ЕКСКЛЮЗИВ Хендмейд по-дніпровськи: історії майстрів, які перетворюють захоплення на мистецтво

27 вересня 2026 р. 10:23

27 вересня 2026 р. 10:23

У Дніпрі чимало майстрів, які перетворюють звичайні матеріали на унікальні речі ручної роботи. Хтось створює вироби із соснової хвої, хтось працює з деревом і металом, а хтось власноруч виготовляє шкіряні сумки та аксесуари. Кожна така робота має власну історію, авторський задум і частинку душі свого творця.

Попри повномасштабну війну, економічні труднощі та невизначеність, дніпровські майстри продовжують займатися улюбленою справою, розвивати власні бренди й популяризувати українське декоративне мистецтво. Для одних це спосіб емоційно відновитися та знайти натхнення, для інших — можливість зберігати народні традиції, експериментувати із сучасним дизайном і передавати свої знання прийдещнім поколінням.

Як народжуються авторські вироби, що надихає майстрів та які перспективи має український хендмейд у непростий час — читайте в матеріалі «Наше місто».

Від хобі до народного мистецтва: як майстер із Дніпра створює вироби із соснової хвої

Для Володимира Яценка плетіння із природних матеріалів починалося як захоплення, а згодом стало основною творчою діяльністю. Уже близько 15 років майстер із Дніпра працює із сосновою хвоєю — створює посуд, декоративні вироби, обереги та речі на замовлення. Частину техніки чоловік опанував самостійно, а згодом зацікавлення переросло у професійне мистецтво.

Сьогодні Яценко має звання народного майстра та представляє свої роботи на великих мистецьких ярмарках і виставках. Каже, особливо важливо для нього створювати вироби в українській етностилістиці.

«До природного матеріалу я давно маю тягу. Велике бажання було плести саме або з трави, або з талашу. Але дуже мене зацікавило плетіння з хвої. Я побачив це, мабуть, у Криму, коли ми відпочивали з моєю дружиною. Сам опанував цей спосіб — так і з’явилося моє авторське плетіння», — пригадує Володимир.

Займатися плетінням Володимир почав приблизно у 2012 році. Спочатку це було хобі: майстер експериментував із природними матеріалами та намагався створити власну техніку. Перші вироби суттєво відрізнялися від тих, які сьогодні можна побачити на його виставках.

Одним із головних завдань було створити міцний вузол, який не розпускається і дозволяє виробам зберігати форму. Перші роботи майстер досі зберігає вдома — як нагадування про те, з чого все починалося.

«Перший мій виріб — це була підставка під чашку, тому що спіральне плетіння — це основа плетіння із соснової хвої. А перший виріб, який я подарував комусь, —  була скринька. Її ми на день народження подарували сусідам», — розповідає майстер.

Працювати із сосновими голками непросто. Хвоя гостра, може різати пальці, а ще містить смолу, яку спочатку майстру було складно відмивати. Однак із часом Володимир пристосувався до матеріалу й тепер може працювати над виробами по кілька годин на день.

Одна з простих плоских підставок діаметром близько 10,5 сантиметра займає приблизно годину роботи. А на складні авторські вироби майстер може витрачати кілька днів або навіть тиждень.

Сьогодні асортимент Володимира Яценка значно ширший за перші підставки. Майстер створює етнічний посуд — горщики, макітри, миски, тарелі та таці. Є серед його робіт також різноманітні обереги, декоративні композиції та авторські вироби.

Щороку Володимир ставить перед собою мету створити щонайменше кілька нових форм. Каже, головна складність у такій роботі — відсутність готових схем, адже більшість конструкцій доводиться розробляти самостійно.

Окремий напрям — вироби на замовлення за малюнком клієнта. Людина може намалювати бажану форму вази чи іншого предмета, а майстер спробує відтворити її у хвої. Такі роботи, за словами Володимира, додають його справі ще більше індивідуальності.

«Я також поєдную соснову хвою з іншими природними матеріалами. У моїх роботах можуть з’являтися каміння, глина чи деревина. Так народжуються композиції, у яких поєднуються одразу кілька натуральних матеріалів. І це теж досить цікаво та унікально», — стверджує чоловік.

Для великих ярмарків Володимир створює роботи, які демонструють саме українське декоративне мистецтво. Серед таких заходів — ярмарки у Києві та Дніпрі.

Важливим етапом у творчості майстра став Дніпровський будинок мистецтв. У 2017 році його роботи побачила тодішня директорка закладу Валентина Слобода. Вона запросила Володимира до співпраці, після чого він почав проводити виставки та брати участь у мистецьких заходах.

Саме там, розповідає майстер, його захоплення почало перетворюватися на професійне мистецтво. Інші майстри допомогли йому краще опанувати техніку та зрозуміти особливості української етностилістики.

Згодом Володимир отримав звання народного майстра. Тепер він не лише створює власні роботи, а й проводить майстер-класи та представляє своє мистецтво на різних заходах.

«Наші майстри навчили мене користуватися технікою плетіння в етно-українській стилістиці. І завдяки їм я став народним майстром», — додає Володимир.

Для своїх робіт Володимир використовує соснову хвою, яка залишається після санітарних робіт, заготівлі деревини або після новорічних свят. Майстер наголошує: спеціально псувати живі дерева заради матеріалу не потрібно.

Сировини, за його словами, достатньо, а сама хвоя після правильної підготовки може слугувати десятиліттями. Готові вироби не лише мають декоративну функцію — їх можна використовувати у побуті.

«Вони дуже красиві, дуже тактильні, пахучі, і довго ними можна користуватися — 20-25 років. Єдине, що ми попереджаємо: щоб не псували дерева, щоб хвоїнки з дерев не зривали», — зазначає майстер.

Важливу роль у творчій справі Володимира відіграє його дружина Марія. Вона допомагає майстру з організацією та просуванням його творчості, супроводжує його на заходах і може самостійно представляти його роботи.

Поки що Марія сама не опанувала плетіння із соснової хвої. Володимир жартує, що для такого заняття потрібні не лише терпіння і час, а й готовність до смоли, гострих голок та непростої фізичної роботи.

«Марія мене вже може представляти на будь-якому заході. Вона до Києва їздила кілька разів сама. Це дуже геройський вчинок. Вона мене як майстра дуже підтримує», — з усмішкою говорить чоловік.

Тепер Володимир Яценко хоче не просто створювати нові вироби, а навчити цьому ремеслу інших. Майстер планує систематизувати власні напрацювання та перетворити їх на зрозумілу систему навчання.

Каже, що звичайний майстер-клас — це лише коротке знайомство з технікою. Йому ж хочеться знайти учнів, які продовжать займатися плетінням і після завершення навчання.

Для Володимира це можливість зберегти авторську техніку та водночас популяризувати роботу з природними матеріалами. Адже соснова хвоя — доступна сировина, а створені з неї речі можуть поєднувати практичність, українську традицію та сучасний дизайн.

«Хочу щоб у мене з’явилися учні, бо своє мистецтво потрібно вже передавати комусь. Маю бажання, щоб хтось ще почав далі плести саме із хвої та передавав цю культуру із покоління в покоління», — зізнається майстер.

Сьогодні для Володимира Яценка соснова хвоя — це вже не просто природний матеріал. За роки роботи він перетворив її на власну мову творчості, у якій поєдналися ручна праця, українська етностилістика та авторський пошук. І тепер майстер хоче, аби ця справа не завершилася на його власних роботах, а отримала продовження в руках нових майстрів.

Як майстер із Дніпра створює світильники, годинники та підсвічники

Євгеній Колодкін поєднує роботу інженера-будівельника із власною майстернею, де працює з деревом, металом та світлом. Кілька років тому випадкова ідея переросла у справу, яку майстер назвав «СЯЙВО». Сьогодні під цим брендом він створює ексклюзивні світильники, дерев’яні годинники та підсвічники, а в майбутньому хоче вивести українські вироби на міжнародний ринок.

Євгеній народився і працює у Дніпрі. За освітою він будівельник та нині працює інженером за фахом. Водночас у вільний час любить майструвати руками. Саме так поступово з’явилося його власне хендмейд-виробництво.

«В основній роботі я працюю з кресленнями, а в майстерні — з деревом, металом і світлом. Для мене це своєрідний баланс. Така зміна діяльності дозволяє перемкнутися, відпочити від одного, займатися іншим. Особливо люблю працювати під музику», — зізнається Євгеній.

Ідея створювати світильники виникла у Євгенія випадково. Одного разу на дачі він обшивав альтанку дерев’яними піддонами. Після демонтажу залишилося багато невеликих квадратних дерев’яних елементів, які майстер вирішив не викидати.

Згодом він побачив приклад настільної лампи з лампою розжарювання. Євгенію сподобалося не лише те, як виглядала конструкція, а й атмосфера, яку створювало світло. Так з’явився інтерес до роботи у цьому напрямі.

Поступово майстер почав купувати необхідне обладнання та інструменти. Перші експерименти переросли у власні конструкції, а згодом — у бренд «СЯЙВО».

«Для мене важливо, щоб мої роботи не перетворювалися на звичайний масмаркет. У кожному виробі я хочу залишати відчуття ручної роботи — фактуру дерева, сліди матеріалу та невеликі особливості, які роблять конкретну річ неповторною», — стверджує майстер.

Саме тому майстер вважає створення власного бренду важливою частиною своєї роботи. На його думку, назва та впізнаваність допомагають покупцеві розуміти, хто стоїть за виробом і які принципи закладені у його створення.

У своїй роботі Євгеній зосереджується не лише на дизайні самого світильника. Його цікавить те, як освітлення змінює простір навколо людини.

Саме тому кожен новий виріб для нього — це можливість експериментувати з формою, матеріалами та світлом. Майстер говорить, що в цьому напрямі немає кінцевої точки: одна ідея постійно породжує наступну.

Він прагне створювати речі, які не просто виконують практичну функцію, а стають частиною інтер’єру та формують певний настрій.

Нині асортимент бренду налічує близько десяти позицій. Серед них — кілька моделей настільних ламп, зокрема «Кубень», «Пеник» та «Класика». Остання створена з металевих баночок, які отримують друге життя.

«До комплектів світильників також входять коробка, лампа Едісона, декоративний дріт, інструкція з експлуатації, брендове клеймо та діммер для плавного регулювання яскравості. Вартість виробів залежить від моделі — від кількох сотень до кількох тисяч гривень», — розповідає засновник бренду.

Окрім освітлення, Євгеній виготовляє дерев’яні годинники «Ряд» та «Такт» на металевому диску. Є у колекції й підсвічники з натурального дерева для чайних свічок.

«Загалом задумів багато, але часу не вистачає охопити все. Тому поступово планую розширювати асортимент, розширювати майстерню, трохи згодом збільшувати напрями роботи. Але вони будуть пов’язані зі світлом, деревом і металом», — додає він.

Наступним кроком можуть стати елементи основного освітлення — зокрема підвісні люстри. Однак майстер не хоче поспішати та планує розвивати напрям поступово.

«СЯЙВО» поки не є основною роботою Євгенія, однак майстер поступово розвиває бренд паралельно з професією інженера. Повномасштабна війна створює для малого виробництва додаткові труднощі.

Деталі для виробів доводиться замовляти з різних куточків України, тому виникають логістичні складнощі. Водночас зниження купівельної спроможності впливає на попит, адже декоративні вироби та освітлення не належать до товарів першої необхідності.

«Ніхто не казав, що буде легко, але це не причина зупинятися. Потрібно шукати можливості й адаптуватися до обставин і можливості у будь-яких ситуаціях», — стверджує Євгеній.

Для Євгенія важливе й те, де саме створюються його вироби. Він народився у Дніпрі, тут працює, тут розташована його майстерня та з’явилися перші клієнти бренду.

У місті регулярно відбуваються ярмарки, де локальні майстри можуть особисто спілкуватися з покупцями та презентувати власні роботи. Для невеликих брендів така комунікація стає можливістю не лише продавати вироби, а й розповідати історію, яка стоїть за ними.

Саме тому Євгеній хоче, щоб назва «СЯЙВО» асоціювалася не просто з предметами інтер’єру, а з українським майстром та його рідним містом.

У найближчих планах — зміцнити позиції на українському ринку, сформувати коло постійних клієнтів та розширити майстерню. А глобальна мрія значно масштабніша — зробити «СЯЙВО» брендом, який представлятиме українське ручне виробництво за кордоном.

«Для мене «СЯЙВО» — це не просто про лампи. Це про атмосферу, яку створює світло, і про речі, які хочеться мати поруч. Хочу опанувати український ринок, мати міцні позиції, постійних клієнтів, масштабну майстерню. А далі — вихід на міжнародний ринок і зробити «СЯЙВО» міжнародним українським брендом, що нестиме українські вироби, культуру і цінності у світ», — з впевненістю говорить майстер.

Як подружжя з Дніпра створює унікальні шкіряні сумки та гаманці

Олена та Ігор Урхови з Дніпра перетворили спільне захоплення на родинну творчу справу. Вони власноруч виготовляють шкіряні сумки, гаманці та аксесуари, розробляючи власні моделі й не копіюючи масові бренди. Для подружжя це не лише можливість створювати неповторні речі, а й спосіб відволіктися від буденності, підтримувати одне одного та емоційно відновлюватися під час війни.

Нині майстри поєднують хендмейд із основною роботою. Їхні вироби можна побачити на місцевих ярмарках, де подружжя знайомить містян зі своєю творчістю та досліджує, наскільки людям цікаві речі ручної роботи.

«Це дійсно наше хобі, не основна наша направленість, але те, що нам допомагає в нинішній час підтримувати свій емоційний стан», — розповідає Олена.

Історія родинної справи почалася з бажання Ігоря спробувати щось нове. Чоловік багато років працює у сфері ремонту взуття, однак з часом відчув потребу змінити напрям діяльності та зайнятися чимось творчим.

Спочатку він експериментував із виготовленням гаманців і невеликих сумок. Важливу роль у розвитку цього захоплення відіграла історія їхнього сина, який працює хореографом і часто подорожує.

Під час поїздки до Болгарії хлопця обікрали. Він залишився без особистих речей, грошей і документів. Ця ситуація змусила родину замислитися над тим, як зробити аксесуари для подорожей не лише красивими, а й безпечними та зручними.

«Він попросив, щоб ми зробили щось таке, аби можна було спокійно перебувати в потязі, автобусі, готелі й знати, куди покласти свої документи. Його врятувало тільки те, що гонорар був в іншому місці. А так у нього, на жаль, украли все», — згадує Олена.

Так у родині почали з’являтися перші моделі нагрудних сумок, у яких можна зручно зберігати гроші та документи під час подорожей. Спочатку їх виготовляли з текстилю. На початку повномасштабної війни частину таких виробів подружжя передало до територіальної оборони, адже вони нагадували елементи захисного спорядження.

Згодом Ігор вирішив відійти від готових рішень і почати розробляти власні моделі. Він сам придумує конструкції, створює лекала, підбирає матеріали та вручну збирає вироби. Так сімейне захоплення поступово переросло у власну колекцію шкіряних аксесуарів.

До творчої справи Олена долучилася завдяки своїй освіті. Жінка за фахом кравчиня легкого жіночого одягу та чоловічих сорочок, тому добре знайома з роботою з тканинами, кроєм і пошиттям.

Нині вона виготовляє переважно текстильні вироби та аксесуари зі шкіри й екошкіри. Ігор же зосереджується на ручному виготовленні шкіряних виробів, зокрема на конструюванні моделей та ручному шві.

Подружжя навчається самостійно. Вони експериментують із формами, підбирають фурнітуру, перевіряють, як поєднуються різні матеріали, і поступово вдосконалюють власні технології.

«Ми самоучки. Самі вчимося конструювати, самі вчимося робити ці моделі. Крій — це треба, щоб усе співпало. А коли це ручний шов, то є дуже багато моментів, на які треба звертати увагу. Це доволі непросто», — пояснює Олена.

Наразі в колекції є шість авторських моделей сумок — жіночих і чоловічих. Також майстри виготовляють гаманці та шопери.

Для роботи подружжя використовує шкіру італійського виробництва, яку купує у постачальників. Якість матеріалу та фурнітури для них принципова, адже хочуть, щоб аксесуари були не лише оригінальними, а й довговічними.

Окремі моделі народжуються несподівано. Іноді поштовхом стає певна деталь, іноді — поєднання кольорів чи форма фурнітури.

«Моделі створюються по-різному. У нас є одна модель, яку ми створювали, коли купили замочок. Тобто не почалося із самої моделі, а ми купили замок — і з цього замочка з’явилася модель. Або просто поєднання кольорів», — розповідає Олена.

Виготовлення шкіряних аксесуарів потребує уважності, терпіння та постійних експериментів. Подружжя не працює на склад і не виготовляє великі партії товару. Кожен виріб створюють тоді, коли мають вільний час і натхнення.

Одна модель може з’явитися за тиждень, а інша потребуватиме значно більше часу через складність конструкції. Іноді доводиться змінювати початкову ідею, переробляти деталі чи підганяти лекала, щоб усі елементи правильно поєдналися.

Майстри наголошують: ручне виробництво відрізняється від масового не лише обсягами, а й самим підходом до створення речей. Тут важливо не просто виготовити якомога більше товару, а приділити увагу кожній деталі.

«Коли ти це робиш як хендмейд, це інший підхід. Це не масове виробництво, де ти намагаєшся пошити більше, щоб продати більше. Ми вкладаємо в це душу, ми вкладаємо час», — говорить Олена.

Вартість виробів залежить від складності моделі, використаних матеріалів і фурнітури. Через постійні зміни закупівельних цін майстри поки не називають єдиного цінового діапазону.

Активніше розвивати власну справу Олена та Ігор почали після карантину. Згодом через повномасштабну війну вони майже на рік припинили роботу над виробами, а пізніше поступово повернулися до творчості.

Спочатку сумки та гаманці створювали переважно на подарунки друзям і знайомим або на індивідуальні замовлення. Проте згодом подружжю захотілося зрозуміти, чи матимуть їхні вироби попит серед ширшої аудиторії.

Так вони почали брати участь у ярмарках у Дніпрі. За останні роки майстри відвідали кілька таких заходів, де могли поспілкуватися з потенційними покупцями, почути відгуки та побачити, які моделі привертають найбільше уваги.

«Ярмарки корисні тим, що ти дійсно можеш подивитися на те, як реагують люди на твої вироби, чи подобається їм якість, чи привертає це увагу. Це для нас дуже важливо», — каже Олена.

Попри те, що зараз виготовлення шкіряних виробів залишається для Олени та Ігоря додатковою творчою діяльністю, вони не виключають можливості розвивати її масштабніше.

Подружжя хотіло б збільшити асортимент, створювати більше моделей та з часом вийти на новий рівень. Водночас розуміють, що для цього потрібні не лише ідеї, а й час, ресурси та впевненість у стабільному попиті.

«Хотілося б, можливо, щоб це хобі стало і нашою справою, бізнесом. Але для цього потрібно розуміти, що є попит, що людям подобається те, що ми робимо. Зараз ми просто дивимося, як люди реагують на наші вироби», — розповідає Олена.

Для родини Урхових ця справа вже стала значно більшим, ніж просто захоплення. Вона допомагає підтримувати одне одного, відновлювати сили та знаходити натхнення навіть у непрості часи. А кожна нова сумка чи гаманець — це ще одна можливість перетворити спільну ідею на річ, яка матиме власну історію та служитиме своєму власнику.

Фото: особисті фото героїв матеріалу

Дніпровські