Бої за Волноваху 1918-го: як армія УНР боронила Донбас від білогвардійців

21 листопада 2025 р. 17:08

21 листопада 2025 р. 17:08

Волноваха, Донецьк, Авдіївка, Луганськ — наприкінці 1918 року ці населені пункти стали ареною запеклих боїв між українськими гайдамаками і білогвардійцями. Упродовж п'ятдесяти днів — з 18 листопада 1918-го до 7 січня 1919 року — частини Армії УНР протистояли військам отамана Петра Краснова і генерала Володимира Май-Маєвського. Район Волновахи контролювали вільні козаки Куреня Донецького кряжу на чолі з Михайлом Малашком, які разом із махновцями стримували натиск переважаючих сил противника. Про цю маловідому сторінку національно-визвольної боротьби розповів історик Анатолій Мєдвєдєв на сторінках «Історичної правди».

Вторгнення білогвардійців на Донеччину

Події розгорталися на тлі краху Гетьманату Павла Скоропадського та встановлення влади Директорії УНР. Проросійські формування, створені за згодою гетьмана, уже контролювали частину регіону — у Луганську діяв Луганський добровольчий загін, у Юзівці (нині Донецьк) — Юзівський.

У ніч із 17 на 18 листопада 1918 року частини російської Південної армії під командуванням полковника Барміна та 3-ї Донської дивізії зайняли Луганськ. Офіційно донці мали «суворо підтримувати порядок у своєму районі, підтримуючи законну українську владу (гетьманську)». Насправді ж це була окупація українських територій, не погоджена з Директорією УНР.

Полковник Бармін одразу взяв під контроль військову й цивільну владу міста, організував арешти більшовиків та прихильників Українського національного союзу. Скоропадський навіть подякував Краснову телеграмою: «Дуже вдячний за допомогу. На тимчасове розквартирування козаків у районі Маріуполь, Дебальцеве, Луганськ — згоден».

До кінця листопада донські дивізії зайняли ключові населені пункти Донеччини: Луганськ, Родакове, Ровеньки, Дебальцеве, Макіївку, Єнакієве, Ясинувату, Юзівку.

Українські сили на Донбасі: гайдамаки та вільні козаки

Усі українські війська в Бахмутському та Слов'яносербському повітах входили до складу Лівобережної групи Армії УНР під командуванням Петра Болбочана. Проте регулярних частин тут майже не було — лише формувалися повстанські загони.

Основу українських сил становили:

• Гайдамацький піхотний полк під командуванням Омеляна Волоха (штаб розташовувався в сучасному Лисичанську)
• Курінь Донецького кряжу — загін вільних козаків на чолі з Михайлом Малашком (діяв у районі Гришине — Авдіївка — Волноваха)
• 1-й Бахмутський курінь під командуванням Мережка
• Загони місцевих повстанців, зокрема махновця «батька Петренка» (Петра Петренка)

Спочатку сили були нечисленними: у Курені Донецького кряжу налічувалося 300 бійців, у Гайдамацькому полку — близько 400. Але завдяки мобілізації, розпочатій за законом Директорії УНР від 27 листопада, до кінця грудня Гайдамацький полк зріс до 5 тисяч осіб. Створили також робітничі дружини чисельністю 2600 бійців.

Перші бої за Донеччину

Лінія фронту розподілялася на два напрямки. Луганський напрямок (Слов'яносербськ — Алчевськ — Алмазна — Попасна — Бахмут — Костянтинівка) обороняли гайдамаки й повстанці. Гришинський напрямок (Торецьк — Очеретине — Мар'їнка) контролювали вільні козаки Куреня Донецького кряжу спільно з махновцями.

До кінця листопада великих зіткнень не було — українські частини займалися ліквідацією гетьманської адміністрації та роззброєнням прихильників гетьмана й більшовиків.

4 грудня 1918 року відбувся перший масштабний бій гайдамаків із донцями біля Алмазного. Того ж дня вільні козаки під командуванням Малашка вступили в бій у Старомихайлівці, махновці — у Карлівці. Українці зайняли Старомихайлівку, але вже наступного дня були вибиті звідти.

10 грудня з Донецька виїхала «каральна експедиція» — сотня донців на бронепоїзді «Єрмак» у напрямку Курахівки. Після обстрілу селища донці почали відступати, але біля станції Гострої махновці оточили бронепоїзд. Лише після запеклого бою «Єрмак» зумів прорватися до Донецька.

Підтримка місцевого населення

Українська армія мала значну підтримку місцевих жителів. Показовим є випадок у селі Троїцькому біля Попасної, де мешканці повідомили гайдамакам про прибуття донського загону. Гайдамаки заарештували донців і постановили їх розстріляти. У відповідь білогвардійці направили в село каральний загін, заарештували частину селян, узяли заручників і наклали велику контрибуцію.

Представник гетьманської адміністрації з Луганська констатував, що навколо Донецька склалася загрозлива ситуація — місто фактично перебувало в напівоточенні вільних козаків і гайдамаків.

Грудневі наступальні операції українців

15 грудня гайдамаки перейшли в наступ, намагаючись вибити донців із селища Сентяєве. До селища під'їхав український бронепоїзд із гарматою, але донці підтягнули свій бронепоїзд з Родакового, і українці відступили.

16 грудня гайдамаки здійснили масовий наступ на Луганському напрямку та вибили донські частини з Алмазного, Ірміного, Кадіївки. Донці перекинули з Дебальцевого бронепоїзд і піхоту, які вибили українців з Алмазної.

Активізація боїв занепокоїла власників рудників Франко-Бельгійського і Дніпровського товариств біля Луганська. Вони звернулися до французького консула в Харкові з проханням захистити підприємства від дій гайдамаків. Консул зв'язався з Красновим із проханням вислати донські частини.

17–18 грудня, виконуючи наказ Симона Петлюри про звільнення станції Дебальцеве, гайдамаки пішли в наступ із Попасної, але не досягли мети й відступили. Натомість 20–21 грудня українці зайняли станцію Родакове, максимально наблизившись до окупованого Луганська.

Звільнення промислових центрів Луганщини

У середині грудня 1918 року гайдамакам вдалося звільнити значні промислові центри — Кадіївку, Голубівку, Алмазну, Сокологірськ, Брянку. Представник гетьманської адміністрації констатував: донці не в змозі вибити гайдамаків, це можуть зробити лише частини російської Добровольчої армії. Він провів переговори з представником генерала Антона Денікіна про виділення військових частин.

Наприкінці грудня гайдамаки поступово покидали ці населені пункти, час від часу переходячи в контратаки. 28 грудня вони провели невдалий наступ з Алмазної на Алчевськ.

Добровольча армія входить у бій

29 грудня завершилися переговори між Донською і Добровольчою арміями про поділ фронту. Ділянку Волноваха — Донецьк — Ясинувата зайняли частини Добровольчої армії під командуванням генерала Володимира Май-Маєвського, відомого українофоба.

31 грудня росіяни під прикриттям бронепоїзда «Платов» повели наступ на Алмазне й Глибоке. Після короткого бою вони вибили гайдамаків і зайняли населені пункти. 2 січня 1919 року білогвардійці зайняли Горлівку, Костянтинівку, Ясинувату, Авдіївку та Очеретине.

Гайдамаки відреагували несподівано: пустили з Бахмута порожній потяг на станцію Курдюмівка, де стояв бронепоїзд добровольців «Корнілов». Унаслідок зіткнення «Корнілов» був виведений з ладу — втратив вежу та платформу з двома гарматами.

Евакуація та останні бої

Наприкінці грудня — на початку січня інтенсивність боїв знизилася. Розпочалася евакуація цивільних і військових установ із Бахмута й Донеччини в напрямку Слов'янськ — Лозова. Більшовики пояснювали це тим, що Болбочан, у зв'язку з їхнім наступом на Харків, запропонував українським частинам вступити в переговори з донцями для спільної боротьби з більшовиками.

З початком більшовицького повстання в Харкові 1 січня 1919 року Болбочан наказав перекинути з Донеччини частини Гайдамацького полку для придушення повстання. За одними даними, гайдамаки прибули у вже захоплене місто, за іншими — вступили в бій південніше Харкова та відступили.

Частини Добровольчої армії почали займати залишені гайдамаками населені пункти: Попасну, Бахмут, Костянтинівку. Вони тиснули на Слов'янськ з півдня, одночасно з півночі й сходу на місто наступали місцеві повстанці на чолі з Іваном Чапліним.

Відступ зі Слов'янська

4 січня до Слов'янська прибув український бронепоїзд на підкріплення. Омелян Волох отримав наказ зайняти населені пункти в околицях міста та провести наступальні дії проти повстанців на північ (у напрямку Лимана) і проти добровольців на південь (у напрямку Горлівки).

7 січня у Слов'янську перебувало 700 гайдамаків із бронепоїзом, які вели бої за Краматорськ. Останню спробу звільнити місто від росіян зробили того ж дня. Після запеклого бою, зазнавши втрат, гайдамаки відступили до Слов'янська.

Уночі 7 січня розпочалася евакуація гайдамацьких частин зі Слов'янська. Отаман Іван Чаплін домовився з отаманом Григорієм Савоновим про спільні дії проти українців. За планом, повстанці Чапліна мали наступати зі сходу, а повстанці Савонова — із заходу. Через затримку вони прибули, коли місто вже покидали останні гайдамаки. Повстанцям удалося обстріляти ешелони та взяти в полон двох українських вояків.

Так завершилася оборона Донеччини — після місяця тяжких боїв із переважаючими силами противника остання українська військова частина покинула регіон 7 січня 1919 року.

Довідка

Омелян Волох — командир Гайдамацького піхотного полку, один із найяскравіших військових командирів періоду Директорії УНР. Організував оборону українських позицій на Донеччині впродовж листопада-грудня 1918 року.

Михайло Малашко — командир Куреня Донецького кряжу, очолював загін вільних козаків, що діяв у південній частині Донеччини. Координував бойові дії з махновцями.

Петро Болбочан — командувач Лівобережної групи Армії УНР, координував усі українські військові операції на Лівобережжі, включно з Донеччиною.

Петро Краснов — отаман Всевеликого Війська Донського, командував Донською армією, яка окупувала частину Донеччини наприкінці 1918 року.

Володимир Май-Маєвський — генерал білогвардійської Добровольчої армії, відомий українофоб, очолював операції проти українських військ на завершальному етапі оборони Донеччини.

Донецькі