим Синиця

–        Спочатку вони, чесно кажучи, не були в захваті від цієї ідеї,  – зізнається режисерка. –  Але саме в цьому і полягає документалістика — показати не красиву казку про те, як люди одразу подружилися, сіли й написали пісню, а справжній творчий процес. Обидва герої залишаються військовослужбовцями, тому їм непросто знайти час для спільної роботи, а нам доводиться постійно отримувати дозволи та узгоджувати зйомки. Плюс у кожного з них уже сформований характер і власне бачення, а я фактично змушую їх робити те, що потрібно для фільму. Але я хочу показати, що музика здатна об’єднувати людей. Зараз вони ще в процесі створення композиції, і я бачу, що вона буде про війну, перемогу, втрати, надію та Україну.

Однак саме ці труднощі, переконана Стрельченко, роблять історію цікавою для глядача. Прем’єру «Настане день» планують на початок листопада.

Третій проєкт — «Я залишаюсь». На момент нашої розмови з режисеркою зйомки стрічки проходили у Київській області. Фільм складатиметься із трьох новел. Усі вони розповідають про людей, які мали можливість виїхати з України, але свідомо залишилися та продовжують робити те, що наближає перемогу.

Режисерка з героями фільму “Я залишаюсь”

Однією з героїнь стала Ганна Бут — жінка з окупованого Мелітополя. Вона організовувала людей на мітинги, а після переїзду до Київської області долучилася до плетіння маскувальних сіток. У двох селах, за словами режисерки, регулярно виготовляють такі сітки та передають їх військовим. Інша історія — про двох братів-підлітків із Рівного віком 11–12 років. Хлопці грають рок-музику, збирають донати та підтримують військових. Третя новела повертає глядача до Дніпра. Вона розповідає про клуб «Тримайся за гриву», де за допомогою коней людям з ампутаціями та інвалідністю допомагають проходити реабілітацію й іпотерапію.

–  У «Я залишаюсь» ми говоримо про людей, які свідомо вирішили залишитися в Україні, хоча в них був вибір, – зазначає Катерина Стрельченко.  – Мені важливо було показати різні покоління та різні досвіди — молодь, тему окупації й реабілітацію ветеранів уже в мирному житті. Насправді таких історій дуже багато, але для фільму ми обрали саме ці три. Прем’єру «Я залишаюсь» плануємо провести в Дніпрі на початку листопада.

Міжнародні проєкти та фільм про 76 днів окупації

Втім, цими трьома стрічками плани Катерини Стрельченко не обмежуються. Режисерка розповідає, що має ще кілька задумів, але в документальному кіно реалізація будь-якого проєкту залежить від фінансування. Один із нових проєктів передбачає міжнародне партнерство з Німеччиною. Режисерка хоче поступово переходити від національних проєктів до міжнародного рівня.

Ще одна робота, за яку Стрельченко особливо вболіває, має назву «76». Це історія юніорської спортивної команди з веслування, яка під час поїздки на тренування опинилася в окупації на Херсонщині. Команда була київською збірною, до якої входили дівчата з різних регіонів України. Під час окупації вони разом із тренером провели 76 днів під контролем російських військових. Щоб вивезти дітей із небезпечної території, головний тренер Кирило Тимко взяв на себе відповідальність за команду, і за один день вони пройшли 46 ворожих блокпостів.

Підготовка до зйомок

Через умови окупації архівних матеріалів практично немає: телефони спортсменок перевіряли, а вивезення будь-яких доказів могло поставити людей під загрозу. Тому режисерка планує відтворювати події через реконструкції із залученням акторів, техніки та відповідних спеціалістів. Поки що цей фільм перебуває у пошуку фінансування. Водночас права на майбутню стрічку вже зацікавлена придбати платформа SWEET.TV, оскільки тема є ексклюзивною — за словами режисерки, кіно про цю історію ще ніхто не знімав. Стрельченко хоче реалізувати цей проєкт саме в Дніпрі. Серед партнерів майбутньої роботи — Міністерство молоді та спорту, Херсонська міська рада та Дніпровська міська рада. За її словами, у нашому місті є необхідні умови та локації, які можна використовувати безкоштовно.

Окрема частина роботи режисерки — пошук коштів. За словами Стрельченко, її проєкти часто підтримує Український культурний фонд, однак це не означає, що отримати фінансування легко. Вона наголошує: попит на підтримку документального кіно в Україні значно перевищує можливості фондів. Саме тому режисерка паралельно подається на міжнародні грантові програми. Серед прикладів такої співпраці — німецька Deutsche Welle, а також австрійський інститут IVM, який підтримав її фільм «Ковчег милосердя» про госпітальєрів. Бюджет цієї стрічки становив близько 200 тисяч гривень, а хронометраж — 36 хвилин.

Інші документальні фільми можуть мати бюджети від 200 тисяч до одного-двох мільйонів гривень. До прикладу,  фільм «Точка зцілення», який вже неодноразово демонструвався у Дніпрі, коштував близько мільйона гривень. Стрічка має хронометраж 72 хвилин. Режисерка також пояснює, що всі її готові фільми перекладають англійською, однак автори поки не поспішають публікувати їх у відкритому доступі. Причина — фестивальна та комерційна перспективи: після появи фільму на YouTube можливості подати його на значну кількість фестивалів суттєво зменшуються.

На зйомках

–        Реалістичними мої плани стають рівно в той момент, коли я знаходжу для них фінансування, і з цього моменту сумнівів у тому, що фільм народиться, фактично немає, – зізнається Катерина.  – Але знайти ці гроші — величезна робота, і український документаліст має мати буквально криголамний характер, щоб пробиватися крізь усі перешкоди. Ніхто не прийде й не покладе фінансування мені в долоньку, тому ми постійно подаємося на різні конкурси та міжнародні гранти. Документалістиці в Україні зараз дуже непросто, бо попит на фінансування набагато перевищує можливості, і навіть половина цього попиту не перекривається. Те, що ми реалізуємо три проєкти одночасно й уже думаємо про наступні, говорить не про везіння, а про те, що ми не опускаємо рук й рухаємося вперед.

Водночас режисерка не приховує розчарування окремими результатами державних конкурсів. Зокрема, вона подавала заявку на програму «Тисячовесни», але проєкт не пройшов.  Попри це, режисерка не планує зупинятися. Вона переконана, що документальне кіно в Україні має продовжувати розвиватися, а українські історії — виходити на міжнародну аудиторію.

«Аврора» – перший повнометражний фільм, знятий у Дніпрі

Але не документалкою єдиною. Навесні 2026 року в місті завершилися зйомки повнометражної стрічки «Аврора» — незалежного авторського проєкту, над яким працювала переважно дніпровська команда. За словами виконавчого продюсера фільму Сергія Чабаненка, для багатьох учасників це стало першим досвідом роботи саме з повним метром. Хто саме замовив та фінансує виробництво стрічки, поки не розголошується, але це точно не держава.

Аврора – Ольга Козина

Стрічка поєднає одразу кілька жанрів — драму, фантастику та трилер. Режисером є Олег Стахурський, продюсером — Денис Борисовський, оператором-постановником  — Вадим Задорожний. Головні ролі виконують Ольга Козина,  Юрій Вихованець, Олексій Горбунов, Катерина Слюсар, Катерина Виноградова. Події розгортаються у нестабільному альтернативному майбутньому. У центрі сюжету — український художник-експресіоніст Ігор, який після повернення з війни намагається знову побудувати своє життя. Війна забрала в нього не лише друзів і руку, а й відчуття сенсу та здатність творити. Чоловіка переслідують провали в пам’яті та кошмари, а впоратися з психологічним болем він намагається за допомогою алкоголю і психотропних препаратів. Зрештою Ігор погоджується на експериментальну технологію реабілітації, яку пропонує європейська IT-компанія. Так у його житті з’являється штучний інтелект на ім’я Аврора. Разом із незвичайним цифровим співрозмовником герой має пройти шлях до прийняття власних травм, страхів і відповідальності за подальше життя.

Особливість «Аврори» у тому, що всі локації стрічки знайшли у Дніпрі. У кадрі мають з’явитися оранжерея ДНУ ім. О. Гончара, акваріум на Монастирському острові, пошкоджений внаслідок війни, метро, зокрема станція «Металургів», індустріальні території, окремі закинуті об’єкти. Таким чином, місто у фільмі стає не просто тлом для подій, а важливою частиною його атмосфери.

Сергій Чабаненко

– Ми майже всі з Дніпра, тому хотіли зробити цей фільм своїми силами і показати, що ми теж можемо щось створювати, адже часто все орієнтовано на Київ, – розповідає Сергій Чабаненко.  – Зібрали спеціалістів, які мають досвід роботи в цій сфері, хоча для більшості з них саме повнометражне кіно стало дебютом. Багато хто до цього працював у рекламі або знімав лише короткий метр. Для кожного з нас це величезний досвід, тому що повний метр — це серйозний виклик. Люди можуть роками ходити зі сценаріями до продюсерів та інвесторів і так і не дійти до зйомок. А тут команда сучасних людей приблизно 30–40 років змогла зібратися і реалізувати такий проєкт. І це, на мою думку, дуже круто.

Олексій Горбунов

До підготовки команда приступила наприкінці грудня 2025 року. Приблизно три-чотири місяці пішли на формування команди, роботу зі сценарієм та підготовку до виробництва. Самі зйомки розпочалися у квітні 2026-го й тривали близько місяця. Роботу спеціально планували на весну, щоб спіймати потрібний візуальний настрій. Творцям було важливо показати Дніпро без надмірної яскравості — з голими деревами, сірими індустріальними пейзажами та характерною міською атмосферою. Спочатку знімали переважно вуличні сцени, а з настанням більш теплої пори року команда перемістилася до інтер’єрних та інших підготовлених локацій.

Кадр з фільму

–         Хотілося, щоб ще не було багато зелені й водночас зберігалася трохи похмура атмосфера — голі дерева, індустріальні пейзажі, певна сірість міста, – пояснює Сергій.  – У квітні ми почали знімати, а загалом мали близько 28–30 знімальних днів. Спочатку працювали переважно з вуличними сценами, а коли все почало зеленіти, перейшли до таких локацій, як оранжерея та метро. Усі локації ми знайшли саме в Дніпрі, і практично вся знімальна група також була місцевою. Для нас було важливо зробити кіно саме тут і показати місто таким, яким ми його бачимо.  Зйомки завершилися в травні, після чого фільм перейшов до монтажу. Сирий матеріал уже змонтований, однак попереду ще робота над саунд-дизайном, звуком та фінальним оформленням стрічки.

Саме після завершення постпродакшену творці визначатимуть подальшу долю «Аврори». Йдеться про два можливі сценарії: вихід фільму в прокат або спочатку фестивальна історія. Участь у кінофестивалях може дати стрічці додаткову увагу професійної спільноти, можливість знайти партнерів для прокату та позмагатися за фестивальні відзнаки. Остаточне рішення команда планує ухвалити після того, як завершить роботу над фільмом і зможе оцінити його фінальний вигляд. «Аврора» має стати повнометражною стрічкою тривалістю приблизно півтори години. Її поява важлива для Дніпра не лише як чергової кіноподії, а й як приклад того, що професійне кіновиробництво може розвиватися за межами столиці.

Фото з архіву героїв та відкритих джерел.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, як у Дніпрі працював кінотеатр «Правда-кіно».

Дніпровські