«Вікна освітилися і жар посипався на шифер»: у Самарському безпілотник знищив будинок (ВІДЕО)

03 листопада 2026 р. 14:49

03 листопада 2026 р. 14:49

У ніч проти 3 листопада російський безпілотник “Герань” атакував село Самарське Петропавлівської громади. Внаслідок влучання загорівся будинок. Вогонь знищив дах, вибуховою хвилею та уламками пошкодило вікна.

Автор: Ірина СИТНІК

На подвір'ї два будинки. В одному з них мешкає 73-річна Наталія Пилипівна Москвінова. Другий після нічного удару перетворився на згарище. Жінка разом дітьми наводить лад у дворі.

Пані Наталія досі не може оговтатися від пережитого. Каже, що ввечері чула вибухи десь неподалік, але нічого не віщувало біди саме для її подвір'я.

— Звечора бахкало. Я подумала, що нічого такого. Ніяких передчуттів не було. А під ранок я прокинулася. Дивлюся — скільки ж часу? Була вже 5-та година ранку. У хаті темно і надворі темно. І тут чую: реве… І прямо у дворі вибух! Вікна в моїй оселі освітилися, полум'я, жар посипався на шифер, — пригадує жінка .

Наталія Пилипівна накинула куртку. У коридорчику стояла сумка з документами. Схопила її й побігла до погребу надвір. Першому зателефонувала синові, щоб повідомити: що все з нею добре.

— Синок, я жива, — сказала йому.

Тим часом усе навколо тріщало й горіло. Вогонь охопив будинок, а конструкції обвалилися всередину. На місце викликали рятувальників. Жінка дякує пожежникам, які загасили полум'я і не дали йому перекинутися на іншу оселю.

— Усе тріщало, усе горіло. Хлопці тушили пожежу. Оце рештки відкопали, того що прилетіло, - показує пані Наталія на рештки безпілотника. - Він пробив дах і як пірнув у хату, і в середині вже вибухнув і все загорілося. Ми ж думали, що моя хата ціла, а воно уламками побило шифер на даху.

Будинок, у якому ще недавно було життя, тепер чорний від кіптяви.

Даху немає, вікна вибиті. Замість скла — чорні обгорілі рами. Усередині — обвуглені стіни, залишки дивана, побутових речей. Згоріла й швейна машинка. На горищі жінка зберігала кукурудзу — тепер від неї та інших речей залишилися лише обгорілі рештки.

Показує, де стояли меблі, де були її речі. Від усього звичного домашнього облаштування майже нічого не залишилося.

— Тут усе… Тут диван був, перина, подушки. І посуд… Ну, ото все згоріло, — говорить жінка.

У дворі та на городі — уламки шиферу. У будинку ще не відновили світло. Наталія Пилипівна торкається стін: вони ще теплі після пожежі. І згадує, як рятувальники й собаку прикрили до погреба, де вона перечекала небезпеку разом із документами господині.

Після вибуху Наталія Пилипівна з рідними відійшли подалі від будинку й чекали, побоюючись повторної атаки.

— Був і другий, але вже десь подалі, ми тим часом відійшли від будинку.

Вона знову і знову повертається до одного: могла не встигнути вибігти, могла не врятуватися. І тепер, серед уламків та згарища, найважливіше для неї — те, що всі залишилися живими.

— Мене тіпає… Але живі. Головне, що живі. Слава Богу, пережили. А як далі будемо переживати — не знаю, — каже Наталія Пилипівна.

На подвір'ї ще пахне згарищем, стіни будинку не встигли охолонути, а рідні прибирають уламки. Наталія Пилипівна дивиться на зруйновану оселю й повторює: «Головне, що живі». У цю ніч ці слова для неї — найбільша втіха.

Дніпровські