ЕКСКЛЮЗИВ «Біг з прискоренням»:  дніпровський ветеран Валерій Чернета перетворив пережите на книгу про силу духу

16 жовтня 2026 р. 13:46

16 жовтня 2026 р. 13:46

Він пройшов через війну, пережив втрати побратимів, сам отримав контузії та травми, а його зять понад три роки перебував у російському полоні. У 60 років Валерій Чернета знову став до строю, а після звільнення зі служби написав книгу «Біг» – особисту історію людини, яка вірить: навіть після найважчих випробувань потрібно знаходити сили рухатися далі.
Про долю та творчий доробок мужнього дніпровськго захисника розповість «Наше місто».

Двоє рибалок загинули майже на очах

Валерій Миколайович народився та виріс у Ніжині на Чернігівщині. Після закінчення військового училища тривалий час служив офіцером Збройних сил СРСР. У 1994 році, після навчання у військовій академії, його направили для подальшої служби до Дніпра. Відтоді наше місто стало  для нього назавжди рідним.

Після двох десятиліть служби кадровий військовий став професійним рятувальником.   Розмінування, ліквідація наслідків підтоплень, реагування на небезпечні ситуації — усе це стало частиною його професійного досвіду. Один із випадків особливо врізався в пам’ять.

–  Це було у 1996 році, коли довелося виїжджати на озеро, яке на той час носило ім’я Леніна, – розповідає  ветеран-письменник. – Жахливий випадок. Під лід провалився автомобіль із двома рибалками. Це сталося майже на наших очах. Чоловіків урятувати не вдалося.  Тоді подумав, що  тих смертей могло б і не будь. Існують же правила  поведінки в екстремальних умовах. Правила виживання, тобто життя. Став цікавитись і вивчати це.

Саме так формувалася основа майбутньої книги «Біг».

15 хвилин, які могли стати останніми

Повномасштабне вторгнення росії Валерій Чернета зустрів із чітким розумінням, що не може залишатися осторонь. Зазначимо, що ця війна для нього вже не була першою. У 2014–2015 роках  дніпрянина мобілізували під час шостої хвилі, і понад рік він проходив службу в оперативному командуванні «Схід» . У 2018 році офіцера запасу знову призивали на військові збори.

Але ж 24 лютого 2022 року Валерію Миколайовичу вже виповнилося 60. Через вік брати до  війська не хотіли. А от коли почала  формуватися 128 окрема бригада територіальної оборони , добровольця зачислили до її складу.

У квітні у бойовому рейді Валерій Чернета дивом лишився живим.

– Спочатку бригада мала захищати Дніпро та область, – продовжує розповідь ветеран. – Проте ситуація на фронті швидко змінювалася, і підрозділ направили на Донеччину. 20 квітня 2022 року став для мене другим днем народження. Того дня я виїхав із групою саперів, щоб уточнити місця розташування інженерних підрозділів та визначити, де облаштовувати окопи й фортифікаційні споруди. Погода була сльотавою, тому для поїздки обрали повнопривідний джип. Коли група вирушила, над автомобілем з’явився безпілотник. Тоді військовим наказували не відкривати по таких апаратах вогонь, щоб не розкривати свої позиції. Я із побратимами залишив небезпечне місце. А приблизно через 15 хвилин туди прилетіла ракета «Точка-У ». Двоє військовослужбовців інженерної роти зазнали тяжких травм. Згодом їх комісували. На місці удару залишилася велика вирва.

Валерій вважає, що ракета була спрямована саме на їхній автомобіль, який перед тим помітив розвідувальний дрон. Тоді офіцеру спало на думку, що смерть, наче дрон-розвідник, постійно висить над нами. Вона поруч. Вона, наче нічний метелик, пурхає біля нас. Навіть іноді торкається нас своїми оксамитовими крилами. Треба вміти її відлякати. Хоча б на деякий час.

Полон зятя і вимушене прощання зі службою

Війна завдала удару і по родині ветерана.

Його зять Микола Романюк, бойовий медик 25-ї окремої повітрянодесантної бригади , потрапив у російський полон. За словами захисника, перші два роки рідні майже нічого не знали про його долю. Лише згодом з’явилося підтвердження через Червоний Хрест, що Микола перебуває в   полоні.

Зять провів у неволі понад три роки. Коли він повернувся, то розповів про пережите: голод, моральні знущання, примус виконувати накази та постійний психологічний тиск. Для Валерія Миколайовича  це стало ще одним болючим усвідомленням: людина може опинитися в обставинах, до яких її ніхто не готував, і їй доведеться шукати сили буквально всередині себе. Самому Велерію Черноті  довелося пережити контузії та травми колін. Проте завершити службу його змусили не лише проблеми зі здоров’ям.

– Звісно, я міг би приносити користь армії, але мусив повернутися до цивільного життя, – пояснює співрозмовник. – Дався взнаки вік.  До того ж на моїй  відповідальності залишалися троє онуків, а родина переживала складний період через полон Миколи. Але я вирішив, що мій професійний і особистий досвід допоможе виживатися у складних стресових обставинах. Почав писати книгу.

Книга народжена з пережитого

Спочатку ветеран-письменник хотів створити невеликий збірник рекомендацій із безпеки. За роки викладацької роботи накопичилося чимало матеріалів, а досвід служби та роботи в надзвичайних ситуаціях дав практичні приклади. Але після звільнення з ВСУ задум набув нового сенсу.  Ветеран спілкувався з побратимами, які пережили поранення, втратили кінцівки або зір. Для багатьох із них повернення до мирного життя було не менш складним випробуванням, ніж сама боротьба за виживання.

– Я зрозумів, що людей треба вчити по-новому, як себе вести, як спілкуватися, як знаходити сили, — пояснює автор. – Так виникла ідея книги, яка допомагала б людині відновлювати не лише свій фізичний, а й емоційний стан. І хоча її задум пов’язаний передусім із досвідом військових, адресована вона значно ширшому колу читачів. Тому «Біг» — це практичні рекомендації, покликані допомогти людині підтримувати себе, дбати про здоров’я та не втрачати внутрішню опору навіть у складних обставинах.

У книзі близько 180 сторінок рекомендацій і ще приблизно 120  кольорових фотографій людей, із якими автор пов’язує свій життєвий біг. Видати її вдалося власним коштом, накладом лише 50 примірників.

До речі, чому така назва книги?

Передусім вона символізує його власний життєвий шлях — довгий марафон, у якому були військова служба, небезпечні завдання, родинні випробування, війна та повернення до цивільного життя.

– 30 червня 2026 року ми з дружиною Світланою відзначили 42 роки подружнього життя, – каже співрозмовник. – Ми пережили чимало труднощів, виховали двох доньок, дочекалася онуків. Це   своєрідний марафон, у якому важливо не просто рухатися вперед, а зберігати здатність підтримувати одне одного.

Є в назві й особистий спогад із дитинства. Коли Валерію було дев’ять років, він подивився фільм чудовий фільм «Біг».  Прізвище головного героя — генерала Чарноти — перегукувалося з його власним прізвищем Чернета.

Треба бути активним кожної секунди

Втім,  головний сенс назви — не в тому, щоб призивати постійно бігти швидше за інших. Ідеться про рух, який триває, поки людина має сили й бажання змінюватися.

– Біг з прискоренням продовжується, тому будемо нарощувати ці показники, поки є сили, — посміхається 65-річний автор.

Саме таке життєве кредо самого Валерія Чернети. Ще у 2008 році, працюючи викладачем, він створив волонтерський клуб «БАКС». Назва розшифровується просто: «Будемо активними кожної секунди».

Ця ініціатива не залишилася в минулому. Сьогодні Валерій продовжує працювати зі студентами медичного університету, залучає їх до практичних завдань, допомагає облаштовувати навчальні простори та долучається до підтримки поранених військових.

– Я переконаний, що навіть невеликі справи мають значення, – підсумовує Валерій Миколайович. – Не завжди можна змінити обставини, але можна зробити щось корисне тут і зараз.

Перший примірник «Бігу» Валерій подарував Центральній міській бібліотеці Дніпра. Тепер охочі можуть ознайомитися з виданням там. Автор сподівається, що його рекомендації стануть у пригоді побратимам, ветеранам, які проходять реабілітацію, та всім, хто намагається зберігати внутрішню рівновагу в умовах війни.

Раніше ми писали про те, що загоїти фізичні й душевні рани ветерану Віталію Турчину допомагає живопис та кохання.

Фото автора та спікера

Дніпровські