ЕКСКЛЮЗИВ Запросила на роботу і сусідку: Історія дніпрянки, яка виготовляє склопакети на заводі

17 жовтня 2026 р. 19:04

17 жовтня 2026 р. 19:04

Марина Шевченко народилася в Дніпрі, працювала на різних виробництвах, а нині збирає алюмінієві рамки для склопакетів на заводі з виготовлення вікон «Вінтера». У її цеху жінок лише двоє, а сама робота потребує уважності, витривалості й готовності працювати з виробничим обладнанням. Марина прийшла на підприємство, коли там бракувало працівників, і поступово опанувала нову спеціальність. Вона переконана: якщо людина готова вчитися й сумлінно працювати, стать не повинна визначати, яку професію їй обирати, пише «Наше місто».

Її трудовий шлях охоплює різні сфери: жінка працювала у торгівлі, на фабриці нетканих матеріалів, а згодом — на підприємстві «Алюмаш», де виготовляють алюмінієвий профіль. Там вона займалася пакуванням продукції, а потім перейшла на іншу ділянку виробництва.

Робота на попередньому підприємстві стала для Марини своєрідною підготовкою до нинішньої професії. Вона вже знала, як працювати з довгими алюмінієвими профілями, допомагала колегам під час їхнього переміщення та брала участь у пакуванні готових вікон. Тому, коли згодом побачила оголошення про набір працівників на завод «Вінтера», вирішила спробувати себе в новій справі.

Особливу увагу привернуло те, що в оголошенні окремо зазначали: “на роботу готові взяти й жінок”. Для Марини це було незвично, адже раніше на подібних виробничих ділянках вона переважно бачила чоловіків. Проте замість того, щоб відмовитися від можливості через сумніви, жінка вирішила особисто подивитися на виробництво й дізнатися, чи зможе впоратися із завданнями.

«Я побачила оголошення, що потрібні люди, і мені було дуже дивно, що окремо там було написано: “жінки теж”. Думаю: треба піти подивитися, куди я можу влаштуватися. Прийшла в цех, а там майже нікого не було. Мені пояснили, що людей бракує, і запропонували спробувати. Я погодилася», — розповідає Марина.

На підприємстві їй показали, як працювати з обладнанням, нарізати алюмінієві профілі потрібної довжини та формувати з них рамки. Спочатку не все виходило ідеально, але з кожним днем жінка набувала досвіду. Згодом вона запросила на роботу й свою сусідку, яка також приєдналася до колективу.

Для Марини це не було першим випадком, коли доводилося освоювати нові обов’язки. На попередній роботі вона теж переходила на інші виробничі ділянки, вчилася працювати з новими процесами та поступово звикала до фізичного навантаження.

«Коли я прийшла, майстер показав, як усе робити. Є довгі профілі, приблизно по шість метрів, є спеціальний стіл із пилою, комп’ютер, де вже внесені потрібні розміри. Спочатку потихеньку почала різати, набиратися досвіду. Бувало, не виходило, а потім усе пішло. Я вже знала, що робити, і навчилася формувати рамки потрібного розміру», — каже жінка.

На заводі «Вінтера» Марина працює на ділянці виготовлення склопакетів. Її робочий день починається з нарізання алюмінієвих профілів за розмірами, які задає виробнича програма. Із цих деталей формують рамки, що розміщуються між шибками. Далі їх заповнюють спеціальною речовиною, яка поглинає вологу, щоб всередині склопакета не утворювався конденсат.

Після цього рамки проходять наступні етапи виробництва: їх встановлюють між склом, конструкцію пресують і герметизують. Готові склопакети передають до іншого цеху, де збирають віконні конструкції різних розмірів. Вони можуть бути призначені як для звичайних житлових будинків, так і для великих віконних прорізів чи вітрин.

Робота вимагає не лише точності, а й фізичної витривалості. Зміна триває близько восьми годин, а більшу частину дня працівники проводять на ногах. До такого режиму потрібно звикнути, особливо на початку.

Для неї важливо бачити сенс у тому, що вона робить. Жінка переконана, що будь-яка робота має свої складнощі, тому не варто зосереджуватись лише на втомі. Значно важливіше розуміти, для чого потрібна твоя праця, спілкуватися з колегами та знаходити позитив навіть у звичайних робочих буднях.

«Фізично, звісно, важкувато. На ногах цілий день стоїш, тут головне — зручне взуття. Але я завжди намагаюся знаходити якийсь сенс у роботі. Є робота, її потрібно робити. А коли розумієш, наскільки вона потрібна, стає веселіше, і день швидше минає. У нас хороший колектив», — ділиться жінка.

За словами Марини, до її приходу на нинішню ділянку там працювали переважно чоловіки. Однак згодом підприємство почало шукати інших працівників, адже частина чоловіків була мобілізована, а виробничі процеси потрібно було продовжувати. Тож роботодавці стали розглядати кандидаток, які готові навчатися та виконувати необхідні завдання.

Марина вважає, що повномасштабна війна вплинула на ситуацію на ринку праці. Підприємствам потрібно підтримувати виробництво, виконувати замовлення й шукати людей на вакансії, які раніше переважно займали чоловіки. Водночас важливу роль відіграє і готовність самих жінок спробувати себе в новій сфері.

На її думку, сьогодні вже складно дивуватися тому, що жінки працюють на заводах, керують технікою чи опановують спеціальності, які колись вважалися виключно чоловічими.

«Мене все влаштовує. На станках працюю — ну і що? Я до цього спокійно ставлюся. Якщо є можливість працювати, якщо тебе навчили й ти можеш виконувати свою роботу, то чому ні? Я не шкодую, що прийшла сюди», — каже вона.

За роки роботи Марина бачила різні колективи та людей із різними життєвими історіями. Вона виховувала двох дітей сама, займалася торгівлею, пережила втрату товару через пожежу на ринку, а згодом знову будувала своє життя й шукала можливості для роботи.

Особливо запам’яталося Марині знайомство з колишньою колегою, яка була парамедикинею. Після поранення жінка влаштувалася працювати на виробництво, але згодом домоглася повернення до служби. Марину вразило її ставлення до життя, до повсякденних негараздів і до людей, з якими вона працювала.

Ця історія змусила Марину ще більше цінувати роботу, здоров’я та можливість жити звичайним життям. Вона говорить, що намагається підтримувати колег, жартувати й допомагати створювати доброзичливу атмосферу. На її переконання, навіть невелика усмішка або вчасно сказане слово можуть поліпшити настрій людини після складного дня.

Від маркетингу до автосправи: які професії можна здобути у дніпровському коледжі .

.

Дніпровські