ЕКСКЛЮЗИВ Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

20 листопада 2026 р. 10:26

20 листопада 2026 р. 10:26


20 листопада в Україні відзначають День захисту дітей. За цією датою — важливе нагадування про право кожної дитини на любов , турботу та родину. Для дітей, які залишилися без батьківського піклування, шанс на щасливе дитинство часто починається з людей, готових відкрити їм свій дім і серце. Про життя прийомних, патронатних родин та опікунів розповідає «Наше місто».

Як прийомна родина з Донеччини продовжує виховувати дітей на Дніпропетровщині

Віта Дерипаска стала прийомною мамою у 2009 році ще у Донецьку. Тоді разом із чоловіком вони мали власний бізнес і займалися перевезеннями. Часто доводилося їздити до дитячих будинків, бачити дітей та знайомитись з їхніми історіями.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– Ця думка з’явилася в нас із чоловіком одночасно, – розповіла Віта. – Ми довго міркували й зрештою наважилися. Ми добре усвідомлювали, що життя зміниться повністю, адже в домі мали з’явитися маленькі діти.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

Першими в родину прийшли двоє дітей із Краматорська. Одній із дівчаток було чотири з половиною роки, вона навіть не розмовляла. Дитині знадобилася допомога логопедів і психологів.

– Завдяки тривалій роботі та нашій підтримці вона змогла подолати труднощі в розвитку, — каже прийомна мама. – Зараз усе добре. Її вже не відрізниш від інших дітей. Ми дуже багато займалися, залучали фахівців, і результат є.

Інша вихованка, яка вже вийшла з прийомної сім’ї, нещодавно здійснила свою давню мрію — підписала контракт і пішла служити. Нині Віта з чоловіком виховують двох прийомних дітей віком 10 та 11 років, а ще одна дівчинка перебуває під тимчасовою опікою. Також у них є рідна донька, якій 10 років.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– Ми не живемо як прийомна сім’я — ми живемо як звичайна родина, — наголошує Віта. – Діти співають, танцюють, ходять до музичної школи, їздять на конкурси. Головне, щоб вони цінували домашній затишок і дорожили тим, що мають.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

Завдяки власному бізнесу родина має можливість відпочивати за кордоном. Віта розповідає, що діти розуміють, що потрібно допомагати батькам. Тож вони долучаються до домашніх справ і вчаться відповідальності.

Четверо рідних дітей і двоє під патронатом: як живе родина Таміли Крихти

Таміла Крихта з Перещепиного разом із чоловіком виховує чотирьох рідних дітей. Ба більше, вони приймають у свою родину діток, які тимчасово потребують сімейного тепла та підтримки.  Сама вона виховувалась у дитячому будинку, тому добре розуміє, наскільки важливо дитині мати дорослих, яким можна довіряти.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– Рік тому разом із чоловіком ми створили патронатну сім’ю, — розповідає Таміла. – Я мріяла про власний дім, де зможу подарувати дітям більше турботи та любові, ніж колись отримувала сама. Ми з чоловіком подумали: якщо маємо достатньо любові й сил для своїх дітей, то готові ділитися ними й з іншими.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

За рік у родині побували двоє хлопців-підлітків. Одному вже виповнилося 18 років. Таміла допомогла йому вступити на навчання до Львівської області, де він опановує професію газозварника. Вони досі підтримують зв’язок.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– Мої рідні діти дуже допомагають знаходити спільну мову з підопічними, — ділиться жінка. – Через спілкування з ними я краще розумію інших дітей.

Нині Таміла опікується 12-річним хлопчиком і планує розширити родину, створивши дитячий будинок сімейного типу. Для цього подружжя будує будинок.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– Я не вигоріла, а навпаки — ще більше загорілася цією справою, — каже патронатна вихователька. – Хочу швидше відкрити дитячий будинок сімейного типу. Навіть планую вступати на факультет психології, щоб краще розуміти дітей і допомагати їм.

Кожна дитина закарбована у серці: патронатна родина Любові Коломоєць прийняла 20 дітей

Любов Коломоєць із Лозуватської громади разом із чоловіком уже кілька років приймає дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. За цей час через їхню родину пройшли 20 дітей — від немовлят до підлітків. Одні вже знайшли нових батьків, інші змогли повернутися до рідних.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– Для нас це другий шлюб, рідні діти вже виросли, я навіть онуку маю, – розповідає Любов. – Ми спочатку думали про усиновлення, хотіли допомогти хоча б одній дитині. Але після навчання дізналися про патронат і вирішили спробувати. У квітні 2023 року почали працювати.

До цього подружжя не мало досвіду роботи з дітьми: жінка 13 років працювала в охороні підприємства, чоловік – зварювальник.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– За цей час семеро вихованців знайшли нові родини через усиновлення, троє повернулися до біологічних батьків, – розповідає жінка. – Серед підопічних була навіть місячна дівчинка. Пізніше її удочерили, а зараз вона – наша похресниця.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

Проте Людмила каже, що історії деяких дітей особливо важко згадувати.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– До нас потрапляв вихованець, який був свідком вбивства батька матір’ю, а інша дитина до цього жила у собачій будці, – каже жінка. – Моя мета — не просто прийняти дитину, а допомогти їй подолати труднощі. Відзначу, що діти ніколи не перестають любити своїх батьків, навіть якщо пережили складні обставини. Навіть, якщо йдуть на усиновлення, кажуть, що рідна мама без них пропаде.

Патронатна родина пережила евакуацію. Подружжя разом із підопічними дітьми виїхало з Покровської громади Синельниківського району через постійні обстріли. Під час атак Любов накривала дітей собою, намагаючись захистити їх від небезпеки.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– Кожна дитинка закарбована у моєму серці, навіть незважаючи на те, що їх 20, — каже Любов. –  Тепер моя професія – любити дітей.  Я пам’ятаю, як хтось хворів, як когось доводилося серед ночі брати на руки й заспокоювати.

Нині Любов опікується дев’ятьма дітьми. До патронату долучилася вся родина: чоловік допомагає як помічник вихователя, бабуся готує, а донька супроводжує малечу до дитячого садка.

Маючи рідних дітей з інвалідністю, взяла під опіку ще двох: історія опікунки з Дніпропетровщини

Імена дітей та опікунки змінено з міркувань безпеки.

Оксана має двох рідних дорослих дітей, обоє з інвалідністю: син не може самостійно себе обслуговувати та не розмовляє, донька має правобічний геміпарез. Попри це, жінка давно мріяла подарувати родинне тепло ще й дітям, які залишилися без батьківського піклування. 28 липня 2026 року в її домі оселилися 12-річний Тарас і 13-річна Соломія.

Стати опікункою Оксані допомогли фахівці благодійної організації «Надія і житло для дітей» у межах проєкту «Родина для кожної дитини», який реалізується за підтримки ЮНІСЕФ. Жінка пройшла спеціальне навчання, підготувалася до опікунства.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

-Кожна дитина з інвалідністю має право на дім і родинне оточення— підкреслює виконавча директорка БО «Надія і житло для дітей» Галина Постолюк. – Але дорослому, який хоче стати родиною для дитини, потрібна підтримка. Тому ми поруч: допомагаємо підготуватися і не загубитися в документах. Коли бачимо, як діти вперше за довгий час почуваються в безпеці та стабільності, розуміємо: саме заради таких моментів варто працювати.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– Якби я пройшла таке навчання раніше, то багатьох помилок у вихованні власних дітей могла б уникнути, — переконана Оксана. – Там доступно пояснюють, наводять багато життєвих прикладів. Такі знання потрібні не лише майбутнім опікунам, а й усім батькам.

До цього Тарас і Соломія жили в неблагополучній біологічній родині.

– Їхня мати зловживала алкоголем і наркотиками, діти два роки не відвідували школу, – розповіла Оксана. – Їм бракувало одягу та їжі, а іноді доводилося продавати власні іграшки, щоб купити щось поїсти. Хлопчик має інвалідність, зокрема труднощі з пересуванням. Одного разу, коли ми проїжджали повз лікарню, він  з теплотою згадав як був там після вилучення з родини. Каже: “У мене в голові були шматки бруду, а там голову помили й так добре стало”. Для мене це було дуже боляче чути.

Звикання до нового життя потребує часу. Спочатку діти, заходячи до магазину, хотіли набрати якомога більше продуктів і цукерок. Зараз уже спокійно ставляться до їжі.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

– Змінилися й стосунки в родині, діти вже називають мене мамою, спілкуються цивілізовано, без нецензурної лексики, як це було раніше, – розповідає опікунка. – Особливо емоційним для дітей було прощання з друзями в інтернатному закладі. Соломія плакала й обіймалася з подругами. Я побачила, як важко їм розлучатися, і пообіцяла забрати одну з її подружок.

Наразі Оксана подала документи для створення прийомної сімʼї.

– Я точно знаю, що дітям потрібні сім’ї, – резюмує жінка. – Коли приїжджаєш до закладу, вони всі біжать назустріч, дивляться в очі й запитують: “А ви нас заберете?” Я тому взяла дітей, бо хотіла, щоб вони не жили в інтернаті, щоб світ став добрішим. І я жодного разу не пошкодувала про своє рішення.

За кожною такою історією — люди, які змінюють дитячі долі своїми вчинками, терпінням і любов’ю. Адже родина починається не лише з кровної спорідненості, а передусім із бажання бути поруч, підтримувати й дарувати дитині відчуття дому.

Фото Валерія Кравченка та з особистих архівів спікерок.

Раніше ми писали: Родина для кожної дитини: на Дніпропетровщині підбили підсумки проєкту й відзначили прийомні сім’ї.

ЕКСКЛЮЗИВ
                                Чужих дітей не буває: історії прийомних та патронатних родин Дніпропетровщини

Джерело: nashemisto.dp.ua

Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua