Вижив в облозі Маріуполя та відновив власну справу після 70 років. Історія Леоніда Лисова

15 квітня 2026 р. 21:40

15 квітня 2026 р. 21:40

Відомий у Маріуполі масажист Леонід Лисов провів у зруйнованому місті 67 діб після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну — виживав без їжі, води, тепла й зв'язку. У 74 роки він евакуювався через тимчасово окупований Бердянськ, рік провів за кордоном і зрештою повернувся в Україну, де відновив роботу. Про виживання в підвалі, слова, які врятували психіку, і те, чому відкривати власну справу у його віці — не проблема, чоловік розповів для Волноваха.City.

"Сподівалися, що ненадовго"

24 лютого 2022 року Леонід Лисов збирався на роботу.

— Напередодні домовився, що допоможу знайомим виїхати, але все в один момент закрилося — ніхто вже нікуди не міг виїхати. Вони залишилися вдома, і я залишився з ними. Ми думали, що це ненадовго. Ніхто не уявляв, що все так затягнеться.

Я пробув у Маріуполі 67 діб . Кидали все, що можна, на наші голови — і міни, і танки, і літаки, і ракети. Жили без їжі, без води, без електрики, без газу, без зв’язку. Місяць хліба не бачили. Виживали. На якомусь етапі просто задеревеніли — таке відчуття, ніби це не з тобою відбувається. Кожен день лягали спати, як востаннє. І найстрашніше було навіть не це, а те, що ми ховали своїх сусідів і знайомих просто біля будинків — згадує він.

Було холодно. У квартирах не було вікон, світла, нічого. Надворі мінусова температура, а в хаті ледь плюс один. І темрява з сьомої вечора. Лежиш і чекаєш, куди прилетить — у тебе чи повз.

Маріуполь Автор: Pavel Klimov/Reuters

Одного разу Леонід дійшов до джерела — і ледь не загинув під мінометним обстрілом.

— Живий залишився — це вже диво. Воду брали, коли дощ чи сніг був. Інакше — ніяк. Це було щоденне виживання. Ми навіть жартували між собою, щоб якось триматися. Наприклад, що таке три літри води. Це — і вмитися, і посуд помити, і випрати, і ще щось. Головне — не переплутати послідовність. Такий чорний гумор, але він рятував.

В укритті разом із ним переховувалося дев'ятеро людей.

— Пам'ятаю як у нас залишилися скоринки від сала, знайшли якусь крупу, цибулину, моркву — і варили на вогнищі. Той суп здавався неймовірно смачним. Я зараз навіть не можу передати, наскільки.

Сам він пояснює, як вдавалося не втратити розум у таких нелюдських умовах: щодня повторював слова, — "смиренномудріє, терпіння і любов". Це рядок з великопісної молитви Єфрема Сиріна.

— Ми повністю були в руках Господа.

За словами пана Леоніда, навесні 2022-го значна частина Маріуполя вже лежала у руїнах.

— Дуже важко було бачити, як змінюється місто. Я народився там, прожив усе життя, а потім дивишся — і не впізнаєш. Це був уже не той Маріуполь.

За словами чоловіка, 15 квітня на проспекті Металургів окупаційна влада організувала публічний захід. Того дня мешканцям роздавали їжу — за його словами, четвертину буханки хліба й маленьку жменьку цукру в паперовому стаканчику.

— Я з цих рук нічого не брав... Я бачив як під час голоду люди змінюють свої життєві принципи. І я також боявся стати на коліна перед окупантами за краєчок хліба, як робили від безвиході інші. Я не пив алкоголь...Всі бухали... І знайомі дивувалися, як я можу дивитися на все навколо тверезими очима...

Евакуація "таємними тропами"

1 травня 2022 чоловіка вивезли з Маріуполя його учні. Він не називає їхніх імен — вони досі залишаються там. Дорога пролягала через Бердянськ, де довелося провести понад два тижні. Потім — блокпости від Бердянська до Василівки . Двадцять два пости.

— Коли виїжджали, це теж було випробування. Блокпости, перевірки, знущання... Але коли ми вже доїхали до своїх, у Запоріжжя, — ми цілували землю. Просто плакали й обіймалися, — зізнається Леонід Лисов.

Рік за кордоном — і повернення

Маршрут евакуації був таким: Запоріжжя — Львів — Перемишль — Краків . У польському місті вже десять років живе молодша дочка, яка закінчила Краківську академію і працює у шведській фірмі. Її керівник не залишився осторонь від чужої біди та допоміг батькові коштами на речі першої потреби.

Леонід провів у Польщі близько півтора місяця. Потім поїхав до Болгарії. Спочатку жив у готелі на узбережжі, харчування й житло були безоплатні. Вже через тиждень після приїзду купив масажний стіл і почав приймати клієнтів — серед відвідувачів були й маріупольці, які евакуювалися туди ж. У листопаді 2022-го орендував власну студію за сім хвилин ходьби від моря.

Однак залишатися він не хотів.

— Це не моя держава, не моя країна, не моя мова. Мені здавалося що я там деградую. Розвитку не було.

1 травня 2023 він повернувся в Україну й відновив реєстрацію своєї Асоціації масажних технологій імені Леоніда Лисова — організації, яку заснував ще до війни і яка мала чотири філіали в Маріуполі. 14 жовтня відкрив центр у Чернівцях разом із діловою партнеркою — Тетяною Шинкар .

Леонід Лисов з діловою партнеркою — Тетяною Шинкар Фото: Леонід Лисов

"Реалізуйте свій талант"

Про те, як у 77 років вдається продовжувати роботу пан Леонід говорить так:

— Є якась унікальність у мені — не від мене це залежить. Я вважаю, що відношусь до 3% людей, які знайшли себе. Нехай це прозвучить досить "заїжджено", але я дійсно люблю свою справу, живу нею і навіть розвиваю нові напрямки.

Для пана Леоніда найбільшою цінністю є його учні, які наразі працюють по всьому світу — у Лондоні, Гельсінкі, Ірландії, Канаді, Австралії, Кіпрі, Іспанії, Франції, Бельгії тощо.

— Я масажист. Але те, що я хочу сказати людям, — це філософія. Я збирав скарби не матеріальні. Я ніколи не був меркантильною людиною та завжди намагався допомагати іншим. От це мене й урятувало: у мене не було прив'язаності до речей. Я залишив усе. Квартиру віддав людям, сказав: живіть. Бо розумів — життя дорожче за будь-які речі. Ні про що матеріальне не шкодую. Єдине, що болить — це моя справа. Те, що я будував усе життя. Архіви, напрацювання — це зникло. Але головне, що я залишився живий.

На запитання, що він хоче сказати тим українцям, хто у відчаї через втрачене майно та не може знайти себе у новій громаді, відповідає коротко:

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Донецькі