ЕКСКЛЮЗИВ Крізь обстріли та атаки дронів: як проходять евакуації з прифронтових громад Дніпропетровщини

14 листопада 2026 р. 10:07

14 листопада 2026 р. 10:07

Під обстрілами, під загрозою атак FPV-дронів і з постійно змінюваними маршрутами. Так працюють евакуаційні екіпажі, які вивозять людей із прифронтових населених пунктів Дніпропетровщини. Для кожної місії заздалегідь готують кілька маршрутів, узгоджують дії з поліцією та іншими службами, а самі волонтери проходять спеціальне навчання. Однак навіть це не гарантує безпеки: гуманітарні автомобілі стають мішенями для російських дронів. Про це розповідає “Наше місто”.

Будинок можна побудувати, а життя повернути вже ні

Владислав Сичов майже з 2022 року займається евакуацією цивільного населення. Спочатку він виконував такі завдання під час служби, а після звільнення долучився до Координаційного гуманітарного центру. Нині чоловік координує евакуаційні місії на Дніпропетровщині та Запоріжжі. Він розповів, як планують небезпечні виїзди, що відбувається, коли ворог атакує автомобіль екіпажу, та чому найважче під час евакуації — переконати людей залишити власні домівки.

«Я майже з 2022 року в евакуації. Поки був на службі, займався евакуацією цивільного населення з міст, де ведуться активні бойові дії. А після списання долучився до Координаційного гуманітарного центру. І тут ми займаємося тією ж самою роботою — евакуюємо людей із прифронтових населених пунктів, а також із тих, де оголошена примусова евакуація, зокрема дітей», — розповідає Владислав.

Нині він координує роботу екіпажів на Дніпропетровському та Запорізькому напрямках. На Дніпропетровщині серед населених пунктів, звідки найчастіше надходять заявки, — Нікополь, Марганець, Шахтарське та Васильківка.

Попри те, що область не перебуває під окупацією, небезпека для місцевих жителів залишається високою. Міста й села потерпають від артилерійських обстрілів, авіаударів та атак FPV-дронів. У деяких населених пунктах люди залишаються без електрики та водопостачання на кілька діб, тому звертаються по допомогу з виїздом.

«У Васильківці, наприклад, ворог завдає по місту до п’яти-шести авіаударів на день. Там робота зараз одна з найскладніших і найнебезпечніших, бо потрібно розуміти, коли саме агресор може бити по місту», — пояснює координатор.

Кожну евакуацію планують за кількома сценаріями

На Дніпропетровщині команда Координаційного гуманітарного центру складається із семи людей. Для виїздів використовують броньовані автомобілі, а також спеціально обладнані карети швидкої допомоги, в яких працюють фахівці з досвідом і підготовкою з домедичної допомоги.

Планування починається одразу після отримання заявки. Координатори з’ясовують, звідки потрібно забрати людей, скільки їх буде, чи є серед них діти або маломобільні особи, чи потрібно перевозити домашніх тварин. Від цього залежать кількість екіпажів, транспорт і маршрут.

«Маршрут будується не один. Ми шукаємо запасні виходи з населеного пункту, виїзди. Якщо дозволяє погода, це можуть бути навіть польові дороги. Плануємо таймінги, отримуємо інформацію від Національної поліції, ДСНС, військових. Визначаємо, скільки екіпажів можемо залучити до місії», — розповідає Владислав.

У небезпечні населені пункти заїжджають броньовані автомобілі з підготовленими екіпажами. Якщо потрібно евакуювати велику кількість людей, залучають кілька етапів перевезення: спочатку людей вивозять із небезпечної території броньованим транспортом, а далі передають іншим екіпажам або автобусам, які доправляють їх до транзитного центру.

Ще до виїзду волонтери телефонують людям, повідомляють орієнтовний час прибуття та пояснюють, скільки речей можна взяти із собою. Адже можливості броньованого транспорту обмежені.

Під час місії екіпаж постійно підтримує зв’язок із координатором. На випадок надзвичайної ситуації заздалегідь готують запасний план, а до реагування можуть долучатися поліція та інші служби.

За наявних ресурсів і підтримки партнерів команда на Дніпропетровщині може долучитися до евакуації до 400-500 людей за день. Водночас така масштабна операція потребує залучення інших служб та організацій.

FPV-дрон атакував автомобіль уже після евакуації людей

Один із нещодавніх випадків стався на Запоріжжі, у селищі Комишуваха. Евакуаційний екіпаж уже забрав людей і зупинився в місці, яке вважали безпечним. Автомобіль заглушили, щоб краще чути ситуацію в небі, адже в районі була висока активність FPV-дронів.

Однак один із безпілотників помітив гуманітарну автівку. Він підлетів приблизно на 30 метрів, після чого атакував передню частину транспорту. Внаслідок удару були пошкоджені капот, двигун і радіатор.

«Дрон помітив автівку. На наших автомобілях є маркування, що це евакуація, що це не військовий транспорт. Він підлетів, роздивився її і завдав удару в передню частину. Хлопці прийняли рішення терміново евакуювати людей з автомобіля», — згадує Владислав.

За його словами, першими з небезпечної зони вивезли евакуйованих людей. До цього долучився поліцейський офіцер громади. Після цього екіпаж отримав команду відійти від пошкодженої автівки, адже залишатися поруч було небезпечно. Волонтери дочекалися можливості продовжити операцію, а наступного дня організували окрему місію, щоб забрати пошкоджений транспорт.

До неї залучили поліцію, партнерів, дві карети швидкої допомоги та пікап. Через високу небезпеку заздалегідь продумували кілька етапів операції. Допоміг густий туман, який ускладнив роботу ворожих дронів.

«Завдяки погоді, поліцейським і партнерам, які поїхали разом із хлопцями, вдалося витягнути автомобіль без ризику. Він зараз у Запоріжжі, його готують до ремонту. Ніхто з евакуйованих не постраждав, наша команда теж. Автівка — це лише автівка. Вона свою головну роль виконала: врятувала життя», — наголошує координатор.

Ще один випадок стався на Дніпропетровщині. За словами Владислава, під час руху евакуаційного автомобіля його помітив ворожий дрон на оптоволокні. Безпілотник наблизився та вдарив у задню частину машини. Екіпаж залишив транспорт, сховався в безпечному місці та повідомив координатора про ситуацію. Після того як безпосередня загроза минула, волонтери змогли виїхати. Однак місію вирішили призупинити через ризик повторної атаки.

Такі випадки, каже Владислав, демонструють, наскільки непередбачуваною стала робота гуманітарних екіпажів. Навіть у населених пунктах, де певний час було відносно спокійно, ситуація може різко змінитися.

Одна з найскладніших частин евакуації — не лише дістатися до людини, а й переконати її виїхати. Особливо це стосується літніх мешканців, які прожили в одному будинку все життя, мають господарство, домашніх тварин і не хочуть залишати звичне середовище.

Сам Владислав добре розуміє почуття людей, із якими спілкується. Він родом із Донецької області та за останні 12 років двічі був змушений залишати рідний дім.

«Я сам із Донецької області, двічі був біженцем за ці 12 років. Я розумію, що відчувають ці люди. Ви все життя відкладали якусь копійку, робили ремонт, щось будували. І тут неочікувано починається війна, і люди не знають, що робити та куди їхати», — говорить чоловік.

Під час розмов із мешканцями волонтери пояснюють, як відбувається евакуація, куди саме їх доправлять, де вони зможуть жити та яку допомогу отримають. Важливо, що перевезення й супровід безкоштовні. Людям також дозволяють забирати домашніх улюбленців.

Владислав згадує історію літньої жінки, яка погодилася виїхати, але найбільше хвилювалася не за речі чи будинок, а за двох своїх кішок. Її донька живе за кордоном, і жінка не бачила її понад десять років. Волонтери запевнили, що допоможуть забрати тварин і подбають про подальший супровід.

«Ми пояснили: так, ми можемо забрати тварин, ми вам допоможемо. Безпечно доставимо до наших дівчат, які працюють у транзитному центрі, допоможемо з речами. Життя можна змінити. Це важко, люди довго й непросто це усвідомлюють. Але будинок ще можна побудувати, а життя повернути вже ні», — каже координатор.

Він додає: люди частіше погоджуються на виїзд, коли розуміють, що після евакуації не залишаться сам на сам зі своїми проблемами. Адже трапляються випадки, коли недобросовісні перевізники беруть гроші, а потім залишають людей із валізою посеред незнайомого місця. Після такого досвіду люди можуть повертатися додому, навіть якщо там небезпечно.

Безпека екіпажу — передусім

У Координаційному гуманітарному центрі наголошують: люди не починають працювати на евакуаційних виїздах одразу після долучення до команди. Спочатку вони проходять підготовку, зокрема курси тактичної медицини, контраварійного водіння та антидронової безпеки.

Кожен екіпаж має знати, як діяти в разі атаки, де шукати укриття, як евакуювати людей із пошкодженого автомобіля та кому повідомляти про надзвичайну ситуацію. Після інцидентів команда аналізує перебіг місії, оцінює ризики та враховує цей досвід під час планування наступних виїздів.

Під час атаки в Комишувасі, розповідає Владислав, волонтери діяли за заздалегідь відпрацьованим алгоритмом: помітили дрон, залишили транспорт, евакуювали людей, знайшли укриття та повідомили координатора. Після цього почалася координація з керівництвом і поліцією, щоб безпечно вивезти і бенефіціарів, і самих членів екіпажу.

«Хлопці діяли згідно з прописаним планом. Завдяки заздалегідь спланованим діям нам вдалося витягнути і людей, яких ми евакуйовували, і наших працівників. Ніхто не зазнав ушкоджень і не отримав поранень», — розповідає він.

Попри ризики, команда продовжує працювати та планує активніше інформувати мешканців прифронтових громад про можливості евакуації. Нещодавно така інформаційна місія відбулася у Шахтарському: волонтери спілкувалися з людьми, розповідали про умови виїзду та подальшу допомогу.

Для Владислава Сичова головний результат роботи — не кількість виїздів чи врятованих автомобілів, а люди, які змогли залишити небезпечну територію та отримати шанс почати життя в безпечнішому місці.

«Мені найбільше подобається, що в нашій організації пріоритет — це люди та їхня безпека. Саме підготовка, навчання і продумані дії дають змогу робити евакуаційні місії професійнішими та вивозити все більше людей», — підсумовує координатор.

Від евакуації до допомоги після обстрілів: як волонтери Координаційного гуманітарного центру працюють на Дніпропетровщині

Вивозять людей із небезпечних громад, допомагають їм знайти тимчасове житло, координують роботу гуманітарних організацій та виїжджають на місця російських ударів. На Дніпропетровщині волонтери Координаційного гуманітарного центру (КГЦ) працюють у постійній взаємодії з місцевою владою та іншими благодійними організаціями. Найбільше навантаження нині припадає на евакуаційні екіпажі, адже безпекова ситуація поблизу лінії фронту постійно змінюється, а гуманітарний транспорт дедалі частіше стає мішенню для російських дронів.

Про те, як працює організація в регіоні, скільки людей проходять через транзитні центри, чим ризикують волонтери під час евакуацій та як змінилася гуманітарна робота за час повномасштабної війни, розповів голова Координаційного гуманітарного центру Євген Коляда.

Координаційний гуманітарний центр розпочав роботу у вересні 2022 року. Спочатку це була невелика команда волонтерів, які допомагали жителям Харкова евакуюватися та отримувати необхідну підтримку під час посилених обстрілів міста.

Одним із перших масштабних проєктів стала евакуація через Печенізьку дамбу на Харківщині. Тоді там відкрили зелений коридор між підконтрольною Україні територією та окупованими районами. Волонтери зустрічали людей на дамбі, допомагали їм дістатися безпечнішої території, а далі до роботи долучалися регіональна влада та органи місцевого самоврядування.

«Тоді п’ять благодійних організацій погодилися на цю участь, об’єдналися між собою, і ми кожного понеділка вивозили цих людей на підконтрольну Україні територію. За час цього проєкту, з травня до початку деокупації, до 10 вересня, з Харківщини через цей коридор пройшло 16 тисяч людей», — розповів Євген Коляда.

Саме цей досвід підштовхнув волонтерів до створення координаційного органу, який міг би об’єднувати гуманітарні організації та ефективніше розподіляти допомогу.

Після деокупації частини Харківщини команда зосередилася не лише на евакуації, а й на зборі інформації про потреби громад. За словами Коляди, тоді гуманітарна допомога часто надходила до великих міст, тоді як невеликі села залишалися поза увагою.

«Важливо було балансувати всю цю допомогу. Ми почали збирати інформацію від громад, на рівні населених пунктів, що потрібно людям. Так поступово розвивалася система координації, щоб допомога доходила не лише до великих міст, а й до найменших сіл», — пояснив він.

За цей час організація виросла із семи людей до 370 штатних працівників і приблизно 400 волонтерів. Нині її діяльність охоплює чотири основні напрями: гуманітарне реагування, цифрові рішення та аналітику, підтримку локальних організацій і раннє відновлення громад.

Дніпропетровщина — один із ключових регіонів роботи

Нині Дніпропетровська область є одним із головних напрямків діяльності КГЦ. Євген Коляда пояснює: регіон відіграє важливу роль як логістичний вузол для евакуації цивільного населення та переміщення гуманітарної допомоги.

На території області організація долучена до роботи двох транзитних центрів — у Павлограді та селі Волоське. Сюди прибувають люди, які виїжджають із небезпечних громад. У центрах вони можуть зареєструватися, отримати гуманітарну, медичну, юридичну, психологічну та соціальну підтримку, а також визначити подальший маршрут і місце проживання.

«Транзитний центр — це перш за все місце, де можна зрозуміти потреби людини, стабілізувати її і визначити, куди краще поселити або відправити далі, щоб задовольнити всі її базові потреби», — зазначив голова КГЦ.

Люди можуть перебувати там до семи днів, однак команда намагається скоротити цей термін приблизно до трьох, щоб звільняти місця для нових евакуйованих.

За словами Євгена Коляди, протягом останнього місяця найбільше людей до транзитних центрів прибувало з Миколаївської, Васильківської, Петропавлівської та Шахтарської громад. Водночас евакуаційні екіпажі КГЦ найчастіше працювали в Нікопольській, Васильківській та Шахтарській громадах.

Більшість мешканців виїжджають самостійно, власним транспортом. Допомоги екіпажів найчастіше потребують люди, які не можуть організувати виїзд без сторонньої підтримки: маломобільні, самотні, літні люди, а також ті, кому потрібен медичний супровід або допомога з подальшим поселенням.

Попри те, що темпи евакуації з Дніпропетровщини нині нижчі, ніж у деякі попередні періоди, навантаження на гуманітарні організації залишається значним. За словами Коляди, лише за один із тижнів через транзитний центр у Павлограді пройшло 729 людей, а через центр у Волоському — ще 138.

За жовтень кількість евакуйованих, які проходили через транзитні центри області, коливалася від 800 до 1000 людей на тиждень. Ці показники залежать від ситуації на фронті та безпекових умов у громадах.

«Можна сказати, що темпи евакуації зараз невисокі, але це тисяча людей за тиждень лише через два транзитних центри. І цим людям треба допомогти, надати підтримку, зрозуміти потреби кожного. Це кропітка робота всіх гуманітарних організацій, які перебувають у спільній координації», — наголосив Євген Коляда.

На транзитних центрах люди можуть отримати грошову допомогу від міжнародних партнерів — нині її розмір становить 12 300 гривень на одну людину, зокрема й на дитину.

Ми не їздимо в кілометрову зону від нуля до десяти

За три роки повномасштабної війни умови роботи евакуаційних екіпажів суттєво змінилися. Якщо на початку вторгнення волонтери здебільшого працювали на маршрутах, де основними ризиками були обстріли, то нині значну небезпеку становлять FPV-дрони, які можуть атакувати навіть чітко маркований гуманітарний транспорт.

Євген Коляда зазначає, що організація визначає межі роботи насамперед з огляду на безпеку екіпажів. Зокрема, у прифронтових районах, де немає природного розмежування річкою, волонтери не заїжджають у десятикілометрову зону від лінії фронту. Винятком він називає Нікополь, географічне розташування якого має свої особливості.

«Якщо ми кажемо про прифронтові території, де йде лінія фронту без розмежування річками, то в зону від нуля до десяти кілометрів ми, в принципі, не заїжджаємо. Це 99%, що ми втрапимо в халепу і будемо знищені або уражені ворожим FPV-дроном. Росіяни б’ють по всьому, що рухається», — пояснив Коляда.

За його словами, лише за останні два тижні три автомобілі організацій, які виконували гуманітарні місії, зазнали влучань FPV-дронів. При цьому транспорт був білого кольору та мав відповідне маркування. Однак навіть ці позначки не гарантують безпеки.

«На жаль, ми всі стаємо мішенню. Попри всі емблеми, логотипи та маркування, все одно нас б’ють. Тому для нашої організації перший пріоритет — це безпека персоналу», — наголосив голова КГЦ.

Він додає, що під час одного з таких влучань постраждали люди, яким волонтери оперативно надали домедичну допомогу. Самі члени екіпажів залишилися живими. На думку Коляди, цьому сприяли підготовка, наявність необхідного обладнання та дотримання протоколів реагування.

Евакуація під обстрілами: як «Білі Янголи» вивозять людей із прифронтових населених пунктів Нікопольщини

У Нікопольському районі поліцейські підрозділу «Білий Янгол» евакуюють мешканців із населених пунктів уздовж берегової лінії колишнього Каховського водосховища. За рік роботи окремого сектору їм вдалося вивезти 543 людини, серед яких 152 дитини та близько 60 маломобільних мешканців. Про те, як організовують евакуацію, з якими небезпеками стикаються та чому іноді на виїзд доводиться чекати кілька днів, розповів начальник сектору евакуаційних заходів «Білий Янгол» Нікопольського районного управління поліції Назар Кітенко.

Хоча окремий сектор евакуаційних заходів «Білий Янгол» у Нікопольському районі створили близько року тому, поліцейські займаються евакуацією місцевих жителів із 2022 року. За цей час робота набула системного характеру, а кількість людей, яким допомогли виїхати з небезпечних територій, перевищила пів тисячі.

«Підрозділ створили рік тому. А так взагалі на цьому напрямку ми з 22-го року, в принципі, тим самим займалися, просто не було назви підрозділу. А рік тому вже штатний підрозділ був створений», — розповідає Назар Кітенко.

За рік роботи окремого сектору поліцейські евакуювали 543 людини. Серед них — 152 дитини та приблизно 60 маломобільних людей, які самостійно не могли пересуватися.

Найчастіше екіпажі працюють у населених пунктах уздовж берегової лінії: у Нікополі, Покровському, Капулівці, Олексіївці, Червоногригорівці, Придніпровському та Вищетарасівці Мирівської громади. Деякі з цих територій розташовані лише за кілька кілометрів від позицій російських військ.

Безпекова ситуація на Нікопольщині залишається складною. За словами Назара Кітенка, обстріли та атаки безпілотників відбуваються практично цілодобово. Бувають короткі періоди затишшя, однак повністю безпечними такі території не стають.

«У Нікополі немає такого, що немає дронів. Або артилерія працює, або дрони літають. Буває якийсь час, коли воно трошки тихіше. А так кожного дня прилітає або дрон, або арта», — каже поліцейський.

Під час евакуацій правоохоронці постійно стежать за ситуацією навколо. Іноді навіть після отримання заявки доводиться чекати два-три дні, перш ніж вирушити до людей. Рішення про виїзд ухвалюють з урахуванням безпекової обстановки та можливості отримати прикриття від військових.

«Є такі території, де може пролонгуватися і два, і три дні, щоб туди заїхати. Добре, військові підстрахували та сказали, що можна їхати. Є такі місця, куди без прикриття просто заїхати неможливо. Якщо вже зовсім неможливо, бувають і такі ситуації, люди виходять пішки. Тут же питання навіть не в тому, щоб заїхати, а ще виїхати з людьми звідти», — пояснює Назар Кітенко.

За його словами, приблизно під час кожної десятої евакуації щось прилітає неподалік. Тому маршрут і час виїзду обирають особливо ретельно. Під час роботи у Вищетарасівці волонтери навіть залишалися на окремій точці, щоб за потреби допомогти екіпажу вибратися з небезпечної території.

Нині в секторі працюють лише четверо поліцейських. Вони виїжджають на виклики по всьому Нікопольському району, іноді працюючи майже щодня.

Вивозять разом із домашніми тваринами та допомагають маломобільним

Окрема складність — евакуація людей, які не можуть самостійно пересуватися. Якщо людина здатна швидко дійти до автомобіля, посадка може тривати лічені десятки секунд. Але коли потрібно винести лежачого хворого, поліцейські довше залишаються на відкритій території, а отже, наражаються на більшу небезпеку.

«Якщо людина ходить, то там трошки простіше: двері відчинилися, 30–40 секунд — і ми поїхали. А якщо людина лежача, то доводиться її обережно завантажити. Коли великий проміжок часу знаходишся на відкритій території, це найскладніше», — розповідає начальник сектору.

Одного разу поліцейські евакуювали з Нікополя маломобільну бабусю з переломом шийки стегна. Її будинок розташовувався на самій береговій лінії, неподалік Каховського водосховища. Завдяки допомозі родичів жінку вдалося швидко завантажити в автомобіль та вивезти.

Евакуюють і родини з дітьми. За словами Назара Кітенка, під час таких виїздів поліцейські намагаються відволікти малечу, знайти до неї підхід, розповідають про автомобіль та показують обладнання. Також дітям дарують м’які іграшки, аби допомогти заспокоїтися.

Домашніх тварин також дозволяють брати із собою. Під час одного з останніх виїздів із Вищетарасівки поліцейські вивезли шістьох людей та трьох собак.

«Забрали їх там із хатніми тваринами, з усім, що було. Одна собака точно пам’ятаю — у мене на руках сиділа, дві там десь по бусу бігали», — пригадує Назар Кітенко.

Як організовують евакуацію та куди звертатися

Поліцейські співпрацюють із волонтерськими організаціями та благодійними фондами, зокрема «Проліска», КГЦ, RCC і Save Ukraine. Зазвичай саме вони отримують заявки від людей, які хочуть виїхати, а потім звертаються до «Білого Янгола» по допомогу з транспортуванням із небезпечної зони.

Екіпаж доставляє евакуйованих приблизно за 30–40 кілометрів від небезпечної території та передає волонтерам. Далі ті допомагають із розселенням, матеріальною підтримкою та іншими потребами.

Звернутися до поліцейських можуть і самі мешканці. Для цього працює номер телефону евакуаційної групи «Білі Янголи» на Нікопольщині: 066-239-03-54.

Однак після першого дзвінка евакуація не завжди відбувається одразу. Людям потрібен час, щоб зібрати документи, особисті речі та підготуватися до переїзду. Іноді на це йде кілька днів або навіть тиждень.

Буває й так, що люди спочатку погоджуються виїхати, а потім передумують. За словами Назара Кітенка, поліцейські намагаються пояснити реальну небезпеку та попереджають: ситуація може змінитися настільки, що наступного дня заїхати до населеного пункту вже не вдасться.

«Є такі місця, куди сьогодні ти заїхав, а завтра вже не заїдеш просто, або не заїдеш тиждень-півтора. І отут людина розуміє, що в неї не дуже багато залишається шансів виїхати, і тому погоджується», — пояснює поліцейський.

Особливо складно переконувати родини з дітьми, адже рішення про евакуацію ухвалюють дорослі. У таких випадках правоохоронцям доводиться не лише пояснювати ризики, а й шукати психологічний підхід до людей.

Попри небезпеку, поліцейські продовжують працювати на територіях, де живуть самі. Назар Кітенко також мешкає у Нікополі, а двоє його колег — безпосередньо на береговій лінії.

За його словами, місцеві жителі за роки війни звикли до постійної загрози та виробили власні способи поведінки під час обстрілів. Дехто виїжджає, але згодом повертається до рідної домівки. Тому іноді евакуаційникам доводиться допомагати тим самим людям повторно.

«Саме головне, щоб вони цінували своє життя. Життя та здоров’я не вартують ні домівки, ні якихось коштів, ні ще якихось благ. Все це можна нажити, повернути, а життя і здоров’я вони не повернуть ніколи. Тому поки є можливість, треба берегти в першу чергу себе. Бо попереду ще країну відновлювати», — закликає Назар Кітенко.

Маршрути життя: як волонтер із Маріуполя евакуює людей із прифронтових громад Дніпропетровщини

Щодня — у дорогу, де маршрут може змінитися будь-якої миті, а за кожним виїздом стоїть ризик зустрітися з російським дроном чи потрапити під обстріл. Роман Добріян уже два роки займається евакуацією людей із небезпечних населених пунктів у складі благодійного фонду «Діти нового покоління». Він сам родом із Маріуполя, тож не з чужих слів знає, що означає залишити рідний дім. Нині його робота — допомагати іншим виїхати з-під загрози та дістатися безпечнішого місця.

Роман Добріян переїхав до Дніпра ще до початку повномасштабного вторгнення. Тут познайомився з людьми, які працювали у благодійному фонді «Діти нового покоління». Дізнавшись, що організація займається евакуацією, вирішив долучитися до команди.

«Я бачив, що люди потребують допомоги, а я хотів просто бути ефективним там, де це більш потрібно», — розповідає волонтер.

Евакуацією Роман займається вже два роки. Нині виїзди відбуваються практично щодня, а іноді екіпаж вирушає на кілька завдань протягом одного дня. Робота починається із заявки на гарячу лінію: оператори збирають інформацію про людей, які хочуть виїхати, з’ясовують їхнє місце перебування та потреби, після чого передають дані евакуаційній команді.

Отримавши заявку, Роман планує маршрут і домовляється про супровід із групою швидкого реагування Національної гвардії. Військовослужбовці мають озброєння та можуть прикривати гуманітарний екіпаж у разі загрози з боку ворожих безпілотників.

«Ми, як гуманітарна місія, не маємо права застосовувати ні зброю, ні РЕБ, нічого такого. Тільки аналізатори дронів, які виявляють, якщо є дрон, і то навіть вони виявляють не всі», — пояснює волонтер.

Після узгодження маршруту та часу екіпаж вирушає за людьми на броньованому автомобілі.

Серед основних напрямків роботи Романа — населені пункти Синельниківського району. Зокрема, Петропавлівка, Шахтарське, Зоряне та Слов`янка. Водночас є території, куди гуманітарний екіпаж уже не може заїжджати через надто високий рівень небезпеки.

У таких випадках фонд співпрацює з поліцейським підрозділом «Білі Янголи». Правоохоронці мають броньований транспорт і можуть забирати людей із населених пунктів, куди іншим екіпажам небезпечно їхати. Волонтери ж зустрічають евакуйованих на безпечнішій відстані та продовжують маршрут до транзитного центру.

«Якщо там дуже небезпечно, передаємо цю заявку хлопцям. Вони туди вже заїжджають, у них теж броньовані автівки, забирають людей, а ми вже як на перетяжці, щоб вони мали змогу більше разів заїхати до більш небезпечного населеного пункту», — розповідає Роман.

Екіпажі фонду працюють не лише на Дніпропетровщині, а й у Донецькій області. Зокрема, за потреби виїжджають на Краматорський і Слов’янський напрямки.

Кількість людей, яких можна забрати за один рейс, залежить від обставин. У броньованому мікроавтобусі встановлені лавки, тож за необхідності там можуть розміститися до 15 пасажирів. Евакуюють і людей із домашніми тваринами. Для маломобільних та літніх людей у фонді є спеціально облаштована автівка швидкої допомоги.

Дрон помітили в останню мить

Кожен виїзд — це не лише заздалегідь продуманий маршрут, а й готовність миттєво реагувати на небезпеку. Один із таких випадків стався під час нещодавнього виїзду на оповіщення у Шахтарське. Екіпаж рухався у супроводі групи швидкого реагування. Коли автомобіль зупинився на мосту, військовослужбовці помітили ворожий дрон і негайно попередили волонтерів по рації.

«Я, будучи за кермом, не помітив, але ми на зв’язку по рації з хлопцями, які нас супроводжують. Почув сигнал: “Дрон!” — швидко з машини. Ми вибігли з напарником з машини та побачили, що попереду нас дрон», — пригадує Роман.

Волонтери встигли залишити автомобіль і сховатися поруч із військовими. Ті були готові застосувати зброю, однак безпілотник змінив напрямок і полетів геть. За словами Романа, якби екіпаж не зреагував вчасно, дрон міг би атакувати автомобіль.

Інший небезпечний випадок стався торік на Межівському напрямку. Тоді екіпаж ще не працював у супроводі групи швидкого реагування. Під час руху назустріч волонтерам їхав цивільний автомобіль. Коли машини порівнялися, між ними влучив ворожий дрон.

«Але тоді пощастило, ніхто не постраждав — ані ми, ані цивільні. Але ми не зупинилися того дня, свої поставлені задачі виконали, поїхали по людей, які чекали на нас, забрали їх і вивезли», — розповідає волонтер.

Сліди небезпечних виїздів залишилися і на броньованому автомобілі. За словами Романа, в автівку прилітали уламки, пошкоджувало колеса, а одного разу уламок влучив у капот, але не пробив його. Попри це, транспорт залишився на ходу.

Мотивує Романа результат цієї роботи. За останній місяць його екіпаж вивіз приблизно 50–60 людей, які залишили небезпечні території не просто для реєстрації на допомогу, а з речами — щоб почати життя в іншому місці.

«Мотивують саме плоди твоєї роботи. Коли ти бачиш, що люди, особливо літні, особливо родини з дітьми, коли вони вже наважуються на евакуацію, ти з’являєшся, вивозиш їх і бачиш, як вони в більш безпечному місці вже починають хоча б посміхатися, то це мотивує», — каже Роман.

У матеріалі використані особисті фото організацій

Дніпровські