ЕКСКЛЮЗИВ Життя після поранення: який шлях відновлення у Дніпрі проходять цивільні

10 листопада 2026 р. 10:03

10 листопада 2026 р. 10:03

Поранення за одну мить змінює звичне життя людини. Навіть виписка з лікарні не означає завершення лікування: попереду можуть бути протезування, тривала реабілітація та непросте повернення до повсякденних справ. Як цивільні, які постраждали від війни, відновлюються у Дніпрі та де можуть отримати необхідну допомогу, розповідає «Наше місто».

Думав, що втратить і ногу: як Олександр відновлюється після ракетного удару по Дніпру

У ніч на друге червня 2026 року Дніпро здригнувся від вибухів. Олександр був удома коли все почалося.

– О першій годині ночі прилетіли дві крилаті ракети й вдарили неподалік від будинку, у нас повилітали вікна, – розповідає Олександр Катіба. – Мені подзвонили зі стоянки й попросили прийти по машину, бо поруч все горіло. Я пішов, забрав її. І тут прилетіла ще одна ракета. Мене вразило шрапнеллю. Руку відбило одразу, вона залишилась у рукаві спортивної кофти. Потім мене підкинуло ударною хвилею, і в повітрі шрапнель наскрізь пробила ногу. Дісталося й сідницям.

Першими до пораненого підбігли рятувальники ДСНС.

– Рятувальники ще здалеку кричали: “Є хто живий?” Я відповів, – пригадує чоловік. – На частину руки, що залишилась, вони наклали турнікет, а ноги перев’язали.

Олександр подекуди втрачав свідомість. Далі була лікарня, і ця картина закарбувалася надовго.

– У приймальному відділенні я пролежав десь годину, піді мною утворилася калюжа крові, – розповідає Олександр. – Поранених було дуже багато. Увесь коридор був у крові.

Потім були рентген і КТ. Що відбувалося далі, чоловік уже не пам’ятає: йому щось вкололи, і він відключився.

– Наступного дня я прокинувся, – додає він. – Руку мені пришили, але вона була повністю мертва. Минуло десь півтори доби, а жодних відчуттів у ній так і не з’явилося, я не міг поворухнути пальцями. Лікарі ухвалили рішення ампутувати, і я підписав документи, бо варіантів не було.

Операцій було близько шести: дві дуже серйозні та декілька чисток. Найбільше Олександр боявся втратити ногу.

– Я думав, що відріжуть і її, – пояснює він. – Руки вже немає, думаю, ще й ноги, не дай Боже, не буде.

Саме з ногою довелося працювати найдовше. Лікарі вирізали шматок м’яза у місці, де пройшла шрапнель, а на сідницях після загоєння залишилася западина.

– Місяць я взагалі не міг стати на ногу, травма була сильна, – розповідає він. – Потім потроху став сідати на ліжку й почав наступати на ногу. Ще за пів місяця вже ходив, спираючись на стіну. А після двох місяців доволі гарно ходив по сходах. Лікарям респект, що врятували ногу.

Із лікарні його виписали, але лікування тривало. Ще півтора місяця чоловік ходив на перев’язки. Загалом рани гоїлися три з половиною місяці.

– Рани були наскрізні, – розповідає Олександр. – Друзі приходили до мене й казали, що бачать ліжко крізь мою ногу. Це були величезні дірки. Наслідки є й досі. Коли йду по сходах, відчуваю навантаження, бо в одному місці шматок м’яза є, а в іншому його немає.

До реабілітаційного центру Superhuman Олександра вперше привіз друг. Згодом чоловік розпочав перший курс допротезної реабілітації.  Спершу довелося розробляти плече, де утворилася контрактура.

– Мені дуже гарно розім’яли плече, і гнучкість значно покращилася, – каже Олександр. – Тепер я можу піднімати руку вперед-назад і відводити її. У бік вона теж почала відводитися набагато краще.

Паралельно триває ерготерапія, яка має підготувати тіло до майбутнього протеза.

– Це потрібно, щоб м’язи й нерви мали чутливість, – пояснює він. – Якщо у майбутньому ставити біонічний протез, нерви мають гарно працювати. Тому ми й проробляємо цю програму. Дуже дякую фізичним та ерготерапевтам. Усі вони молодці й справжні професіонали.

До поранення Олександр був правшею. Тепер усе доводиться робити лівою.

– Мене навчили зав’язувати шнурки та застібати кофту з блискавкою, – каже він. – Навіть писати навчили, і я брав участь у Всеукраїнському диктанті. Вийшло читабельно, хоч каракулі, звісно, є.

Олександр працює спеціалістом з експлуатації програмних комплексів в АТ КБ «ПриватБанк». Зараз він на лікарняному, щоб повністю присвятити час реабілітації.

– Протезування відбуватиметься у два етапи: спочатку механічний протез, а згодом біонічний, – додав Олександр. – Приємно, що всі протези у Superhuman безкоштовні.

Доповзти до людей: що допомогло лісникові з Межової вижити після поранення

Майстер лісу Олексій Зіненко за 35 років роботи знав кожен куток Межівського лісництва. Коли обстріли селища почастішали, він залишився там єдиним представником лісової охорони. Майже щодня обходив територію лісництва.

– Там гаражі, майстерня, багато будівель, – розповідає Олексій Зіненко. – Я забивав вікна, щоб ніхто не лазив, але двері однаково відчиняли, а я знову зачиняв. Ходити селищем ставало дедалі небезпечніше, російські дрони ганяються за людьми.

Життя в селищі підпорядковане розпорядку, який диктує небо. Ті, хто не поїхав, щоранку збираються разом.

– Хто пішки, хто на велосипеді, ми сходимося до сільської ради, – розповідає Олексій. – Вмикаємо генератор, заряджаємо гаджети, спілкуємось і дізнаємося всі новини селища.

Того дня Олексій Миколайович почув, що по лісництву був приліт. Вирішив перевірити, чи все гаразд.

– Я зварив їжу на буржуйці, надворі було тихо, – пригадує він. – Три “молнії” пролетіли в одну точку, але вони туди літають щодня. До обіду залишалося пів години, і я вирішив поїхати велосипедом до лісництва, це всього 2,5 кілометра.

Прибув на місце, оглянув пошкодження.

– Сьомий бокс постраждав, двері й ворота не зачиняються, тому я їх просто прихилив, – розповідає лісник. – Дивлюся, у дворі лежать уламки крила від “Гербери”.

Залишалося обійти територію по колу. Він пішов навпростець.

– Траву ніхто не косить, тому вона по пояс, – пояснив Олексій Зіненко. – Я там стільки разів ходив, а вночі був дощ, і я роззувся, щоб не замочити кросівки. Раптом “бабах”! Звук був не сильний, тому я подумав, що хтось поставив розтяжку. Піднімаю очі, а там димок. Ступні нема: кісточки, уламки, усе висить на тоненьких сухожилках. Я спробував поворушити ногою, але не відчував її й упав.

Перша думка була радикальною.

– Я швидко обмацав кишені, хотів відрізати розтрощену частину ноги ножем, – пригадує він. – Але я приїхав у спортивних, на яких не було ні паска, ні ножа.

Допомогли звички, виплекані роками роботи в лісі.

– У будь-якій куртці в мене є мотузка і мішечок із телефоном, сірниками, усе замотано в целофан, – розповідає він. – Але мотузка виявилась короткою, я ледве затягнув її на нозі замість турнікета. Крові натекло небагато, як долоня.

Далі почалася найважча частина: добратися до людей.

– Я пробував спиратися на рушницю, але вона закоротка, як милиці не годиться, – продовжує лісник. – Поповз на ліктях і колінах, проте довго так не проповзеш, бо навколо щебінь і дуже боляче. Головне було дістатися до велосипеда.

Доповз. Але біля велосипеда зрозумів, що сили вже закінчуються.

– Я думав, що зможу їхати, але не зміг однією ногою крутити педалі, декілька раз падав, – ділиться чоловік. – Перед тим як утратити свідомість, у мене все ставало жовтим: дерева, трава та навіть небо. Тоді лягав на спину і в голові потроху розвиднювалось. Так було декілька разів.

В якийсь момент прийшла думка здатися.

– Я міркував, що до дороги не дістануся, а тут у кущах місце гарне, хотів там залишитись назавжди, заснути і все, – каже Олексій Зіненко. – Але подумав про доньку: вона ж буде хвилюватися. Пропав безвісти, ще й звірі кістки розтягнуть. Тому вирішив йти до кінця.

Його ціллю була дорога з антидроновою сіткою. Проте він розумів, що туди не добереться.

– Сонце пекло, у роті пересохло, ніби клеєм намазали, а я повз, – пригадує він. – Побачив декілька хат і почав кричати: “Рятуйте!” Хтось вийшов з будинку і стоїть. Я йому крикнув, що поранений, попросив принести води. Прибігли троє наших військових. Води я випив цілу пляшку просто з горла, вона лилася, як у суху землю. Хлопці дали пігулки й кажуть: “Батьку, пий”. Я проковтнув. Військові наклали на ногу турнікет вище коліна.

Евакуація відбувалась у декілька етапів.

– Мене завантажили на садову тачку, викотили на пагорб і ми сховалися під вишнями, бо дрони, – додає чоловік. – Довго чекали, пікап поїхав розвантажуватись. Потім погнали.

Далі була траса, де вже чекала автівка медиків. На ній поїхали далі.

– На стабілізаційному пункті підвал був увесь обтягнутий чорною плівкою, – пригадує Олексій. – Там військові лікарі зробили операцію, ампутували ногу. Потім доправили у Павлоград, а після цього – до Дніпра, у лікарню.

Спершу Олексій Зіненко пройшов курс лікування, потім почалась реабілітація.

– Культя погано формувалась, тому лікування затяглося, – пояснив він. – Потім я потрапив до Superhumans.

Зараз Олексій Миколайович проходить допротезну реабілітацію в Superhumans Дніпро. Це етап, коли організм і кінцівку готують до протеза.

Як у Дніпрі відновлюють цивільних, що постраждали від війни

Сісти на ліжку, самостійно одягнутися, пересісти у крісло колісне або приготувати обід. Після тяжких поранень звичні побутові дії можуть перетворитися на складні завдання, які доводиться опановувати заново. У реабілітаційному центрі однієї з міських лікарень Дніпра допомагають пацієнтам, які постраждали від ракетних ударів, атак дронів і вибухів мін.

Фізичний терапевт Олександр працює у центрі вже п’ять років. За цей час він допомагав пацієнтам із різними травмами.

Серед цивільних, які потребують реабілітації після російських атак, поширені мінно-вибухові травми. Також до центру потрапляють люди з ушкодженнями спинного мозку, а іноді й пацієнти, які перенесли інсульт на тлі обстрілів.

– У нашому центрі військових пацієнтів більше, ніж цивільних, — розповідає Олександр. – Але цивільні також отримують дуже тяжкі травми, які потребують тривалого відновлення. Особливо складно працювати з людьми, які мають множинні ушкодження або спінальні травми.

Окремий напрям роботи — підготовка до протезування.

– Нещодавно реабілітацію у нас проходила жінка із Краматорська, – розповів Олександр. – Під час атаки дрона на її будинок вона втратила ногу. Донька, яка була поруч, дістала легку контузію, але змогла надати матері першу допомогу. Після стабілізації стану жінка потрапила до нашого реабілітаційного центру, а згодом її направили до закладу, де мали провести протезування.

Ще один пацієнт з Добропілля, він постраждав під час поїздки автомобілем.

– Дрон влучив у машину, чоловік отримав тяжкі поранення, зокрема ушкодження ока, перелом руки та травму ноги, – додав Олександр. – Кінцівку врятувати не вдалося. Він проходив у нас допротезну реабілітацію. Ми працювали над тим, щоб підготувати його до наступного етапу відновлення, а потім направили на протезування.

Чому реабілітацію потрібно починати якомога раніше

Відновлення не обов’язково починається після виписки з лікарні. Фахівці центру працюють з пацієнтами і в гострому періоді.

– Чим раніше людина отримує реабілітаційну допомогу, тим більше можливостей для відновлення, — говорить Олександр. – Ми приходимо до пацієнтів у відділення й починаємо працювати ще під час гострого періоду. Це відповідає клінічним протоколам, які передбачають раннє залучення фізичного терапевта.

У центрі застосовують мультидисциплінарний підхід. Із пацієнтом працює команда, до якої входять лікар фізичної та реабілітаційної медицини, фізичний терапевт, ерготерапевт, психолог, логопед і соціальний працівник. Склад команди та допомогу підбирають відповідно до потреб людини.

– Реабілітація військових і цивільних має спільні принципи: ми проводимо обстеження, визначаємо цілі разом із пацієнтом, плануємо втручання та відстежуємо результат, — зазначає Олександр. – Але з військовими іноді потрібен делікатніший підхід, адже ми не завжди знаємо, через що їм довелося пройти. За потреби залучаємо психолога, щоб допомога враховувала не лише фізичний стан, а й пережитий досвід.

Навчитися тому, що раніше здавалося простим

Реабілітація не завжди завершується після одного курсу. Коли людина повертається додому, вона стикається з новими труднощами: порогами, сходами, ванною кімнатою, необхідністю самостійно пересуватися квартирою або виконувати домашні справи. Тоді з’являються нові цілі, над якими можна працювати під час наступних занять.

– Наша програма будується на запиті пацієнта, — розповідає фізичний терапевт. – Якщо людина хоче навчитися готувати картоплю, ми відпрацьовуємо саме цю навичку. Якщо хоче знову ходити в ліс по гриби, думаємо, як наблизити її до цієї мети.

До речі, зараз у Олександра є пацієнт, який захоплюється збиранням грибів. Через обмеження рухливості він не може приєднатися до друзів, які їздять до лісу. Тому під час занять вони відпрацьовують навички, необхідні для такого дозвілля.

Один із найскладніших випадків у практиці фахівця — молоде подружжя, яке у 2023 році постраждало від ракетного удару поблизу заправки.

– Обоє отримали тяжкі ушкодження хребта з повним ураженням спинного мозку, – розповідає Олександр. – Після лікування в реанімації вони проходили реабілітацію у нас.

На початку вони не могли самостійно повернутися на бік або сісти. Їм допомагали батьки.

– А зараз вони самостійно пересідають із ліжка у крісло колісне, одягаються, виконують гігієнічні процедури, готують їжу, — говорить Олександр. – Так, вони пересуваються на кріслах колісних, але можуть самі організовувати своє повсякденне життя. Наразі вони виїхали за кордон.

Інший пацієнт — працівник ДТЕК , який дістав осколкове поранення хребта після влучання дрона в автомобіль, коли повертався з роботи. Травма призвела до повного ураження спинного мозку. Чоловік проходив у центрі декілька курсів реабілітації.

– Ми досягли значних результатів, — розповідає фізичний терапевт. – Він навчився самостійно пересідати з крісла в автомобіль і виходити з нього. Опановував різні способи переміщення, щоб не залежати від сторонньої допомоги. Підйом сходами залишався складним завданням, але у багатьох інших ситуаціях він уже міг упоратися сам.

Такі історії показують, що реабілітація — це не лише відновлення рухів після травми. Це ще й можливість повернути контроль над повсякденним життям, знову виконувати звичні справи та ставити перед собою нові цілі. Іноді шлях до цього займає місяці або роки, але кожна навичка, яку людина опановує самостійно, робить її життя більш незалежним.

Фото: Валерій Кравченко, “Межівський меридіан”, ДніпроОВА.

Раніше ми писали: Дронова атака на Дніпро: що відбувається на місці удару та куди звертатися мешканцям пошкоджених осель.

Дніпровські