ЕКСКЛЮЗИВ Постріл за старими правилами: що зміниться для мисливців на Дніпропетровщині

10 жовтня 2026 р. 10:14

10 жовтня 2026 р. 10:14

Поки на більшій частині країни, зокрема й на Дніпропетровщині, через війну полювання поставлене на паузу. Але колись війна закінчиться. Тому влітку 2026 року законодавці запропонували змінити правила полювання. Своє ставлення до новацій журналісту «Наше місто» висловили мисливці та зоологи.

Що пропонують нові правила полювання

У Верховній Раді України зареєстровано новий законопроєкт № 15431 «Про мисливське господарство, полювання та стале використання мисливських тварин» , запропонований групою народних депутатів, очолюваних Ігорем Марчуком і Давидом Арахамією.

Основні зміни законопроєкту  передбачають такі положення:

Єдиний мисливський реєстр. Повний перехід на цифровий облік, заміна паперових дозволів на електронні та запровадження індивідуального маркування (бірок) для копитних тварин.

Нові методи полювання. Дозвіл на використання тепловізорів, безпілотників (БпЛА) та пристроїв для відтворення звуків.

Сезон тиші. Можливість полювання в період сезону тиші (наприклад, на самців козулі — з 1 травня до грудня включно).

Небажані види. Визначення переліку небажаних тварин, до якого пропонують включити вовків, лисиць, шакалів, єнотоподібних собак і безпритульних домашніх тварин.

Мисливський туризм. Легалізація полювання на тварин на штучно ізольованих ділянках і розвиток трофейного полювання.

Управління. Створення нового спеціалізованого агентства та зміна плати за користування мисливськими угіддями.

Нагадаємо, що рішення про відкриття полювання ухвалюють обласні військові адміністрації (ОВА) спільно з військовим командуванням. Наразі в Україні повноцінне полювання на пернату дичину офіційно дозволене лише в чотирьох регіонах — Черкаській, Миколаївській, Закарпатській і Хмельницькій областях.

У деяких інших областях (наприклад, Вінницькій, Житомирській, Львівській, Тернопільській та інших) місцева влада або єгерські служби дозволяють відстріл хижаків і парнокопитних для запобігання поширенню хвороб, зокрема сказу та африканської чуми свиней (АЧС).

У Запорізькій, Луганській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим будь-яке полювання та використання зброї в мисливських угіддях повністю заборонені.

Попри це, законопроєкт № 15431 викликав широкий резонанс не лише серед мисливців, а й серед зоозахисників та просто небайдужих громадян.

Полювання з тепловізором — це щось на кшталт вбивства

Про ветерана війни з рф і досвідченого мисливця Сергія Чуба друзі кажуть, що він знає про зайців і фазанів усе: звідки вискочить косий, куди полетить потенційний мисливський трофей.

— Жодної містики, звичайна спостережливість і любов до природи, — пояснює Сергій Володимирович. — Але для друзів-мисливців моя проникливість здається дивом. Одного разу під час полювання в Синельниківському районі я попередив друзів: «Зараз вилетять три фазани». І точно, за хвилину з’являються птахи. Сказав, що за тим пагорбком ховається заєць, і знову вгадав. Після цього мене запитують: «Серього, ти справді знаєш розклад руху всієї дичини?». А я просто десятиліттями спостерігаю за тваринами, вивчаю їхні повадки. Можу пройти пішки 15–20 кілометрів, перш ніж зробити єдиний постріл.

Дбайливе ставлення до представників фауни для 65-річного дніпрянина важливіше за мисливський азарт.

— Я отримую задоволення не від кількості здобутої дичини, а від того, що зміг зробити один-єдиний вдалий постріл, — продовжує розповідь ветеран. — Водночас мені не байдуже, кого вбивати. Наприклад, не поспішаю стріляти в зайчих. Щоб трофеїв вистачило й нашим дітям, потрібно менше відстрілювати тих, хто дає потомство. Тому зайчих намагаюся берегти. Такого ж принципу дотримуюся під час полювання на копитних: волів здобувати самців із рогами, залишаючи самок живими.

Сергій Чуб не схвалює так зване загінне полювання, коли звіра заганяють на стрільців.

— Не розумію цього, — констатує співрозмовник. — Десятки людей перекривають поле й женуть зайця на групу стрільців, яким залишається лише вчасно натиснути на гачок. Це варварство! На мій погляд, мисливець повинен самостійно шукати здобич. Часто я беру одноствольну рушницю й розраховую на один постріл. Один постріл — і все! Або пощастить, або ні. У звіра теж має бути шанс вижити.

Законодавчі ініціативи щодо нових правил полювання Сергію Володимировичу категорично не подобаються. На його думку, полювання не повинно перетворюватися на змагання за кількістю вбитих тварин. Не можна також дозволяти полювання в сезон тиші. Найрізкіше Сергій висловився щодо можливого використання тепловізорів і нічних прицілів.

— Це вже не полювання, а вбивство, — вважає ветеран. — Таке обладнання дає стрільцеві величезну перевагу над твариною. У неї немає шансів врятуватися. І потім, як уночі єгер перевірить кількість тих, хто стріляє, і кількість здобутих тварин?

Водночас відповідальність за браконьєрство, на думку мисливця, варто посилити.

— Я б карав не лише самих стрільців, а й тих, хто організував незаконне полювання, — підсумовує Сергій Чуб. — Наше головне завдання — охороняти природу. Ми ж не звірі!

У зайця стріляла дюжина мисливців, а косий помер від розриву серця

У лютому 2022 року дніпрянину Олександру Шуляру було вже майже 60 років. Третя група інвалідності, дружина, діти, четверо онуків. І все ж наступного дня після повномасштабного російського вторгнення він пішов добровольцем на війну.

Олександр Анатолійович служив і воював у 128 бригаді ТрО . Займався евакуацією поранених.

— Звісно, здоров’я бажало кращого, але й сидіти вдома в такий момент я не міг, — розповідає ветеран. — У мене сім’я – троє онуків та онучка, і я пішов їх захищати. Нормальна чоловіча справа! Потім мені видалили нирку та жовчний міхур, і за станом здоров’я списали зі служби.

Піти воювати дніпрянина спонукали загострене почуття справедливості та вміння поводитися зі зброєю. Мисливцем Олександр став ще у 90-х роках.

— Якось кум запросив поїхати постріляти качок, — згадує Олександр Анатолійович. — Поїхав за компанію. Хоча на той момент у мене навіть рушниці не було. Про качине полювання я лише чув. Мені теж дали постріляти, і з другої спроби я влучив у лиску. Це непередаване відчуття! Захват і радість в одному флаконі.

Так у Олександра Шуляра з’явилося захоплення, яке на роки стало частиною його життя. Траплялося різне: небезпечне й кумедне. Бувало й таке, після чого ставлення до чоловічого хобі змінювалося.

— Одного разу полювали на кабана, — продовжує розповідь ветеран. — Наша компанія з п’яти людей обстежувала очерети вздовж річки. Сліди вказували, що звір зайшов у зарості. Я пішов по його слідах і раптом за два метри від мене піднялася дика свиня. Туша на пів центнера! Зрозуміло, душа втекла в п’яти. Але більше запам’ятався інший випадок. Загонили зайця. Загінники виганяли його на стрільців. Близько 12 людей кілька разів намагалися влучити в ціль, але всі промахувалися. Повз і повз! А наступного дня один із мисливців знайшов цього зайця мертвим. У його тілі не було жодної дробинки, а сам косий помер від розриву серця. Такого не забудеш!

Сьогодні майже 30-річний мисливський досвід Олександр Анатолійович оцінює вже не так захоплено, як раніше.

— Зараз полювання на Дніпропетровщині заборонене, але я б із задоволенням пополював із друзями, — зізнається дніпровський мисливець. — Полювання — це ж не лише азарт, а й чоловіче спілкування. Найкращий парубочий вечір! А нововведення, які пропонують автори гучного законопроєкту, я не схвалюю. Таке враження, що окремі народні депутати лобіюють інтереси певної групи осіб. Хочуть перетворити народне полювання на розвагу для еліти. Це неправильно й несправедливо. Загалом насамперед необхідно відновити популяції диких тварин, а вже потім вирішувати, як їх добувати. Звірі не повинні жити в постійному страху. У Польщі я спостерігав оленів, які вільно гуляли неподалік від залізниці. В Україні такого, на жаль, не побачиш. Ну а тепловізори на полюванні — це взагалі дикість. У такому разі зайцям треба протипіхотні міни роздавати, щоб вони хоч якось захищалися.

Отже, Олександр Шуляр виступає за справедливість: нехай у людини буде менше можливостей безкарно нищити тварин, а в самої природи — більше шансів відновити свої не безмежні ресурси.

Для правильної організації полювання необхідний об’єктивний аудит тварин

У студентські роки Сергій Соболь очолював Дружину охорони природи ДДУ та успішно ловив браконьєрів, які порушували правила полювання. А через роки Сергій Олександрович не лише сам став мисливцем, а й очолив мисливський колектив села Булахівка Павлоградського району.

Як професійний зоолог, він активно бореться з браконьєрами третього тисячоліття.

— Кілька десятиліть тому браконьєри були іншими, — згадує Сергій Соболь, голова первинного мисливського колективу Булахівки, депутат Межиріцької сільської ради . — Звичайний браконьєр — чоловік із рушницею у старій куфайці, який приїхав із сусіднього села на мотоциклі постріляти дичину. Сучасні браконьєри зовсім інші. Часто це бригада на джипах із приладами нічного бачення, тепловізорами, дронами та автоматичною зброєю. Таких голими руками не візьмеш!

Втім, змінилися й самі мисливці. Багато хто пішов воювати. Та й полювання у звичному форматі зараз немає. Війна!

— До початку великої війни в нашому селі було понад пів сотні мисливців, — зазначає Сергій. — На жаль, троє наших мисливців загинули, є й зниклі безвісти. Але відповідно до рішень військової адміністрації ми продовжуємо працювати. Протягом останніх трьох зим разом з єгерями Павлоградської районної організації товариства мисливців і рибалок брали участь у відстрілі лисиць і шакалів. Причина — небезпечна ситуація зі сказом у районі. В один із цих років зафіксували 21 лабораторно підтверджений випадок сказу. Є й інша робота, менш помітна для стороннього ока. Мисливці заготовляють кукурудзу, сіно, розкладають сіль, щоб узимку тварини отримували необхідну підтримку.

Обговорюючи законопроєкт про реформування мисливської галузі, Сергій Соболь не заперечує необхідності змін. Однак до ідеї створення єдиного електронного реєстру мисливців, цифрових дозволів та індивідуальних ідентифікаційних міток, а також використання приладів нічного бачення він ставиться стримано.

На його думку, самі по собі нові технології не гарантують ані охорони тварин, ані порядку в мисливських угіддях.

— Я думаю, це не принципово, — вважає голова сільського мисливського колективу. — Яким буде облік, які будуть умови — усе залежить від людського чинника, від того, як люди працюватимуть на місцях. Важливіше, чи дотримуватимуться мисливці правил, чи вдасться викорінити браконьєрство та чи проводитимуться вчасно біотехнічні заходи — зокрема, підгодівля тварин та інші роботи для підтримання стабільності популяцій мисливських видів.

Одне з ключових питань — хто проводитиме аудит диких тварин. Часто цим займаються самі мисливці, що неправильно. Адже вони є найбільш зацікавленою стороною.

— Мисливці самі полюють і самі проводять так звану таксацію, — пояснює Сергій Олександрович. — До такої роботи потрібно залучати незалежних фахівців — зоологів, науковців та інших експертів, які могли б перевіряти чисельність тварин і надавати об’єктивні дані. Коли я працював у мисливському господарстві, мені дуже допомагав авторитетний зоолог Анатолій Губкін. До обліків залучали студентів, розробляли схеми й намагалися отримати достовірні результати. Сьогодні ж гостро бракує системних наукових досліджень, які могли б стати основою для ухвалення рішень.

Інтереси мисливців не повинні підміняти інтереси збереження природи

Мисливська галузь України, безумовно, потребує змін, однак нові правила мають передусім захищати диких тварин, а не лише спрощувати роботу мисливців.

Так вважає Олександр Пономаренко, старший науковий співробітник природного заповідника «Дніпровсько-Орільський» . Зоолог не виступає проти спортивного полювання як такого, але переконаний: перш ніж дозволяти добування тварин, необхідно достовірно знати, скільки їх залишилося в природі та наскільки стійкими є їхні популяції.

— Грамотне управління мисливськими ресурсами має складатися з трьох послідовних етапів: обліку тварин, визначення квот на відстріл і незалежного контролю, — стверджує фахівець. — Тобто необхідно об’єктивно встановити чисельність мисливських видів птахів і звірів. На підставі достовірних даних визначити, скільки трофеїв можна здобути без шкоди для популяції. І, звісно, потрібно постійно контролювати, чи дотримуються встановлених обмежень і чи не загрожує полювання подальшому існуванню видів.

На думку вченого, особливо важливим є саме повністю незалежний облік мисливських видів птахів і звірів. Олександр Пономаренко не вважає полювання безумовним злом. За його словами, у деяких європейських країнах воно є частиною системи управління дикою природою. Але багато що залежить від місцевих умов, щільності населення, площі природних територій та організації державного контролю.

— Наприклад, у скандинавських країнах мисливське господарство тісно пов’язане зі спостереженнями за популяціями великих тварин, — пояснює експерт. — Рішення про допустимі обсяги добування ухвалюють з урахуванням стану популяцій, а полювання може використовуватися для регулювання їхньої чисельності.

Тобто важливо не просто видати дозвіл на відстріл, а розуміти, скільки тварин народилося за рік, як змінюється чисельність стада і яку кількість особин можна вилучити без негативних наслідків. Там усе це суворо регулюється. Причому самі мисливці цим не займаються — відповідні дослідження проводять незалежні організації.

Однак механічно переносити таку модель в Україну не можна. У Дніпропетровській області, зазначає фахівець, близько 78% території припадає на ріллю. Це суттєво відрізняється від регіонів із великими лісовими масивами та значними природними угіддями, де мешкають лосі, ведмеді й інші великі тварини. Тому українська система полювання має враховувати власні природні умови, стан популяцій та особливості використання земель.

— Я, як професійний зоолог, не проти спортивного полювання, — наголошує фахівець. — Але використання диких тварин як біологічного ресурсу має бути раціональним. За потреби слід обмежувати використання окремих видів і вживати заходів для їхнього відновлення.

Головний принцип, на якому наполягає вчений, простий: інтереси мисливців не повинні підміняти інтереси збереження природи. Електронні реєстри та нові процедури можуть зробити галузь сучаснішою, але без незалежного обліку тварин і прозорого контролю вони не гарантують надійного захисту дикої природи.

Фото Валерія Кравченка та спікерів

Дніпровські