"У кожному торті — частинка дому". Кондитерка з Лисичанська розповіла про життя після евакуації

13 серпня 2025 р. 18:20

13 серпня 2025 р. 18:20

Анна Пунтус близько 7 років розвивала кондитерську справу в Лисичанську Луганської області, проте через російську агресію у 2022 році вона була змушена покинути рідний дім і починати життя з нуля. Сьогодні переселенка відновлює бізнес у Києві, надихає інших жінок і мріє про власну кав'ярню з дитячою зоною відпочинку. Своєю історією Анна поділилася з Волноваха.City.

Перші пряники

Кондитерський шлях Анни розпочався у 2015 році. На Дні Народження знайомих вона вперше побачила прикрашені пряники.

Пряники кондитерки Анни Пунтус Фото: Анна Пунтус для Волноваха.City

"Такі прянички були чимось новеньким для нашого невеличкого містечка. Мене зацікавило як вони готуються, тож полізла в інтернет шукати інформацію. Оскільки тоді не було таких спеціалізованих навчань, знаходила рецепти та поради на кондитерських форумах, де фахівці ділилися своїми секретами", - згадує підприємниця.

Анна швидко перейшла від бажань до дій, і почала експериментувати у пошуках ідеального рецепта для своїх пряників в себе на кухні.

"У березні 2015 я вперше понесла свою випічку на місцевий ярмарок. Продала всі пряники по 10 гривень за штуку. Це був свого роду фурор. Всі дивилися на ці прянички як на витвори мистецтва", - розповідає кондитерка.

Поступово хобі переросло у бізнес. За роки роботи підприємниця освоїла весь спектр кондитерських виробів — від печива до чотириповерхових тортів. Особливою її фішкою стали антигравітаційні торти, для яких доводилося створювати спеціальні конструкції, купуючи матеріали у будівельних магазинах.

"Коли мене питали, для чого гайки й шпильки, відповідала правду — що для торта. Там всі мало не падали", - сміється Анна.

Спогади про останні дні у Лисичанську

24 лютого 2022 родина Пунтус була вдома. Дізналися про початок повномасштабного російського вторгнення з новин.

"Чули постріли, але не зовсім поруч. Сподівалися, що наші військові зможуть швидко зупинити ворога", - пригадує жінка.

Перші дні родина не знала, куди їхати, хоч у Києві жила мама Анни. Рішення про евакуацію дозрівало поступово.

"Вважали, що оскільки ми живемо у цивілізованому світі, зараз щось вирішать і війна закінчиться. Надія була дуже довго з нами", - каже підприємиця.

За словами Анни ситуація у місті погіршувалася з кожним днем. Щоб щось купити, потрібно було простояти 3-4 години в черзі під звуки вибухів. Ціни були неймовірно високими. Родина ховалася у погребі, інколи навіть ночувала там.

"30 березня, коли всі сусіди виїхали, а батьки чоловіка нарешті дали згоду, ми евакуювалися з Лисичанська. Виїжджали о 6 ранку, коли зазвичай починалися обстріли, але того дня була тиша" , - згадує переселенка.

За 12 годин дісталися до Знам'янки на Кіровоградщині.

Про будинок, який залишився в окупації

Про долю рідного дому Анна дізнавалася від знайомих. Спочатку там жили українські захисники, потім прийшли російські окупанти.

"Два чи три рази були заїзди російських військових. Поки вони там знаходилися, повиносили все майно, яке в нас було. Взагалі все. Знайомі бачили, що прям приганяли машини з синіми луганськими номерами й вантажили туди наші речі", - розповідає жінка.

Анна каже, що ззовні Будинок не постраждав від обстрілів, але одну зиму "перезимував" без людей, через що розмерзлася система опалення. Зараз там живуть місцеві.

Перші місяці на новому місці

У Знам'янці родина зупинилася у людей, яких знайшли через знайомих. Там почали шукати квартиру у Кропивницькому, але знайти житло було дуже важко.

Допоміг пост в Instagram у місцевій спільноті. Жінка відгукнулася і надала квартиру, з якої щойно з'їхали орендарі.

"Її щире серце відкрилося і вона нас впустила. Квартира була порожня — не було ні холодильника, ні стиральної машини, ні посуду, ні постільної білизни", - розповідає переселенка.

Речі першої потреби дала церква, допоміг Червоний Хрест. Шестеро людей родини Пунтус розмістилися у двокімнатній квартирі — діти спали на підлозі, дорослі на маленьких диванчиках. Поступово господарі допомагали необхідною технікою та меблями.

Евакуація до Києва

Анна зазначає, що у Кропивницькому також було важко знайти достойну роботу — роботодавці пропонували заробітну плату 6 000 грн, коли середня вартість оренди квартири складала 7 000 грн. Тому у вересні 2022 її сестра запропонувала переїхати до Києва і відкрити разом бізнес.

"За тиждень ми знайшли житло. З жовтня переїхали повністю з дітьми. Як в'їхали в цю квартиру, так тут і живемо", - каже Анна.

Кондитерською справою спочатку не займалася — у новій квартирі не було відповідного обладнання, а в Анни не було внутрішнього ресурсу після пережитого.

Знак долі

У грудні 2022 родина відкрила пивний магазин. Паралельно Анна подала заявку на грант для переселенців-підприємців. Виграла фінансування на техніку — холодильник, конвекційну піч та кухонний комбайн.

У 2025 році Анна отримала ще два гранти. За ці кошти придбала харчовий принтер та сушарку для пряників.

"Зараз трошки більше з'явилося замовлень, чому дуже радію", - ділиться підприємиця.

Прянички, які Анна створює за допомогою харчового принтера Фото: Анна Пунтус для Волноваха.City

Реалії кондитерського бізнесу

Після евакуації асортимент кондитерських виробів Анни кардинально змінився. Якщо раніше мінімальна вага замовленого в неї торта була 2,5 кг, то зараз популярність мають бенто-тортики по 500-600 грамів на 2-3 особи.

"Мої клієнти — це переважно люди, які приїхали з мого міста. Вони проводять свята у невеликому колі, тому й десерти зовсім інші", - пояснює Анна.

Змінилися і смаки — замість складних дизайнів люди хочуть простих тортів з кремом та свіжими ягодами.

Виклики

Анна каже, що найбільшою проблемою для відновлення бізнесу після евакуації для неї стала відсутність комплекту обладнання та приладдя. З кожним замовленням доводиться купувати щось нове — молди, барвники, форми тощо.

"Раніше в мене все було під рукою. Щось закінчується — роблю замовлення через інтернет. А тут купляю все під кожне окреме замовлення. Інколи бігаю в магазин по три-чотири рази за день. Дяка поруч є тематична крамничка", - зізнається кондитерка.

Минулого року великою проблемою для підприємиці були відключення світла — доводилося підлаштовуватися під графік і встигати спекти все заплановане за дві години.

"Якщо ми нічого не будемо робити, то в нас нічого і не вийде"

Зараз Анна поєднує два напрямки — пивний бізнес, який відкрили з сестрою, та кондитерську справу. Не хоче обирати щось одне.

"У мріях — власна кав'ярня з кондитерською вітриною та зоною відпочинку для дітей і дорослих. Місце, де влаштовуватимуть дитячі свята, показуватимуть фільми, матчі збірної України. Хочеться, щоб це місце було повністю заряджене позитивом, енергією, дитячим сміхом, щоб було багато людей... Колись я її обов'язково відкрию!", - ділиться Анна.

Свій рецепт успіху підприємиця від журналістів не приховує:

"Я така людина, яка себе завжди лає, коли нічого не робить. Просто не можу нічого не робити. Якщо ми нічого не будемо робити, то в нас нічого і не вийде".

Найбільше жінку надихають відгуки клієнтів.

"Коли я приношу людям радість своїми виробами, вони дякують мені за "золоті руки", "дуже смачний тортик" тощо — оце надає мені наснаги для подальшого розвитку", - каже кондитерка.

Людям, які хочуть, але бояться починати кондитерську справу, Анна радить:

"Якщо ми щось хочемо, то маємо для цього щось робити. Перші кроки не будуть ідеальним, але вони стануть міцним фундаментом для вашого розвитку. Далі вже до вас будуть приходити досвід, знання, вміння, розуміння".

Цей матеріал вийшов за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів

Донецькі