Боєць 128 бригади чотири доби ніс пораненого побратима через кілзону

16 жовтня 2026 р. 16:53

16 жовтня 2026 р. 16:53

Військовослужбовець 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» Сергій разом із побратимами евакуював пораненого бійця з позицій під мінометними обстрілами та атаками російських дронів. Дорога до безпечного місця тривала чотири доби. Це був перший бойовий вихід Сергія, який до війська намагався потрапити тричі, пише «Наше місто» з посиланням на 128 окрему важку механізовану бригаду «Дике Поле”»

До повномасштабного вторгнення Сергій ремонтував мобільні телефони, а згодом став будівельником-висотником. Робота на висоті приваблювала його можливістю відчути адреналін. Коли росія розпочала повномасштабну війну, чоловік одразу пішов до територіального центру комплектування, проте отримав відмову.

Він долучився до «Варти Дніпра», безкоштовно чергував і допомагав облаштовувати оборонні позиції навколо міста. Однак прагнення долучитися до війська не зникло. У 2023 році Сергій знову звернувся до ТЦК, але його знову відправили додому.

Втретє він прийшов у січні 2026 року. Цього разу його наполегливість здивувала навіть працівників військкомату.

«Я пішов у військкомат сам. Вони здивувалися, почали бігати. Я спочатку взагалі не зрозумів чому. Потім мене окремо повезли на ВЛК. Там усіх виганяли з кабінетів. Дивлюся й не можу збагнути, що це таке. Виявляється, це в них ексклюзивний випадок. Коли я все пройшов, сам військком вийшов і каже: “Давай, я тебе у 128-му”», — розповів військовий.

Перший бойовий вихід і дві доби дороги до позицій

Свій перший бойовий вихід Сергій розпочав 3 квітня. Його група складалася з двох бійців і прямувала до позицій, однак через несправність старого смартфона, на якому була завантажена карта маршруту, військові збилися з дороги.

На шляху їм доводилося ухилятися від дронів зі скидами, дронів-камікадзе та мінометних обстрілів. Сергій ніс рюкзак із боєприпасами, батареями й раціями.

«Це такий спорт, коли за тобою женуться дрони зі скидами, дрони-камікадзе й 120-ті міни. А на мені рюкзак із БК, батареями та раціями — дорогоцінний вантаж, із яким довелося стрибати, падати. Вага кожного з нас була кілограмів 150 з усім спорядженням. А я навіть сальто один раз зробив, бо треба було ухилитися від дрона. Там був такий адреналін!» — пригадав боєць.

Зрештою військові змогли відірватися від переслідування, а батальйонний дрон допоміг їм знайти правильний напрямок. Дорога до позицій зайняла дві доби. Коли напруга спала, бійці відчули повне виснаження.

Перші два тижні на позиції виявилися особливо складними через нестачу води. Військові чекали на дощ, щоб зібрати хоча б трохи води для потреб.

Позиція Сергія перебувала під постійними обстрілами. Спочатку безперервні вибухи спричиняли головний біль, але з часом чоловік звик до небезпеки настільки, що міг пити каву під свист мін і вибухи.

«У нас було просте завдання: щоб жоден окупант біля нас не пройшов. І ми працювали цілодобово: спостереження, доповідь, спостереження», — розповів Сергій.

Чотири доби евакуації пораненого під обстрілами

Ситуація змінилася після того, як російський дрон-«ждун» атакував військових із сусіднього підрозділу. Після удару по позиціях почали прилітати 120-міліметрові міни. За словами Сергія, російські військові використовують такі обстріли, щоб змусити бійців залишити укриття, після чого атакують їх безпілотниками.

Одного пораненого Сергій із напарником затягнули до себе, іншого евакуювали військові із сусідньої позиції. Протягом п’яти діб бійці доглядали за пораненим, виконуючи рекомендації медика, який передавав інструкції по рації.

Згодом надійшла команда евакуювати побратима, поки той ще міг пересуватися самостійно. Чоловіки вирушили в дорогу, яка тривала чотири доби. Поранений тримався на силі волі, а військові постійно стежили за його станом і перевіряли, чи не посилюється кровотеча.

«Він молодець. Нам надіслали купу медикаментів, щоб підтримати його. Але він ішов на характері, без знеболювального. На кожній зупинці ми перевіряли, що з кровотечею. Чотири доби так рухалися, а під кінець наш район накрила арта. Я вже думав: “Боже, ми ж стільки пройшли, що ж це таке?” На щастя, по нас не влучило, і на ранок за нами приїхали», — згадав Сергій.

Щастя — повернутися до рідних

Після повернення до своїх Сергія запитали, чого він найбільше хоче після пережитого. Спочатку військовий пожартував про гарячу ванну та найкращий віскі. Насправді ж найбільше його тішили прості речі: звичайний душ, домашня їжа, свіжа зелень і можливість почути голос доньки.

«Насправді не було ніяких особливих бажань. Нормальний душ, звичайний салат олів’є, оселедець під шубою, свіжа зелень — таке задоволення. А коли доньку набрав, коли ти її чуєш і вона тебе чує… А потім їдеш додому, до своїх, бачиш рідних — це і є щастя», — поділився боєць.

У майбутньому Сергій мріє збудувати власний будинок. Завдяки досвіду будівельника він планує впоратися самостійно. Поки ж військовий продовжує службу, пройшов навчання за своєю спеціальністю та працює з багатоцільовим важким авіаційним комплексом.

У 128 окремій важкій механізованій бригаді «Дике Поле» формують другий батальйон безпілотних систем. Військові можуть опанувати фах оператора БпЛА, навчитися працювати із сучасними технологіями та долучитися до підрозділу, який використовує безпілотні системи на полі бою.

У бригаді діє власна школа БпЛА, де готують фахівців для роботи з безпілотниками. Військовослужбовців запрошують долучатися до підрозділу та опановувати технології, які відіграють дедалі важливішу роль у сучасній війні.

Нагадаємо: 50 днів під обстрілами: історія командира та ветерана АТО «Танкера».

Бійці бригади «Дике Поле» на квадроциклах, переданих громадою Дніпра, вивезли пораненого побратима з епіцентру кілзони .

«Секунди мають значення»: капітан «Космос» із 128-ї бригади «Дике Поле» про бої, зв’язок і виживання на передовій.

Стріляє з гармати і керує підрозділом: тернополянка Дарина стала офіцеркою 128-ї бригади «Дике Поле» .

Фото: 128 окрема важка механізована бригада «Дике Поле».

Дніпровські