ЕКСКЛЮЗИВ Дітям потрібен дім: як працює система сімейного виховання у Дніпрі

16 вересня 2026 р. 10:13

16 вересня 2026 р. 10:13

У Дніпрі на обліку перебувають 1308 дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування. За офіційною статистикою — реальні долі, історії та надії маленьких дніпрян, які чекають на своїх мам і тат. Сімейні форми виховання дають дитині те, чого не замінить жоден заклад: тепло, стабільність і відчуття дому. Про те, як це працює на практиці, та про дітей, яким родина потрібна вже зараз, — розповідає “Наше місто”.

Не за фактом народження, а за покликом серця: історія родини з Дніпра

Дніпрянка Наталія Білова була підприємицею: до повномасштабного вторгнення мала власний магазин з продажу риби. Сьогодні у неї інша справа — найважливіша з усіх можливих. Разом із чоловіком вона виховує сімох дітей, шестеро з яких прийшли в родину не за фактом народження, а за покликом серця.

Ідея взяти дітей у родину у Наталії виникла випадково. Вона дізналася, що двоє сусідських дівчаток, яких виховувала бабуся,  потрапили у державний заклад.

– Там четверо дітей було у родині, — розповідає Наталія Віталіївна. – Бабуся їхня вже в літах, тому сім’ю роз’єднали, дівчаток направили до закладу. А я їх ще маленькими пам’ятаю. Ну і запропонувала чоловікові взяти цих дітей під опіку. Ми прийняли таке рішення всією родиною.

Найважче було переконати рідного сина, якому от-от мало виповнитися 18. Підліток тяжко переживав зміни.

– Мені зараз дуже важко, — сказав він тоді матері. – Уяви, що я привів би у дім чужих батьків.

Але минув час, і саме він визнав, що усі зусилля були не марними. Слідом за дівчатками родина забрала їхнього брата Ростислава. А згодом служба запропонувала взяти ще двох дітей із закладу, Ібрагіма та Елю.

– Найпершими їхніми словами були «їсти» і «мама», тоді батько на цілий тиждень взяв відпустку, щоб готувати для них усе, чого вони забажають, – розповідає Наталія.

У березні минулого року у родині з’явився ще один хлопчик — Владик. Дзвінок від служби пролунав раптово. У Владика померла мама, а через пів року — бабуся, дитина залишилася у сусідки після похорону. Його рідні тітка й дядько були надто молодими, щоб подбати про Влада. А чоловік Наталії саме був вихідний того дня — сім’я сіла в машину й поїхала по ще одну дитину.

Наталія розпочинала з простої опіки, але разом із чоловіком, вихідцем із багатодітної родини, вирішила рухатися далі — і створила дитячий будинок сімейного типу.

Наталія Віталіївна переконана: у кожної дитини є талант, який варто розгледіти й розвивати.

– Виявилося, що Ібрагім дуже талановитий, у них уся родина — хороші кухарі, – каже мама-вихователька. – Ібрагім буквально з другого разу сам плов приготував. Таланти кожної дитини поступово розкриваються. Наприклад, Лєра бере голку, нитку і шиє, у неї так вправно виходить, що ми вже розуміємо, яка у неї буде спеціальність.

Сам Ібрагім, якому зараз 15, говорить про свою нову родину з відвертим захопленням.

– Дуже круто, мені пощастило, що потрапив у цю сім’ю, – каже він. – Добре проводимо час, подорожуємо, були на озері Світязь. Дуже люблю маму і тата, допомагаю їм.

А от 14-річна Лера розповідає про себе вже як про справжню спортсменку.

– Я зарядку роблю, колесо вмію виконувати, навчилася, коли мені було 10 років, ми ходили на вільну боротьбу, – ділиться дівчина. – У мене є гантелі, я разом з братами й сестрами займаюся. Еля, Влад та Ібрагім захоплюються кікбоксингом. Добре, коли є сім’я.

Наталія Віталіївна каже, що коли Лера з’явилася у їхній родині, то мала коротку стрижку. Тож насамперед купили дівчинці рожеву шапочку — щоб більше ніхто й ніколи не назвав її хлопчиком.

Як підготовчі курси допомагають дітям і батькам стати родиною

Не всі діти одразу відкриваються новим батькам — і мама-вихователька це добре розуміє, спираючись на знання з підготовчих курсів для прийомних сімей.

– Я пам’ятаю перший день та розгублені очі Лєри й Карини, – розповіла мама-вихователька. – В них був переляк. «Ти нас покинеш?» — запитала одна з дівчаток. «Ні, я вас ніколи не покину. Ви ж уже мої рідні», — відповіла я без вагань.

Забираючи Ростислава з його попередньої квартири, Наталія застосувала одну з порад психологів.

— Я запитала хлопчика про улюблену іграшку, а він сказав, що це ведмідь і велосипед, – посміхається жінка. – Ми взяли з собою і велосипед і великого ведмедя, Ростик досі з ним спить. Іграшка  уже така затерта, вуха в різні боки.

Ростислав, якому зараз 11, згадує ту зустріч й досі.

– Мені відразу дуже тут сподобалося, – зізнається хлопчик. – Сім’я дуже гарна, добра і дружна. Ми граємось разом, на велосипедах їздимо.

Наталія переконана: підготовка прийомних батьків — не формальність, а необхідність. Ці знання не раз виручали в найделікатніші миті.

Діти навчили дорослих радіти простим речам

Родина придбала будинок поруч з дачею — тепер у них два невеликі будиночки та 34 сотки землі. Ідея посадити город належала дівчаткам, а навчав усіх сусідський дідусь: сама Наталія, проживши все життя на дев’ятому поверсі, землеробства не знала. Перший досвід виявився кумедним.

– У нас замість капусти виросли якісь квіти, а морква вродила лише через рік, – зізнається Наталія. – Зате вдалися кабачки, баклажани, огірки й помідори. Але з городництвом більше не експериментуємо. Облаштували квітники.

Готують у сім’ї теж усі гуртом — коли вариться борщ, кожна дитина обирає собі улюблену справу.

– Хтось чистить картоплю, хтось моркву, а хтось ріже капусту, — розповідає Наталія. – Причому кожен робить те, що любить.

Родина активно подорожує на власному мікроавтобусі: були у Львівській та Волинській областях, у кемпінгу в Мукачевому, а дівчата минулого року їздили в «Артек». Але найбільше Наталію вражає те, як діти вчать дорослих помічати прості радощі.

– То пташок на паркані показують, то місяцем захоплюються і мимоволі змушують нас зупинитися й теж подивитися навколо, – розповідає Наталія. –  Саме з ними я стала інакше сприймати світ. Взагалі у них інша енергетика. І завдяки дітям наше життя змінилося на краще.

Сьогодні під одним дахом живуть семеро дітей і двоє дорослих, для яких слово «родина» більше не про кровну спорідненість — воно про вибір любити, підтримувати й не покидати, хай там що.

Двоє маленьких братів з Дніпра шукають родину

У кожної дитини має бути дім, де обіймають, підтримують і радіють її успіхам. Двоє маленьких братів — Григорій та Володимир — чекають на родину , яка зможе подарувати їм саме таке дитинство.

Григорію чотири роки, він допитливий, лагідний і доброзичливий хлопчик із щирою посмішкою. Він легко знаходить спільну мову з дорослими та дітьми, любить рухливі ігри, прогулянки та із задоволенням пізнає нове. Особлива його любов — самокати й біговели. Хлопчик також охоче грається з молодшим братиком.

Дворічний Володимир — життєрадісний, товариський та допитливий малюк. Він любить увагу й турботу дорослих, із цікавістю досліджує світ і залюбки грається машинками. Найбільше хлопчик прив’язаний до старшого брата — поруч із ним він почувається впевнено та спокійно.

Григорій і Володимир — рідні брати, тому їх не можна роз’єднувати. Для них можливі такі форми сімейного виховання, як опіка, прийомна сім’я або дитячий будинок сімейного типу. Влаштування дітей до сімейних форм виховання на територію інших держав під час воєнного стану не здійснюється.

Можливо, саме у вашій родині для цих двох хлопчиків знайдеться місце для дитячого сміху, щоденної турботи та простого відчуття: «Я вдома».

Як стати прийомними батьками у Дніпрі: все про процедуру

Існують різні форми сімейного виховання: усиновлення, опіка чи піклування, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу.

Процес підбору родини — це не випадковість, а чітко виписана законом процедура.

Просто прийти до закладу й «обрати» дитину не вийде — така практика законодавчо заборонена. Спершу кандидати мають отримати офіційний статус: пройти навчання в обласному Центрі соціальних служб, подати документи та стати на облік.

– Тільки після отримання висновку про можливість бути опікуном, піклувальником, прийомними батьками, батьками-вихователями служба у справах дітей починає знайомити кандидатів з інформацією про дітей, які потребують сімейного влаштування, — розповідає Анна Козіянчук, головна спеціалістка сектору з питань опіки та піклування управління – служби у справах дітей департаменту соціальної політики ДМР.

При підборі враховують вік дитини, стан здоров’я, особливості розвитку, а також те, чи є в неї брати або сестри — розлучати рідних дітей не можна. Якщо на місцевому обліку немає дитини, яка б підійшла кандидатам, справу передають на регіональний рівень до служби у справах дітей обласної державної адміністрації.

– Кандидати також не можуть одночасно знайомитися з кількома дітьми, які не є родичами між собою, – пояснює Анна Козіянчук. – Особі видається направлення на знайомство лише з однією дитиною. Це допомагає зосередити увагу на потребах та інтересах конкретної дитини, зменшити стрес і не створювати ситуації вибору між кількома дітьми.

Саме знайомство відбувається не наодинці: обов’язково присутні працівники служби у справах дітей та представники закладу, де живе дитина. Кандидатам показують не лише саму дитину, а й дають повну інформацію про її розвиток, поведінку та потреби.

– Якщо перша зустріч пройшла вдало, спілкування може тривати й надалі — упродовж усього строку дії направлення, — наголошує пані Анна. – Думка дитини — обов’язковий складник цього процесу. Якщо вона за віком та рівнем розвитку здатна усвідомлено висловити своє ставлення, без її згоди влаштування в сім’ю неможливе.

Лише після того, як контакт установлено і дитина погодилась, кандидати подають до служби у справах дітей заяву про влаштування. Остаточне рішення ухвалюють з урахуванням інтересів дитини та можливості родини забезпечити їй виховання.

Прийомними батьками чи батьками-вихователями в Україні можуть стати працездатні повнолітні особи — як подружжя, так і людина, що не перебуває у шлюбі. Вік кандидатів підбирають так, щоб до моменту досягнення ними пенсійного віку всі прийомні діти вже стали повнолітніми. Якщо один із подружжя молодший за іншого, орієнтуються саме на його вік.

У всіх формах сімейного виховання, крім усиновлення, виплачується державна соціальна допомога на дітей-сиріт та дітей  позбавлених батьківського піклування.

Уся інформація про дітей, які потребують сімейного влаштування, є конфіденційною і надається виключно в порядку, передбаченому законодавством.

Отримати консультацію можна в управлінні-службі у справах дітей департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради: вулиця Воскресенська, 21 А. Телефон: (066) 973 22 76.

Фото Володимира Федорищева.

Раніше ми писали: Потрібна родина: у Дніпрі троє дітей шукають батьків.

Дніпровські