«Простір дитинства»: фотографка Вероніка Стащак про дітей, які дорослішають поруч із війною

15 вересня 2026 р. 11:42

15 вересня 2026 р. 11:42

Дитинство зазвичай асоціюється з безтурботністю — іграми, друзями, першими мріями та відчуттям, що поруч завжди є дорослі, які можуть захистити. Але вже кілька років тисячі українських дітей дорослішають у зовсім іншій реальності — поруч із повітряними тривогами, вибухами та війною.

Саме про них — документальний фотопроєкт «Простір дитинства» української фотографки Вероніки Стащак .

Протягом трьох років Вероніка брала участь у волонтерських поїздках до прифронтових громад України. Вона фотографувала дітей на Донеччині, Дніпропетровщині, Сумщині, Миколаївщині, Херсонщині та Харківщині.

Але з часом ці поїздки стали для неї чимось більшим, ніж просто фотографування.

Вероніка залишалася поруч із дітьми, розмовляла з ними, гралася, спостерігала за їхніми реакціями. І саме тоді почала помічати дивний контраст: навколо могла бути війна, але всередині цього світу дитинство все одно продовжувалося.

Діти бігали, сміялися, ділилися солодощами, обіймали волонтерів і наприкінці зустрічей запитували: «Ви ще приїдете?»

Один із моментів Вероніка пам’ятає особливо добре. Під час однієї з поїздок на Дніпропетровщину над ними пролетіла військова авіація. Фотографка мимоволі напружилася. Маленька дівчинка поруч взяла її за руку і спокійно сказала: «Не бійся, це наші».

У цій короткій фразі для Вероніки вмістилося дуже багато. Те, що дорослому здається страшним і неприродним, для дитини, яка росте поруч із війною, може поступово ставати частиною звичайного життя.

Саме з таких зустрічей і фотографій поступово народився «Простір дитинства» .

Цей проєкт не про те, щоб ще раз показати війну через руйнування. Навпаки — Вероніка намагалася залишити в кадрі самих дітей: їхню безпосередність, цікавість, дружбу, сміх і здатність радіти простим речам навіть там, де дитинство мало б виглядати зовсім інакше.

Особливо боляче усвідомлювати, що для цілого покоління українських дітей слова «тривога», «укриття» чи звуки вибухів стали частиною словника значно раніше, ніж мали б. Діти вміють пристосовуватися до обставин, але це не означає, що такі обставини повинні бути нормою.

Згодом фотографії Вероніки Стащак вийшли за межі особистого архіву та перетворилися на виставковий проєкт. «Простір дитинства» вже був представлений на кількох фотовиставках. Одна з них відбулася 1 червня 2026 року, у День захисту дітей, в Українській баптистській теологічній семінарії у Львові , де глядачам представили документальні роботи фотографки, створені під час цих поїздок.

Для Вероніки «Простір дитинства» — це насамперед спроба зберегти свідчення про те, якими були українські діти в цей час . Не лише про те, що їм довелося пережити, а й про те, як попри все вони продовжували дружити, гратися, довіряти дорослим, чекати наступної зустрічі й залишатися дітьми.

Бо війна забрала в українських дітей дуже багато. І саме тому так важливо зберегти те, чого вона не змогла в них забрати.

Дніпровські