ЕКСКЛЮЗИВ Війна каталізує статистику: як у Дніпрі пацієнтки з онкологією грудей борються за життя

20 жовтня 2026 р. 10:13

20 жовтня 2026 р. 10:13

20 жовтня — Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на рак молочної залози. За онкозахворюваністю Дніпропетровщина входить до лідерів країни, а Дніпро торік поступився лише Києву. У матеріалі видання «Наше місто» – історії жінок, які пройшли через хворобу, а також коментар дніпровського онколога : як проводять діагностику, коли ризик може бути спадковим і кому варто здати генетичний тест.

Найважче було прийняти діагноз: історія Юлії з Нікополя, яка лікувала рак у Німеччині

Юлія з Нікополя нащупала ущільнення в грудях у 2024 році, коли вкладала восьмирічну доньку спати. Тоді жінка щойно приїхала у Німеччину як біженка. Сьогодні вона розповідає свою історію.

– Ніч не спала, а вранці знову помацала й зрозуміла: це ненормально, — згадує Юлія. – Я знала, що тут до лікарів потрапити майже нереально, коли ти не маєш сімейного лікаря, у статусі біженця й не знаєш мови. Це зовсім не те, що в Україні.

Допомогла власниця будинку, де вони з донькою жили. Через перекладач Юлія попросила записати її до гінеколога. Найближчий термін був за тиждень. Після огляду лікарка направила в клініку, а там прийому довелося чекати ще два тижні.

– Груди наливалися, червоніли, пекли, наче кульку надули, — розповідає жінка. – Коли нарешті потрапила до лікаря, одразу зрозуміла, що це щось недобре і що через очікування втрачено час.

Далі все пішло напрочуд швидко. Всі обстеження вона пройшла одразу.

– У кабінеті, схожому на космічний корабель, лікарка зробила УЗД і біопсію, переглянула мамографію й сама внесла все до комп’ютера, – розповідає Юлія. – На дев’ятий день були готові результати й план лікування на цілий рік. Діагноз: залозиста, негормонозалежна пухлина з метастазом у лімфовузлах під пахвою. Оперувати було зарано, тож почали з хіміотерапії.

Першим запитанням лікарів було, чи переживала Юлія стрес, і вона відповіла, що приїхала з України сама з донькою, чоловіка не випустили з країни. І відчуває постійний стрес.

– Психологи пропонували допомогу лише німецькою, а перекладачами ніхто не опікується, — зізнається вона. – Мені жоден психолог не допоміг. Допомогло спілкування з тими, хто це пережив, і з лікарями. Я на власні очі бачила людину, яка все пройшла, і розуміла: так і мені можна.

Завдяки лікуванню пухлина зменшилась. Згодом її видалили разом з усіма лімфовузлами під пахвою, потім були опромінення. Додатково щотри тижні проводили імунотерапію.

Поки Юлія їздила на крапельниці, молодша донька ходила до школи, а подруга родини допомагала їм. На час операції приїхала старша донька із Запоріжжя. Усе лікування і навіть таксі до лікарні, оплатила страхова.

Тепер Юлія під постійним контролем і двічі-тричі на тиждень має ходити на лімфодренаж . Без лімфовузлів вода з тіла не відходить, воно набрякає та болить.

Свою пораду Юлія адресує не жінкам, а насамперед державі.

– Жінки хочуть обстежуватись, вони бояться не так діагнозу, як процесу лікування, його вартості й самої системи, — переконана вона. – Лікування триває не місяць і не два, а цілий рік. Якби в Україні все було простіше й компактніше, на огляд пішла б кожна.

Юлія зізнається, що найскладніше було прийняти діагноз, пережити перший шок і навчитись з цим жити. Але головне — не втрачати віри, адже навіть після найважчих випробувань можна знайти сили рухатися далі й дивитися в майбутнє з надією.

Рак — це назавжди, просто різні етапи: історія Ганни

Ганна працює у лікарні, тож щороку проходить медогляд, як і всі співробітники. Саме він і врятував їй життя. Три роки тому на мамограмі з’явилися зміни, біопсія підтвердила діагноз.

— Я відреагувала спокійно, — розповідає вона. — Розуміла: якщо не почну лікування, ризикую скоротити своє життя.

Проте спокій тривав недовго. Ганна зізнається, що вважала себе сильною людиною, яка нічого не боїться. Очікувала, що лікування буде не надто виснажливим.

— Сказати, що це було легко, було б брехнею, – розповідає вона. – Виявилося, що я звичайна людина, як усі. Мені було боляче і страшно. І зараз буває страшно.

Лікування тривало понад півтора року: хіміотерапія, променева терапія, складна операція, а потім ще курс таргетної терапії. Тільки до операції Ганна пройшла 20 курсів хімії. А вже після втручання – 12 щотижневих і чотири «червоних», найтоксичніших, після яких втрачають волосся. Лікарі підібрали їй один із найінтенсивніших режимів, і це було виправдано.

– Лікування схоже на отруєння, – каже Ганна. – Онкологів не люблять саме через це. Рак не болить, ви почуваєтеся нормально, а під час лікування раптом занепадаєте. Вчора ви ще ходили на роботу. А раптом вас лікують і кожен місяць видається гіршим. Мені дуже хотілося все кинути.

Ганна переконувала лікаря, що хімії досить. Їй відповіли, що слід дійти до кінця, інакше все було марно. Підтримка рідних допомагала, але не завжди.

— З хворобою людина залишається наодинці, особливо вночі, – констатує жінка. – Вдень ви зайняті, а вночі оголюються всі переживання.

Ба більше – у країні триває війна: обстріли, недосипання, постійна напруга.

— Захворіти на онкологію під час війни — це складний квест, – додала Ганна. – Ви боретеся не лише з хворобою, а й з реальністю. Якщо всі втомилися від війни, уявіть, як почуваються онкопацієнти, які паралельно борються за життя.

Ганна не вважає, що існує універсальний шлях: одні шукають опору в лікуванні, інші у Богові. Але переконана, що співпраця з медициною неможлива без віри.

— Діагноз — це вже квиток, і життя має кінець, – каже вона. – Якщо хочеш проїхати більше зупинок, налагодь добру співпрацю з лікарями. Потрібно вірити, що лікар допоможе. Якщо йти без віри, результат, на мою думку, буде гіршим.

Її головна порада жінкам, які вагаються, чи варто пройти обстеження,  проста і чесна.

— Боятися доведеться, і це нормально, – пояснує Ганна. – Але йти потрібно. Чим раніше почнеш, тим більше шансів дожити до онуків, відвести дитину до школи тощо. І направду, страшно й тоді, коли лікування закінчилося, адже щороку йдеш на обстеження зі страхом. Але живеш!

Через ризик у другій залозі Ганні зробили реконструкцію з імплантами відразу на обох. Каже, якщо вже раз витягла щасливий квиток, не варто випробовувати долю вдруге. Загоєння тривало понад півтора року.

— Встановлювати імпланти не обов’язково, це право пацієнта, – резюмує вона. – Без грудей можна жити. Коли тебе називають мамою й потребують, це значно важливіше за те, є груди чи ні.

Онколог із Дніпра: що відрізняє спадковий рак від звичайного і кому варто здати тест

Дніпропетровщина входить до лідерів за онкозахворюваністю. Минулого року за виявленням цієї хвороби Дніпро поступився лише Києву. Лікар-онколог одного з міських медзакладів Валерій розповідає, що хвороба не залежить від віку: наразі у відділенні лікуються і 20-річний хлопець із раком кишківника, і 80-річна жінка з раком грудей. Проте, серед жінок перше місце посідає рак молочної залози.

– Попри війну й від’їзд людей за кордон, випадків раку не стає менше, – каже він. – Але зараз переважно виявляють ранні форми, і це свідчить про кращу діагностику. У місті з’явилися новітні мамографи та якісніші УЗД-апарати, лікарі стали досвідченішими.

У закладі до онкологічної комісії, крім лікуючого лікаря, входять завідувачі двох відділень хіміотерапії, хірурги, патоморфологи та радіологи. Лікарня багатопрофільна, тож до обговорення можна залучати різних фахівців.

Коли ризик у генах

Спадковість — один із чинників, але не головний: носіїв мутацій лише 10–12%. Решта пухлин розвивається під впливом зовнішніх факторів, а деякі, як рак шийки матки, мають вірусну природу. У групі підвищеного ризику жінки, у чиїх родинах був рак грудей.

Генетичні тести в Україні роблять декілька всеукраїнських лабораторій, навіть під час війни. Перешкода здебільшого одна — вартість.

– Залежно від того, який ген уражений, ризик спадкового раку сягає 60% і більше, а передатися мутація може у 90% випадків, — пояснює лікар. – Тому тепер досліджують цілу панель із 32 генів, а іноді й ширшу, щоб розуміти, на що звертати більше уваги.

Такі пухлини з’являються рано, у відділенні лікуються і пацієнтки, яким трішки більше 30 років.

– Якщо жінка знає, що в роду багато онкозахворювань, ми беремо її в поле зору й починаємо профілактичні дослідження, щоб зафіксувати пухлину на мінімальних розмірах, — каже Валерій. – Чим менша стадія, тим легше лікувати і тим кращі перспективи.

Нещодавно матір привела на лікування 36-річну доньку: в обох є мутація, маму пролікували декілька років тому. Донька вчасно проходила обстеження, тож на УЗД помітили утворення першої стадії. Її прооперували, і зараз вона готується до медикаментозного лікування.

Скринінг, який рятує

Після 40 років щорічне обстеження обов’язкове. УЗД і мамографія безкоштовні за програмою медичних гарантій НСЗУ . Якщо залоза дуже щільна, що буває до 40–45 років, ці методи взаємодоповнюють один одного. Коли лікар нічого не підозрює, достатньо УЗД.

Іноді призначають МРТ молочних залоз, але програма його не покриває.

– Якщо діагноз раку вже підтверджено гістологічно, а в залозі декілька вузлів, із яких складно взяти біопсію під контролем УЗД, ми призначаємо МРТ, — пояснює онколог. – Це уточнює діагноз і допомагає хірургові чіткіше спланувати операцію.

Бувають випадки, коли профілактичне обстеження допомагає й тим, хто не збирався ставати пацієнтом.

– Навіть звичайний аналіз крові може дати привід щось запідозрити, — розповідає онколог. – Наприклад, двоє чоловіків, які приводили дружин на лікування у наше відділення, здали кров на аналіз, щоб не гаяти часу в очікуванні. Їх нічого не турбувало, просто скринінг здоров’я. У результаті було виявлено знижений гемоглобін, ми запідозрили проблему. Дообстежили, зробили одному колоноскопію, іншому гастроскопію. В одного виявили другу стадію раку кишківника, в іншого — шлунка.

Не чекати і не боятися

Тривожний сигнал для жінок — утворення у грудях, яке намацали під час гігієнічних процедур.

– Жінки, які не стикалися з онкологією, звісно, бояться йти до онколога, – каже лікар. – Тому першими допоможуть гінеколог чи сімейний лікар: вони проведуть обстеження й скерують до нас за потреби. А почати можна вдома: стати перед дзеркалом і оглянути шкіру, сосок, чи немає деформації. Якщо є зміни, не сидіть і не чекайте.

Проте, направлення до онколога ще не означає рак. Біопсія допомагає виключити діагноз.

– Одна 42-річна пацієнтка прийшла з утворенням близько шести сантиметрів, а біопсія показала складну фіброаденому, – розповідає Валерій. – Її видалили, і хіміотерапія не знадобилася. Утім, такі випадки рідкість.

Краще пройти обстеження, виключити рак і лікувати доброякісний чи гормональний процес, ніж боятися й за рік прийти вже з ускладненнями.

– Минулого року пацієнтку, якій менше 40 років, скерували на дообстеження, а вона злякалася й не пішла, — пригадує лікар. – Тепер ми лікуємо у неї третю стадію раку замість першої. Тоді вистачило б операції та гормонотерапії, а зараз потрібні ще й складна хіміотерапія з променевою.

Лікування і життя після нього

Лікують комплексно: медикаментозно (хіміо-, гормоно-, а за показаннями й імунотерапія), хірургічно та променевою терапією. Жінкам із певними генетичними мутаціями обов’язково варто розглянути мастектомію, тобто повне видалення молочних залоз.

– Пацієнтки після лікування перебувають під наглядом пожиттєво, — наголошує Валерій. – Гормональну терапію можна завершити через 2, 5 чи 10 років, але регулярні обстеження це не скасовує.

Турбота про здоров’я починається з простих речей: щорічного візиту до лікаря й уважності до себе. Нехай ці візити будуть лише профілактичними. Бережіть себе і будьте здорові.

Фото Валерія Кравченка.

Раніше ми писали: Судинний хірург і кардіолог: історія 28-річного лікаря з Дніпра, який видаляє тромби та рятує від інвалідності.

Дніпровські