ЕКСКЛЮЗИВ Керує дроном і роботом-пожежником: історія рятувальниці з Дніпра

17 жовтня 2026 р. 12:07

17 жовтня 2026 р. 12:07

Керувати дроном над місцем російського удару, координувати роботу наземного робота-пожежника й допомагати ліквідовувати загоряння там, де наближатися до вогню небезпечно для людей. Такі завдання виконує Інна Сафронова — начальниця відділу безпілотних систем та робототехніки Головного управління ДСНС у Дніпропетровській області. У службі вона понад сім років, а останні три присвятила технологіям, які допомагають рятувальникам працювати в умовах підвищеного ризику. Про це розповідає “Наше місто”.

Як працює жінка-рятувальниця під час війни

До роботи з безпілотниками та роботизованими комплексами Інна Сафронова мала зовсім інший професійний досвід. Її перша освіта пов’язана з авіацією, а першим місцем роботи став міжнародний аеропорт. У 2019 році жінці запропонували спробувати себе в ДСНС. Тоді вона ще не знала, що згодом працюватиме з технологіями, які допомагають ліквідовувати наслідки обстрілів і гасити масштабні пожежі.

Спочатку Інна працювала в навчальному пункті служби. Вона була інструкторкою зі спеціальної фізичної підготовки: навчала нових співробітників і допомагала їм готуватися до виконання службових завдань. Із початком повномасштабного вторгнення жінка залишилася на своїй посаді, а згодом зацікавилася новим напрямком роботи — безпілотними авіаційними комплексами.

«У 2019 році мені запропонували піти спробувати себе в службі ДСНС. Прийшла я зовсім не в цей напрямок, а просто працювати до навчального пункту. З початком повномасштабного вторгнення я залишалася на тій же посаді. Але у 2023 році цей напрямок почав набирати обертів, стало більше застосувань безпілотних авіаційних комплексів. Мені стало цікаво спробувати: як це, що це», — розповідає Інна Сафронова.

Перший досвід керування дроном був для неї хвилюючим. Потрібно було опанувати техніку, навчитися точно керувати нею та розуміти, як поводитися з обладнанням, від якого залежить виконання завдання. Інна пригадує, що спочатку боялася зробити неправильний рух і пошкодити безпілотник. Проте поступово освоїлася й побачила, наскільки широкими можуть бути можливості цієї технології в роботі рятувальників.

Сьогодні безпілотники використовують для розвідки під час пожеж, обстеження територій, будівель і споруд, пошуку людей у лісах та на воді. Вони дають змогу побачити обстановку згори, оцінити масштаби загоряння та передати керівникові гасіння пожежі інформацію, необхідну для ухвалення рішень.

«Перший раз піднімаючи дрон на навчанні, я б сказала, що було трохи страшно, тому що розумієш: якийсь один невдалий рух — і він може впасти. Але все, в принципі, виходило. Я починала саме з безпілотних авіаційних комплексів, які наразі застосовуються в багатьох напрямках нашої структури», — каже рятувальниця.

У 2024 році Інна вирішила розширити свої професійні навички й опанувати ще один напрямок — наземну робототехніку. Разом із колегами з інших областей вона вирушила на навчання до Німеччини, де на заводі-виробнику в місті Фехта вивчала роботу безпілотного наземного роботизованого комплексу пожежогасіння.

Після навчання фахівці отримали необхідні знання для роботи з новою технікою. У 2025 році комплекс передали підрозділу, і рятувальники почали активно використовувати його під час масштабних пожеж, зокрема на нафтобазах і складських об’єктах, які зазнали російських атак.

Роботизована техніка не замінює людей, а допомагає їм працювати в небезпечних умовах. Коли на об’єкті висока температура, існує загроза нових вибухів або руйнування конструкцій, дистанційне керування дає змогу виконувати частину завдань на безпечнішій відстані.

«Вони не для заміни особового складу. Ні, ні в жодному разі. Роботизовані комплекси — це для допомоги, для того, щоб полегшити роботу особового складу і в деяких моментах гарантувати його безпеку. Цим комплексом можна гасити пожежі з більш віддаленої відстані. Якщо це нафтобаза, то там висока температура і велика загроза здоров’ю та життю людини. Тому використовуємо комплекси, щоб зберегти здоров’я та безпеку особового складу», — пояснює Інна Сафронова.

Перші виїзди: страх, який не можна ігнорувати

Один із перших виїздів Інни з наземним роботизованим комплексом стався після російського удару по об’єкту в Дніпропетровській області. Після влучання почалася детонація, а уламки конструкцій розліталися на відстань у 200–300 метрів. Через небезпеку рятувальники не могли наблизитися до осередку загоряння настільки, наскільки було потрібно для ефективного гасіння.

«Ми приїхали, був приліт і подальша детонація. Розліт був на 200–300 метрів — конструкцій, усього, що могло бути. Особовий склад не міг підійти занадто близько, тому що це небезпечно. Я працювала на роботі дистанційно, а за допомогою колеги, який підняв безпілотний авіаційний комплекс, ми могли коригувати дії робота. Було страшно. Не буду казати, що не страшно, тому що ми всі люди й розуміємо ситуацію. Але за допомогою безпілотних систем вдалося загасити пожежу, а детонація завершилася», — пригадує Інна.

Під час повномасштабної війни робота рятувальників не завершується після ліквідації першого загоряння. Вони виїжджають на місця влучань, гасять пожежі, розбирають завали та допомагають постраждалим. Однак під час таких робіт існує ще одна загроза — повторні атаки, які можуть застати людей безпосередньо на місці ліквідації наслідків попереднього удару.

Інна розповідає, що один із найнебезпечніших її виїздів був пов’язаний із масштабною пожежею на нафтобазі. Команда прибула на місце, отримала завдання від керівника гасіння пожежі, розгорнула обладнання й почала працювати. Та невдовзі оголосили повітряну тривогу, а інформація свідчила про наближення безпілотника.

Рятувальникам довелося терміново припинити роботу, від’єднати рукави подачі води та відвести роботизований комплекс подалі від небезпечної зони. Команда від’їхала й чекала, поки загроза мине.

«Ми тільки розклалися, тільки підключилися, почали гасити — і включається повітряна тривога. Передають, що безпілотник повторно заходить. Ти швидко відключаєш рукави, відводиш робота якомога далі, сідаєш у машину й просто тікаєш звідти. Кажу, як є, тому що це дійсно страх і небезпека. Ми від’їхали на відносно безпечну відстань і чекали, поки закінчиться атака. А буквально через хвилин двадцять у місце, де ми спочатку стояли, був приліт», — розповідає рятувальниця.

Інна вважає, що жінки приходять у такі сфери не лише через обставини повномасштабної війни. На її думку, важливу роль відіграють також особистий інтерес, бажання спробувати себе в новій справі та розуміння, що ця робота може бути корисною. Вона бачить, як колеги опановують складні завдання, здобувають досвід і стають повноцінними учасницями команди.

У її підрозділі також працює ще одна жінка, яка виїжджає на завдання. Інна зазначає, що знає чимало фахівчинь з інших областей, які керують дронами та працюють із наземними роботизованими комплексами. За її словами, колеги-чоловіки підтримують їх і поважають за професійність.

«Мабуть, це 50 на 50: і цікавість жінок, і їхній професіоналізм. Жінки приходять на службу, обирають професії, які вважаються більш чоловічими, пробують себе й розуміють, що справляються. Якщо вони можуть це робити, то чому не мають продовжувати працювати? Я також прийшла на цю посаду з цікавістю, а зараз розумію, що можу бути корисною своїм колегам і допомагати їм», — говорить Інна.

За службовою роллю Інни — начальниці відділу безпілотних систем та робототехніки у Дніпропетровській області Головного управління ДСНС — стоїть і її особисте життя. Вона дружина та мама. Чоловік також працює в системі ДСНС, тому добре розуміє ризики, з якими стикається дружина під час виїздів. У родині намагаються підтримувати одне одного, але хвилювання нікуди не зникає.

«У мене є донька, є чоловік, він також працює в структурі, тому розуміє всю небезпеку цієї професії. Звісно, він переживає і щоразу каже: “Може, ти не поїдеш, може, хтось інший поїде”. Так само і я йому кажу. Але ми розуміємо, що, коли потрібно їхати, ми маємо їхати. Донька дуже пишається мною, що я працюю в такій структурі, але також переживає і просить бути обережною», — ділиться рятувальниця.

Фото: особисті фото героїні матеріалу

Дніпровські