"Мені було страшно, що моїх вихованців змусять нас вбивати": жінка розповіла про виїзд з ТОТ і боротьбу за права ВПО з "Донбас SOS"

23 лютого 2025 р. 21:07

23 лютого 2025 р. 21:07

У 2014 році пані Людмила виїхала з ТОТ Донеччини до Запорізької області, сподіваючись на спокійне життя. Жінка оформила статус переселенця та отримувала належні виплати. Проте у 2023 році її без жодних пояснень позбавили допомоги. Людмила намагалася самостійно з’ясувати причину, але отримала лише відписки. У ситуацію втрутилися юристи "Донбас SOS", і після тривалих звернень та скарг пані Людмила не лише повернула свої виплати, а й отримала компенсацію за весь період затримки. Жінка розповіла свою історію.

На Гарячій лінії “Донбас СОС” питання про виплати, які можуть отримати переселенці, точно входить у ТОП-5 запитів. Інколи операторам доводиться пояснювати людям, на яких підставах, згідно з законодавством, їм припинили платити. І якщо причини, дійсно, вагомі, залишається хіба що поспівчувати та запропонувати контакти організацій, які надають гуманітарну допомогу чи сприяють фінансовій незалежності. Але буває, коли виплат позбавили без пояснення причин або вони застосовані незаконно. Тоді наші юристи допомагають відновити справедливість. Одна з таких історій — про пані Людмилу.

В червні 2014 року пані Людмила переїхала з невеличкого шахтарського містечка на Донеччині у Запорізьку область — на свою малу Батьківщину. У родинному будинку жив її дуже старий батько. А вдома, де пані Людмила прожила усе своє доросле життя, залишився чоловік. Він хворів, і їхати з рідних стін відмовився. А ще хотів, щоб їхнє порожнє житло не зайняли “освободітєлі”, яких після окупації цієї частини Донеччини у місті стало багато. Так він охороняв, як міг, оселю, але через кілька років помер. Пані Людмила тільки раз поверталася до цього міста — на кілька днів у 2016 році, щоб владнати усі свої справи…

“Коли я їхала, то вже була пенсіонеркою. До 55 років працювала у дитячих садочках вихователькою, методисткою, керівницею. Але, як і більшість педагогів-дошкільників, продовжувала працювати далі, бо пенсія у нас невелика, — каже жінка. —  Улітку 2014 року пішла у відпустку і більше не повернулась. Мені навіть телефонували й пропонували працювати у садочку. Але там вже все було за правилами якоїсь “ДНР”. Я відмовилася: не захотіла ніяких коштів, нічого, що вони мені там обіцяли, не повернулася. Бо дуже люблю Україну”, — розповідає жінка.

Пані Людмила згадує, як тоді, у 2014 році, їхала через блокпости, на яких подекуди майоріли дивні прапори. І як зраділа рідному жовто-блакитному прапору, побачивши біля нього українських військових.

Коли працюєш у маленькому містечку у школі чи дитячому садочку, цього не уникнути: за десятки років майже усі навколо — батьки твоїх вихованців, або самі виросли на твоїх очах.

“Ви знаєте, мені так страшно було. Думаю, не дай Бог, ці хлопчики, яких я на руках носила,  прийдуть до мене сюди, де я зараз живу зі зброєю… Якими очима вони будуть на мене дивитися, а я на них, — ділиться своїми почуттями пані Людмила. — І коли ми листуємося з дітьми, їм уже по 20 років та більше, вони мені говорять, що не збираються йти до окупаційного війська. Я їм кажу: “Хлопці, тікайте за кордон, ховайтеся, але не йдіть вбивати свою країну. І я не знаю ще жодного прикладу, щоб хтось із моїх вихованців пішов проти України”.

Пані Людмила з гіркотою зізнається, що їй шкода земляків, які змушені жити в окупації, хоча чекають на перемогу України. Бо вони теж люблять свою Батьківщину, але з різних причин не мають змогу виїхати, щоб почати нове життя з нуля. Вона згадує перші місяці, коли “руський мір” звалився на голови її земляків: навіть шестирічні діти у садочку запитували її — а чи правда, що буде війна? Вона заспокоювала дітлахів, але насправді навіть уявити не могла, як все обернеться.

Зараз пані Людмила живе у хаті на чотири хазяїни, де в неї є дві маленькі кімнати, у яких колись жив її тато. Але вона не власниця цього приміщення, бо спадщину отримали інші спадкоємці. Пані Людмила самотня, додаткового доходу на разі не має, тому виплати, які держава дає переселенцям, були їй дуже потрібні.

“Я офіційно маю довідку переселенця і невеличку пенсію. Тому коли у березні минулого року мене позбавили переселенських виплат, я була шокована. Навіть ці дві тисячі у моєму бюджеті дуже відчутні, — розповідає пані Людмила. — Я поїхала до відділу соцзахисту, написала заяву, щоб отримати хоча б роз’яснення, чому мені припинили. Але мені прийшла просто “відписка”, мовляв, щоб отримувати таку допомогу, я мала б виїздити ще раз — тепер вже із Запорізької області. Мене це здивувало: куди конкретно хотіли, щоб я виїхала. Мене не сповістили”.

Саме тоді пані Людмила знайшла номер Гарячій лінії “Донбас СОС”, де за її випадок взялися юристи вторинної допомоги.

“Спочатку у мене розпитали про все і розповіли, куди можна звернутися зі скаргою. Юристка каже: “А напишемо ми листа скаргу до департаменту”. Я дала свою згоду і ця скарга майже одразу “полетіла” за адресою”, — пригадує свій досвід пані Людмила.

Через місяць жінці прийшла відповідь, яка не дала можливість поновити виплати. Тоді юристка написала ще одну заяву і буквально через три дні пані Людмила отримала інформацію, що на разі почали розбиратися у цій справі.

“Ви знаєте, мабуть, місяць, а може й більше, не було мені зовсім ніякої відповіді. Я вже подумала, що не зможу нічого добитися, — пояснює жінка. — Але вже у січні 2025 року відкриваю свій Ощадбанк і очам своїм не вірю! Мені повернули усю суму, яку  заборгували за майже рік. І на разі виплати поновлені”.

Як розповів юрист “Донбас СОС” у червні 2023 жінка звернулася до Управління соціального захисту населення (далі – УСЗН або Управління) із заявою про виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеної особи. Однак їй було відмовлено у призначенні допомоги, бо жінка не переміщувалася повторно з 01.01.2022.

Усне спілкування з чиновниками не дали бажаного результату: виплату допомоги так і не відновили. Тому у вересні 2024 року пані Любов звернулася до нашої організації з запитанням, чи можна якось змінити цю ситуацію. Юристи роз’яснили, що для неї можливість автоматичного продовження допомоги на проживання ВПО, виходячи з чинного на той час законодавства, не пов’язується із фактом повторного переміщення з територій активних бойових дій або тимчасово окупованих територій.

Для автоматичного продовження допомоги людина має відповідати одному із критеріїв, визначених в п. 13-1 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ №332 від 20.03.2022. Пані Людмила — пенсіонерка, розмір її пенсії не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для тих, хто втратив працездатність. Відтак, вона мала право на продовження виплати допомоги на проживання ВПО.

" Відмовляючи у призначенні виплат, управління допустило порушення законодавства. Саме тому, у вересні 2024 року юристи нашої організації  підготовили скаргу до Національної соціальної сервісної служби. Яку переадресували для розгляду на місцеве УСЗН (яке й відмовило у призначенні допомоги). Рішення за результатами розгляду скарги було очевидним та очікуваним – відмовлено у її задоволенні.  У грудні 2024 року юристи звернулися із заявою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 12 грудня 2024 пані Людмила отримала від секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини лист про реєстрацію та відкриття провадження за заявою. Це звернення дало свої результати – в січні поточного року на банківський рахунок пані Любові надійшла допомога на проживання ВПО, яка була нарахована із березня 2023 року (місяця звернення із заявою про призначення допомоги). Поточні виплати також поновлені", — зазначили в Донбас СОС.

Також: на ТОТ скасували майже всі "заходи" на 23 лютого: що відомо

Також: голос з окупації: “гарячій лінії” Східного Варіанта виповнився рік

Донецькі