"Я просто не маю права не допомагати" — Історія переселенки з Краматорська Ольги Малій

14 серпня 2025 р. 19:45

14 серпня 2025 р. 19:45

Ольга Малій евакуювалася з Донеччини до Італії 13 березня 2022 з мамою та дитиною. Після півтора року за кордоном, де встигла адаптуватися та вивчити мову, жінка повернулася в Україну. Сьогодні переселенка просуває проєкти, пов'язані з реабілітацією військових і створює соціальне підприємництво, де працюватимуть захисники України. Про життєві виклики та важливість волонтерства під час війни пані Ольга розповіла для Волноваха.City.

Перші дні війни

24 лютого 2022 року близько п'ятої ранку Ольгу розбудили вибухи — горів аеропорт, який виднівся з вікна її будинку у Краматорську. Родина одразу зібрала речі, заправила машину залишками бензину та поїхала до Святогірська, де у них був дім. Там Ольга займалася волонтерством та допомагала українським захисникам.

Жінка також підтримувала переселенців — створила у Facebook сторінку для допомоги людям, які втратили зв'язок з рідними після евакуації з Волновахи та Маріуполя.

"Мені почали писати люди: 'Допоможіть. Я не знаю, де мій родич. А що нам далі робити? А вони евакуювалися? А де взяти списки?' Тож я зв'язалася зі Святогірською міською радою та Краматорськом, просила надавати списки евакуйованих людей для комунікації через соціальні мережі. Це почало якось швидко ширитися, що мені почали люди обривати телефон. Цією справою займалася два тижні, поки сама не евакуювалася, бо наші військові попередили про те, що планується підрив всіх мостів, і виїхати з міста після цього буде майже неможливим", — згадує Ольга.

Ольга Малій Фото: Ольга Малій для Волноваха.City

Евакуація до Італії

Після попередження військових Ольга зібрала групу з трьох сімей — жінок із маленькими дітьми.

"Вони мене вибрали лідеркою нашої групи, бо я по життю дуже сильна жінка", — ділиться переселенка.

Спочатку планували їхати до знайомої в Італію, але у дорозі дізналися, що там їх прийняти вже не можуть. Довелося шукати альтернативні варіанти. Ольга знайшла номер телефону "Червоного Хреста" (Croce Rossa Italiana, CRI) і зателефонувала до них.

"Благодійники сказали аби ми приїздили та пообіцяли зустріти. Тож ми поїздами евакуювалися до Західної частини України, а звідти автобусом дісталися до Італії. Отак от ми всі гуртом опинилися в місті Больцано. Це Південний Тіроль", — розповідає жінка.

Там почалася їхня адаптація в новій країні, яка виявилася надзвичайно складною через мовний бар'єр, відсутність коштів та речей, а також необхідність влаштовувати велику групу людей.

"Нас було п'ятеро. Ми жили в одній маленькій кімнаті готелю. Їжу отримували по талонах від Карітасу як емігранти, але їсти доводилося на вулиці, бо в готель проносити свою їжу категорично заборонялося", - згадує біженка.

Ольга почала вивчати італійську мову та за чотири місяці досягла рівня А1-А2. Влаштувалася спочатку офіціанткою за 2 євро на годину, потім на фабрику, де доводилося важко працювати.

"За рік я вже зрозуміла, що знаю італійську на нормальному рівні та мені сказали, що можу отримати безстроковий контракт і шукати квартиру", — говорить жінка.

Ольга Малій Фото: Ольга Малій для Волноваха.City

Про чоловіка та повернення в Україну

У цей час чоловік Ольги, який залишався в Україні, повідомив про розлучення та забрав все спільне майно.

"Він сказав: 'Ну, все, так от буває в житті, що ми розходимося і все, що там у нас залишалося, воно залишилося мені'", — згадує Ольга.

Попри те, що в Італії Ольга вже адаптувалася — вивчила мову, мала роботу та можливість отримати безстроковий контракт, вона відчувала внутрішній тяг до України.

"Я вже розуміла, що я хочу повернутися в Україну. Мене мучили думки про війну, відновлення моєї країни, про те що я потрібна на своїй землі! До того ж цього хотіли й мої рідні" , — ділиться жінка.

Коли Ольга приїхала до Києва, чоловік намагався відновити стосунки, але Ольга відмовилася.

Пошук себе

У Києві Ольга почала шукати себе і доля звела її з ветераном Олександр Гончаренком , який розробив та виготовляє унікальне обладнання для реабілітації людей із проблемами опорно-рухового апарату. Після цієї зустрічі у жінки з'явилася бізнес-ідея — спільно з Олександром створити соціальне підприємництво, де працюватимуть суто військові ветерани.

Олександр Гончаренко Фото: Олександр Гончаренко для Волноваха.City

"Олександр дуже добра та щира людина, він допомагає іншим і його енергетика та бажання покращити життя ветеранів передалися й мені. Наразі ми плануємо співпрацю з великими компаніями, які братимуть на роботу ветеранів, а також створення навчальних програм із ремонту спортивного обладнання", - розповідає волонтерка.

Паралельно з роботою над втіленням своєї бізнес-ідеї Ольга працює помічницею адвоката. На питання, чому для неї важливо допомагати ветеранам, жінка відповідає:

"Я просто не маю права не допомагати... Я маю це робити заради моїх друзів, які загинули на фронті, і заради тих, хто зараз боронить нашу країну! Працюючи помічницею адвоката, я щодня чую болючі історії. Мені людина дзвонить і каже: 'Ти розумієш, що я один залишився з 20 людей живий? А я не можу повернутися туди'... В нашій країні більше мільйона ветеранів, які потребують допомоги, і якщо не допомогти зараз, суспільство в майбутньому отримає додаткові серйозні виклики. Ці люди захищають мене, щоб моя дитина жила у вільній країні, щоб вона спілкувалася українською мовою... Правова держава будується в середині кожної людини. Коли бачиш біль інших і маєш можливість допомогти, неможливо залишатися осторонь..."

Цей матеріал вийшов за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів

Донецькі