Виїхала лише тоді, коли жити в будинку стало неможливо: історія мешканки Волноваського району

20 січня 2025 р. 22:23

20 січня 2025 р. 22:23

85-річна Анна Стаценко евакуювалася зі свого дому в Андріївці після чергового обстрілу наприкінці 2024 року. Жінка довго відмовлялася виїздити, попри постійні небезпеки. Остаточне рішення залишити домівку вона прийняла лише тоді, коли її будинок постраждав від ударної хвилі, а життя стало нестерпним. Виїхати з прифронтового селища та облаштуватися на новому місці жінці допомогла її родичка Ніна, яка і розповіла цю історію журналістам Волноваха.City.

Бабуся Галя з Андріївки

Анну Стаценко в родинному колі називають Ганною чи Галею. За словами пані Ніни багато років бабуся працювала у місцевій церкві, займалася продажем речей у церковній крамничці, вела бухгалтерський облік, завжди була відповідальною та працьовитою людиною.

“Бабуся Галя — це сестра мами мого чоловіка, який пішов з життя 2 роки тому... З близьких родичів в неї залишився син, який знаходиться в Донецькому будинку-інтернаті для людей з інвалідністю, та онук, який живе в окупованому Криму…”, — розповідає Ніна.

Попри постійні обстріли, Ганна неодноразово відмовлялася від пропозицій евакуюватися. Вона навіть підписала “відмову від евакуації” в присутності старости села, стверджуючи, що залишається “у тверезому розумі і ясній пам’яті”.

“Я не можу залишити свого собаку, курей, та й сам будинок, адже це все, що у мене залишилося. До того ж мій син похований тут, і я хочу, щоб мене теж поховали поруч із ним”, — казала жінка своїй родичці.

Евакуація

Все змінилося, коли черговий обстріл вибив у будинку вікна й двері, а також пошкодив дах. Ударна хвиля залишила пів села без світла.

“В таких умовах залишатися було неможливо. Через сусідів бабусі Галі я дізналася, що евакуюватися з громади допомагає Великоновосілківська СВА. Коли я подзвонила туди, фахівчиня трохи мене насварила, що я раніше до них не звернулася. Мовляв, що процес планування евакуації займає деякий час, адже вони не можуть ризикувати життями людей та відправляти їх вивозити мешканців під інтенсивними обстрілами. Проте довго чекати не довелося — евакуаційна група приїхала упродовж однієї-двох діб”, — згадує Ніна.

Коли за бабусею приїхали волонтери, почалася важка подорож. Водій змушений був рухатися польовими дорогами, щоб уникнути обстрілів. На фоні стресу у бабусі погіршилося самопочуття. Через це було вирішено тимчасово залишити її у Дніпровському шелтері для відновлення. Тут були всі умови: цілодобовий догляд, гаряче харчування та тепло. Волонтери та громада забезпечили її всім необхідним для відновлення.

“Я змогла поспати та поїсти гарячого,” – зі сльозами вдячності розповідала родичці бабуся.

Однак, її подальший переїзд до Києва залежав від наявності провожатих і квитків, адже без допомоги бабуся не змогла б самостійно дістатися столиці.

“Особливо мене вразила відданість фахівців селищної адміністрації та волонтерів. Вони купляли бабусі квитки, шукали їй супровід, допомагали з оформленням допомоги, ретельно перевіряли, чи готові рідні прийняти бабусю тощо.

“Ми маємо бути впевненими, що літню людину зустрінуть і не залишать,” – пояснювали вони. Кажуть, що вже були випадки, коли навіть від рідних матерів відмовлялися… Проте я переконалася у тому, що якщо літнім людям немає куди їхати, то ці люди їм точно знайдуть прихисток” - розповіла Ніна.

Так Анна Стаценко опинилася в Києві.

“Я досі не розумію, звідки у неї бралися сили все це витримувати. Але я щаслива, що вона нарешті в безпеці”, — підсумовує Ніна.

Донецькі