Не зупинили навіть чотири поранення менш ніж за рік: історія військового з ТрО Дніпра

10 листопада 2026 р. 16:46

10 листопада 2026 р. 16:46

Військовослужбовець 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» Андрій родом із Хмельниччини. До повномасштабної війни він займався будівництвом і фермерством, виховував двох дітей. У 2023 році чоловік вирішив долучитися до Сил оборони України. За час служби він пережив чотири поранення, а з вересня 2025-го до червня 2026 року провів 248 діб на позиціях у Степногірську, пише «Наше місто» з посиланням на пресслужбу бригади .

До війська Андрій прийшов у 2023 році. Спочатку служив у піхоті, яка воювала на Куп’янському напрямку. Там отримав перші поранення.

«Чорна Піхота». Штурмовики «насипали», а ми закріплювалися. Штурми російські були. Менше ніж за рік — чотири поранення», — розповів військовий.

Перше поранення Андрій отримав під час повернення з позицій — його зачепили два уламки після вибуху міни. Після відновлення він знову вирушив на бойові завдання. Під час наступного виходу російська артилерія накрила позиції.

«І от щойно я був там зі зброєю, серед побратимів, раптом відкриваю очі — і виявляється, я знову “у формі Адама”, голий, лежу у госпіталі в Харкові», — згадує він.

Після третього поранення військовий навіть відмовився від госпіталізації. Уламок 152-мм снаряда зачепив його шию, але не пошкодив важливих органів. За кілька днів Андрій отримав ще одне поранення — уламок потрапив у ногу.

Після лікування чоловіка відправили додому. Згодом він дізнався, що його подали у СЗЧ. Тоді Андрій вирішив приєднатися до 128-ї бригади «Дике Поле», оскільки не вважав себе ухилянтом.

Завдяки досвіду піхотинця йому запропонували стати командиром відділення. За словами військового, за останні півтора року характер бойових дій суттєво змінився, зокрема через масове застосування дронів.

«У 2023-му на одного-двох бійців дрони не реагували, зараз на тінь кидаються. Але головне не змінилося: якщо піхота копає — вона виживає», — зазначив Андрій.

Одним із найскладніших етапів служби стали 248 діб на позиціях у Степногірську. Від вересня 2025 року до червня 2026-го військові перебували під постійною загрозою атак російських безпілотників.

Цей досвід Андрій тепер передає новим бійцям. Він наголошує, що на війні страх є природним, а головне — постійно стежити за обстановкою та не втрачати людяність.

«Я їм кажу: очі, ноги, вуха — мають працювати завжди, як і віра у те, що ви маєте жити. Ви маєте це знати. І завжди, що б там не було, маєте залишатися людьми», — розповів військовий.

Під час перебування на позиціях йому допомагав постійний зв’язок із командуванням і рідними. Навіть короткі розмови через рацію чи за допомогою побратимів давали можливість підтримувати моральний стан.

Окремим випробуванням стала евакуація російського військовополоненого зі Степногірська. Підрозділ Андрія знищив групу окупантів, а один із них здався в полон. Українським військовим потрібно було провести його через кілзону до безпечної території.

Андрій зізнається, що під час цього завдання його переповнювала ненависть до полоненого. Водночас він розумів, що той може стати частиною майбутнього обміну.

«Мене трусило від ненависті до нього. Йому 20 років, а він приперся вбивати нас у нашій країні», — згадує військовий.

Він погодився вести полоненого, сподіваючись, що його передача допоможе повернути з російського полону хоча б одного українського військового чи цивільного.

Зараз Андрій мріє, щоб усі його побратими повернулися додому живими, а ті, хто вважається зниклим безвісти, знайшлися. Він продовжує служити у складі 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».

Нагадаємо: Від шахтаря до головного сержанта батареї: історія захисника з Павлограда.

Бійці бригади «Дике Поле» на квадроциклах, переданих громадою Дніпра, вивезли пораненого побратима з епіцентру кілзони .

«Секунди мають значення»: капітан «Космос» із 128-ї бригади «Дике Поле» про бої, зв’язок і виживання на передовій.

Фото: 128 окрема важка механізована бригада «Дике Поле».

Дніпровські