ЕКСКЛЮЗИВ Чекає на нову ногу: як проходить реабілітацію у Дніпрі легендарний лісник з Межової, який збивав дрони рушницею

10 листопада 2026 р. 12:06

10 листопада 2026 р. 12:06

Лісник з Дніпропетровщиги став відомим на всю Україну. Олексій Зіненко з Межової збивав російські дрони зі звичайної мисливської рушниці. У жовтні 2025 року він збив два російські БпЛА, і про це писали всі медіа.

Майстер лісу Олексій Зіненко за 35 років роботи знав кожен куток Межівського лісництва. Коли обстріли селища почастішали, він залишився там єдиним представником лісової охорони. Майже щодня обходив територію лісництва. Але одного разу звичайний обхід мало не став останнім. Детальніше про це розповідає “Наше місто”.

– Там гаражі, майстерня, багато будівель, – розповідає Олексій Зіненко. – Я забивав вікна, щоб ніхто не лазив, але двері однаково відчиняли, а я знову зачиняв. Ходити селищем ставало дедалі небезпечніше, російські дрони ганяються за людьми.

Життя в селищі підпорядковане розпорядку, який диктує небо. Ті, хто не поїхав, щоранку збираються разом.

– Хто пішки, хто на велосипеді, ми сходимося до сільської ради, – розповідає Олексій. – Вмикаємо генератор, заряджаємо гаджети, спілкуємось і дізнаємося всі новини селища.

Того дня Олексій Миколайович почув, що по лісництву був приліт. Вирішив перевірити, чи все гаразд.

– Я зварив їжу на буржуйці, надворі було тихо, – пригадує він. – Три “молнії” пролетіли в одну точку, але вони туди літають щодня. До обіду залишалося пів години, і я вирішив поїхати велосипедом до лісництва, це всього 2,5 кілометра.

Прибув на місце, оглянув пошкодження.

– Сьомий бокс постраждав, двері й ворота не зачиняються, тому я їх просто прихилив, – розповідає лісник. – Дивлюся, у дворі лежать уламки крила від “Гербери”.

Залишалося обійти територію по колу. Він пішов навпростець.

– Траву ніхто не косить, тому вона по пояс, – пояснив Олексій Зіненко. – Я там стільки разів ходив, а вночі був дощ, і я роззувся, щоб не замочити кросівки. Раптом “бабах”! Звук був не сильний, тому я подумав, що хтось поставив розтяжку. Піднімаю очі, а там димок. Ступні нема: кісточки, уламки, усе висить на тоненьких сухожилках. Я спробував поворушити ногою, але не відчував її й упав.

Перша думка була радикальною.

– Я швидко обмацав кишені, хотів відрізати розтрощену частину ноги ножем, – пригадує він. – Але я приїхав у спортивних, на яких не було ні паска, ні ножа.

Допомогли звички, виплекані роками роботи в лісі.

– У будь-якій куртці в мене є мотузка і мішечок із телефоном, сірниками, усе замотано в целофан, – розповідає він. – Але мотузка виявилась короткою, я ледве затягнув її на нозі замість турнікета. Крові натекло небагато, як долоня.

Далі почалася найважча частина: добратися до людей.

– Я пробував спиратися на рушницю, але вона закоротка, як милиці не годиться, – продовжує лісник. – Поповз на ліктях і колінах, проте довго так не проповзеш, бо навколо щебінь і дуже боляче. Головне було дістатися до велосипеда.

Доповз. Але біля велосипеда зрозумів, що сили вже закінчуються.

– Я думав, що зможу їхати, але не зміг однією ногою крутити педалі, декілька раз падав, – ділиться чоловік. – Перед тим як утратити свідомість, у мене все ставало жовтим: дерева, трава та навіть небо. Тоді лягав на спину і в голові потроху розвиднювалось. Так було декілька разів.

В якийсь момент прийшла думка здатися.

– Я міркував, що до дороги не дістануся, а тут у кущах місце гарне, хотів там залишитись назавжди, заснути і все, – каже Олексій Зіненко. – Але подумав про доньку: вона ж буде хвилюватися. Пропав безвісти, ще й звірі кістки розтягнуть. Тому вирішив йти до кінця.

Його ціллю була дорога з антидроновою сіткою. Проте він розумів, що туди не добереться.

– Сонце пекло, у роті пересохло, ніби клеєм намазали, а я повз, – пригадує він. – Побачив декілька хат і почав кричати: “Рятуйте!” Хтось вийшов з будинку і стоїть. Я йому крикнув, що поранений, попросив принести води. Прибігли троє наших військових. Води я випив цілу пляшку просто з горла, вона лилася, як у суху землю. Хлопці дали пігулки й кажуть: “Батьку, пий”. Я проковтнув. Військові наклали на ногу турнікет вище коліна.

Евакуація відбувалась у декілька етапів.

– Мене завантажили на садову тачку, викотили на пагорб і ми сховалися під вишнями, бо дрони, – додає чоловік. – Довго чекали, пікап поїхав розвантажуватись. Потім погнали.

Далі була траса, де вже чекала автівка медиків. На ній поїхали далі.

– На стабілізаційному пункті підвал був увесь обтягнутий чорною плівкою, – пригадує Олексій. – Там військові лікарі зробили операцію, ампутували ногу. Потім доправили у Павлоград, а після цього – до Дніпра, у лікарню.

Спершу Олексій Зіненко пройшов курс лікування, потім почалась реабілітація.

– Культя погано формувалась, тому лікування затяглося, – пояснив він. – Потім я потрапив до Superhumans.

Зараз Олексій Миколайович проходить допротезну реабілітацію в Superhumans Дніпро. Це етап, коли організм і кінцівку готують до протеза.

Фото: Валерій Кравченко, “Межівський меридіан”.

Раніше ми писали: Дронова атака на Дніпро: що відбувається на місці удару та куди звертатися мешканцям пошкоджених осель.

Дніпровські