Бетон, сніг і ворожі дрони: історія військового з ТрО Дніпра, який шість місяців тримав позицію

24 вересня 2026 р. 15:02

24 вересня 2026 р. 15:02

Військовий 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» Анатолій шість місяців провів на позиції разом із побратимом. Їм доводилося облаштовувати укриття фактично з нуля, ховатися від ворожих дронів і переживати постійні обстріли. Одного разу, щоб зробити підземне сховище, чоловіки понад чотири години шкребли бетон ножем, пише «Наше місто» з посиланням на «128 окрему важку механізовану бригаду “Дике Поле”».

До повномасштабної війни Анатолій працював у будівництві. За його словами, він «наводив красоту в домі». Після початку вторгнення чоловік залишався в Одесі та продовжував працювати, а у вільний час разом із друзями допомагав готувати автомобілі для військових. Вони посилювали кузови пікапів та укріплювали місця біля двигуна і водія.

У травні 2025 року Анатолій долучився до 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».

Перший бойовий вихід розпочався майже з доби дороги до позиції. Разом із побратимами він зайшов на точку, яку мав утримувати, не даючи противнику просунутися далі. Там Анатолій залишався наступні шість місяців.

Позицію військові облаштовували практично з нуля. Зверху протікав дах, навколо було 10–15 сантиметрів снігу та криги, а від ворожих дронів потрібно було ховатися під землею.

Для облаштування першого укриття Анатолій із побратимом взялися за бетон. Один шкреб ножем, інший відпочивав. Так вони працювали понад чотири години, поки не змогли зробити перший підземний сховок. Згодом довелося облаштовувати новий, оскільки російські військові постійно намагалися виявити їхню позицію.

Шість місяців чоловіки провели удвох поблизу Плавнів. За цей час їм доводилося переживати обстріли, атаки російських штурмових груп і постійні польоти дронів.

Через постійне перебування вдвох вони не раз сварилися та мирилися. Водночас їжу ділили між собою порівну — гречку, консерви, а іноді й останній шматок черствого хліба. Через роботу російських засобів радіоелектронної боротьби з доставкою посилок виникали перебої.

Ворожі дрони регулярно намагалися виявити позицію. Увечері противник полював навіть на пілотів, які намагалися доправити військовим посилки. Бувало, що по району працювали як українські, так і російські військові. Міномети били по квадратах, а противник намагався влучати в будинки, дахи яких залишалися найбільш цілими.

Найважчим Анатолій називає не самі бойові виходи, а очікування заміни. Військові не знали, коли саме за ними приїдуть і чи зможе група дістатися до позиції.

Втім, залишати її самовільно не збиралися.

«Дали тобі задачу — маєш виконати», — каже Анатолій.

Коли нарешті надійшла команда виходити, часу на відпочинок не було. Групі потрібно було дістатися до своїх через відкриту місцевість, де вже чекали ворожі «Мавіки».

Разом із ними йшов поранений побратим. Йому дали знеболювальне, після чого він зміг рухатися разом із групою.

Після повернення Анатолій зателефонував матері. Вдома на нього також чекав 16-річний син.

Після бойового виходу військовий почав навчатися керувати «Вампірами». Під час роботи він допомагав виносити заряди та готувати дрони до роботи. Саме під час одного з таких завдань отримав нове поранення.

Внаслідок вибуху Анатолій дістав осколкове поранення та третю контузію. Нині він проходить лікування. Попереду в нього ще відновлення та відпустка.

А після повернення додому військовий планує здійснити просте бажання, про яке жартує після пережитого на позиції, — знову поїсти морозива. Після попереднього виходу він так його хотів, що за першої можливості з’їв цілий кілограм.

А головне його бажання значно більше.

«Хочу, щоб був мир. А решту зробимо самі».

Бійці бригади «Дике Поле» на квадроциклах, переданих громадою Дніпра, вивезли пораненого побратима з епіцентру кілзони .

«Секунди мають значення»: капітан «Космос» із 128-ї бригади «Дике Поле» про бої, зв’язок і виживання на передовій.

Фото: 128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”.

Дніпровські