Понад 2 тисячі врятованих життів: петиція про звання Героя України для Ярослава Бабійчука На сайті Президента України з’явилася петиція щодо посмертного присвоєння звання Героя України молодшому сержанту Ярославу Бабійчуку. Військовий служив санітар

30 жовтня 2026 р. 19:54

30 жовтня 2026 р. 19:54

На сайті Президента України з’явилася петиція щодо посмертного присвоєння звання Героя України молодшому сержанту Ярославу Бабійчуку. Військовий служив санітарним інструктором медичного пункту 3-го механізованого батальйону Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Він загинув 19 квітня 2024 року на Донеччині під час евакуації поранених. Згідно з інформацією в петиції, Ярослав здійснив понад тисячу евакуацій військовослужбовців із поля бою. Водночас побратими стверджують, що кількість врятованих ним бійців була ще більшою. Для розгляду звернення необхідно зібрати 25 тисяч підписів. Пише « Дніпро Оперативний » з посиланням на « Наше Місто ».

Автор петиції - Олексій Пархоменко, майор, начальник секції цивільно-військового співробітництва військової частини А0222.

Ярослав Бабійчук народився 24 серпня 1987 року. До початку повномасштабного вторгнення він працював реабілітологом у Києві, допомагаючи людям, зокрема дітям, відновлюватися після травм. Із перших днів великої війни чоловік добровільно долучився до Збройних сил України.

Його дружина Світлана згадує, що для Ярослава це рішення було цілком очевидним. Він не міг стояти осторонь, коли війна прийшла на українську землю. На той момент їхній доньці Марго ще не було трьох років.

Служба Ярослава проходила на найгарячіших напрямках Донецької області. Він працював безпосередньо на передовій, де допомагав пораненим, виносив їх із поля бою та забезпечував евакуацію, ризикуючи власним життям під постійними обстрілами.

За інформацією, наведеною в петиції, Бабійчук провів понад тисячу евакуацій. Однак Олексій Пархоменко, який знав військового під час служби, називає значно більші показники. За його словами, тільки протягом першого року повномасштабної війни Ярослав виніс і вивіз півтори тисячі поранених. Загалом же він допоміг урятувати понад дві тисячі військових.

«Якщо ти поранений і попав у руки Бабійчука — значить будеш жити», — так, за словами Пархоменка, говорили у бригаді про Ярослава. Він додає, що серед побратимів військовий став справжньою легендою.

Командир батальйону з позивним «Мудрий» також поділився спогадами про роботу медика. Зокрема, під час одного з днів контрнаступу Ярослав із 9:00 до 15:00 доправив на стабілізаційний пункт близько 35 поранених побратимів.

«Поранення були різного типу: без кінцівок, з розірваними частинами тіла тощо. Це дуже багато людей за короткий проміжок часу. Пам’ятаю, в один з найважчих етапів війни, коли було багато евакуації, Ярослав сказав, що вже «звик до цього». Він також відкопував і забирав хлопців зі зруйнованих бліндажів.
Усі знали, що є такий у нас Ярослав, що він забере тебе звідки треба. Кількість урятованих ним військових вимірюється сотнями. Він вивіз із поля бою багато побратимів, чутки про Ярослава ширилися батальйоном», — розповів командир.

Окрім порятунку поранених, Бабійчук приділяв увагу навчанню інших військових. За його ініціативи під час контрнаступу 2023 року на Урожайненському напрямку в Донецькій області у батальйоні облаштували стабілізаційний пункт. Також він проводив заняття з тактичної медицини для бійців свого та сусідніх підрозділів.

19 квітня 2024 року поблизу села Урожайне Волноваського району Донецької області російські військові завдали нищівного удару по позиціях. Попри небезпеку, Ярослав продовжував вивозити поранених. Під час чергового виходу на передову він загинув від удару протитанкового ракетного комплексу. До останнього моменту військовий залишався на позиціях і виконував свій обов’язок.

Командир Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, полковник Дмитро Лебідь, характеризує Ярослава як людину честі й гідності, люблячого сина, чоловіка та батька, надійного друга і побратима.

«Його відвага та жертовність назавжди залишаться прикладом для майбутніх поколінь», — зазначив командир.

За службу Бабійчук отримав почесний нагрудний знак «За збережене життя» та інші відзнаки. Крім того, посмертно йому присвоїли звання «Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади».

Після Ярослава залишилися дружина Світлана, донька Марго та батьки. Однією з його мрій було після завершення війни відкрити реабілітаційний центр для посестер і побратимів. Він хотів допомагати військовим, які пройшли через війну, повертатися до повноцінного життя.

Як підписати петицію про присвоєння Ярославу Бабійчуку звання Героя України

Щоб Президент України розглянув звернення, петиція повинна набрати 25 тисяч голосів протягом 90 днів із моменту оприлюднення. Зібрати необхідну кількість підписів потрібно до кінця грудня 2026 року. Підтримати ініціативу може кожен громадянин України.

Підписати петицію №22/270780-еп можна на офіційному сайті Президента України: https://petition.president.gov.ua/petition/270780

Для цього необхідно:

• відкрити сторінку петиції;
• авторизуватися за допомогою BankID або електронного підпису;
• натиснути кнопку «Підписати» та підтвердити свій голос.

Процедура займає лише кілька хвилин. Також можна поширити посилання серед рідних, друзів і колег, щоб більше людей дізналися про звернення. Кожен підпис допомагає наблизити його до необхідної кількості голосів.

Дніпровські