Блогерка провела 90 днів на природі замість соцмереж. Ось що з цього вийшло

07 липня 2025 р. 18:52

07 липня 2025 р. 18:52

Втомившись від нескінченного скролінгу та екранів, дівчина вирішила кардинально змінити своє життя на три місяці. Вероніка Кукурудза у своєму відео на YouTube-каналі розповідає про незвичайний експеримент — як вона щотижня тікала від міста в ліси, до озер і водоспадів, будувала укриття та шукала втрачений зв'язок із собою.

Коли улюблена справа починає знищувати

«Іноді те, що ти так любиш, та що тебе надихає, в один момент може почати тебе знищувати», — так Вероніка описує стан, який передував її експерименту. Години за робочим екраном, проєкти за проєктами, плани, дедлайни, переїзди, ідеї за ідеями. Нескінченний скролінг чужих життів, «ідеального успіху, ідеального тіла, ідеального я», новини, які стискають серце.

«І раптом тиша. І саме в такі моменти треба навчитися зупинятися, дати собі повітря, справжнього повітря», — каже дівчина.

Вона поставила собі просте запитання: що насправді робило її щасливою, коли у неї не було нічого — дорослих обов'язків, проблем, інтернету, телефонів і суспільства, яке заганяє в рамки? Відповідь прийшла сама собою.

Виклик собі — 90 днів поруч із природою

Правила були прості. Щотижня Вероніка мала знайти кілька днів, вільних від роботи та обов'язків, і вирушити у ліс, до озера чи річок. Будувати укриття, спати під відкритим небом, готувати на вогні, йти в хайкінг і кемпінг, залишатися на самоті зі світом і собою.

«Головне — жодних екранів, соціальних мереж, дзвінків, жодних тривожних думок. Лише простір, повітря, більше розмов із собою, зі своїми страхами і з тими дитячими мріями, які колись загубилися дорогою», — пояснює блогерка.

Лісовий будиночок як метафора внутрішнього порядку

Одним із найяскравіших моментів стало будівництво лісового будиночка з сухих гілок та паличок. Три дні пішло на те, щоб обробити повалені дерева і «дати їм другий шанс».

«Це не просто хатинка з дерева — це образ того, що відбувалося в мені. Спочатку в голові хаос, зарості, які треба було прорубати, обробити, скласти, а згодом — порядок. Думки складалися по полочках, як ті гілки в стінах мого лісового дому», — розповідає Вероніка.

Вероніка будувала у лісі будиночок Автор: скрин з відео

Від Балтійського моря до водоспадів: география пригод

За 90 днів дівчина відвідала безліч місць. Узбережжя Балтійського моря з його «крутими обривами, шаленим вітром і атмосферою, що нагадує сцену, де леді в довгій сукні стоїть на краю прірви». Маяк Пакрі, який стоїть понад століття і «бачив, як змінювалися епохи, як погані часи поступалися добрим».

Сухий карʼєр Руму, який «перетворився на химерний терикон, де дощі вимили химерні візерунки, створивши неймовірний рельєф, схожий на поверхню іншої планети». Купання у крижаній воді водоспадів о 6-й ранку, коли «тонни води спускаються зі скелі і ти можеш загубитися».

Філософія повернення до себе

«Ми частина природи, не глядачі, не споживачі, а продовження. Але чим далі заходить цивілізація, тим більше ми відриваємось від себе самих», — констатує блогерка. За її словами, люди лікують тіло таблетками, а душу — контентом, не помічаючи, як втома, тривога, виснаження проростають через брак контакту з найпростішим: землею, повітрям, деревами, сонцем, тишею.

«Коли ти ступаєш босими ногами по землі, в тобі щось згадує, що ти живий. Коли ти дихаєш лісом, серце вирівнюється. Коли довго дивишся на воду, думки стихають», — описує свої відчуття дівчина.

Наодинці з природою Автор: скрин з відео

Страх і зцілення під зоряним небом

Вероніка чесно зізнається: їй було страшно. «Мені мегастрашно. Мені прям дуже страшно. Я не завжди нормально сплю, особливо в лісі». Але страх не зупинив її — навпаки, став частиною досвіду.

«Перші дні кемпінгу мені взагалі не хотілося про щось говорити і розповідати. Просто хотілося прожити ці моменти і набратися по максимуму енергії від місця, в якому я знаходилася», — згадує блогерка.

Простий рецепт щастя

За 90 днів не все йшло гладко. Були невдачі, сльози, травми. Іноді взагалі нічого не виходило. Але кожна така мить потім запамʼятовувалась найкраще.

«Доросле життя дуже хитре. Воно вміє красти найпростіші речі. Радість без причин, теплий пісок під ногами, обійми з рідними. І той момент, коли ти просто біжиш до моря, як дитина, бо хочеш і не питаєш себе навіщо», — підсумовує свій досвід Вероніка.

Її головний висновок простий: «Дозволь собі бути живим. Не колись, а сьогодні. Мені здається, ти виграєш тоді, коли попри все не б'єш в собі дитину, відкриту до пригод».

Експеримент змінив не лише спосіб життя блогерки, а й її сприйняття світу.

«Ці 90 днів не були втечею від життя. Навпаки, це був спосіб трохи повернутися до нього», — каже дівчина, нагадуючи, що світ ширший за новини, дедлайни і тиск. Це ще й багаття під дощем, річка вранці, теплий пес поруч.

Донецькі