«Я залишилася без житла у 68 років». Історія вчительки з Волновахи, чию квартиру відібрали окупанти

15 вересня 2026 р. 20:46

15 вересня 2026 р. 20:46

Понад 40 років Ніна Богданець прожила у Волновасі. Тут працювала вчителькою української мови та літератури, навчала дітей, виховувала синів і облаштовувала власне житло. Після початку повномасштабної війни жінка пережила страшні обстріли, бої за місто та евакуацію з тимчасово окупованої території. Перебуваючи за кордоном, пані Ніна дізналася, що її квартиру у Волновасі спочатку внесли до переліку так званого «безхазяйного» майна, а навесні 2026 року оголосили «власністю» окупаційного муніципалітету.

Для Волноваха.City Ніна Богданець розповіла, як дізналася про фактичне привласнення свого житла, що відбувалося з квартирою після окупації та чому вирішила офіційно зафіксувати втрату майна в Україні.

“У Волновасі я мала повагу, авторитет і пошану”

До повномасштабної війни життя пані Ніни було тісно пов’язане з Волновахою та освітою. Вона працювала вчителькою української мови та літератури, була вчителькою-методисткою, фахівчинею вищої категорії, мала звання “Відмінник освіти України”.

“Дуже багато моїх учнів пішли на спеціальність «Українська мова та література». Я колись рахувала — десь до сорока. Я мала повагу, авторитет, пошану серед батьків. Я любила Волноваху, людей, сусідів.

Це дуже приємно, коли підеш у лікарню чи навіть у магазин, а тебе всі знають, вітаються. Такі прості речі були дуже приємними”, — ділиться пані Ніна.

Залізнична станція Волновахи

Життя під час боїв

Початок повномасштабної війни пані Ніна зустріла у Волновасі. Під час активних бойових дій разом з іншими мешканцями ховалася у підвалі.

“Якби не підвали в наших багатоквартирних будинках, то скільки людей загинуло б. Падали снаряди, безперервно здригалися від вибухів. Я відчувала постійний страх”, — згадує жінка.

Однієї ночі вона вирішила піднятися до квартири. У будинку вже не було вікон, надворі трималася мінусова температура. Пані Ніна заснула настільки міцно, що прокинулася вже після сходу сонця.

Того ранку вона побачила, що церкви, яка стояла неподалік від дому, фактично вже немає.

“Виглядаю у вікно, бачу — вже немає церкви. Стояла ще з побитими дзвіницями, куполами. Люди казали: «Церкву спалили». Коли саме це сталося — вночі чи вранці — я не знаю”, — говорить вчителька.

21 березня вони разом із сином виїхали з Волновахи через тимчасово окупований Докучаєвськ.

“Я не могла більше все це бачити. Уже почали ходити чутки, що в когось обшуки. Я боялася, тому що про мою проукраїнську позицію знало багато людей”.

Після виїзду за квартирою наглядали знайомі

Після виїзду пані Ніна продовжувала отримувати інформацію про квартиру від знайомих, які залишалися у Волновасі.

Її 25 будинок по вулиці Менделєєва , як і багато сусідніх, був пошкоджений. У квартирах не було вікон, через морози постраждали системи опалення. Після окупації міста у будинку почали проводити ремонтні роботи.

Квартира пані Ніни вціліла, хоча балкон був пошкоджений. Друзі та знайомі допомагали стежити за помешканням і змогли врятувати частину особистих речей.

Особливо цінними для пані Ніни були сімейні фотографії.

“Мені пощастило, що друзі забрали з моєї квартири фотографії, численні грамоти та дипломи, деякі речі. А добрі люди привезли їх до Європи”.

Так пані Ніна фактично залишалася в курсі того, що відбувалося з її помешканням, хоча сама вже не могла до нього повернутися.

“Що таке безхазяйна квартира, я тоді не розуміла”

Навесні 2024 року пані Ніна отримала від знайомої повідомлення, яке змінило ситуацію.

“Вона надсилає мені копію надрукованого реєстру — квартири визнані безхазяйними. Це було у травні. І там моя квартира. Що означає «безхазяйна», я тоді взагалі не розуміла”, — розповідає пані Ніна.

За її словами, знайома показала представникам окупаційних структур копії документів на квартиру та повідомила, що власниця жива.

“Вона показала, що ось господарка жива, хто тут прописаний — два сини, чоловік. Сказали, що все нормально, треба платити. Вона почала сплачувати за опалення та інші платежі. Я тоді ніби заспокоїлася”.

Однак навесні 2026 року на дверях квартири з’явилося нове оголошення.

“Ваша квартира є власністю Волноваського муніципалітету”

Фотографію оголошення пані Ніні надіслала знайома.

“На дверях почепили папірець, що ваша квартира є власністю Волноваського муніципалітету. Просимо 25 травня відкрити двері тим, хто має доступ. Якщо двері будуть зачинені, їх будуть зламувати. Було написано, що прийде комісія”, — розповідає пані Ніна.

Оголошення з дверей пані Ніни Фото: надано героїнею матеріалу ексклюзивно для Волноваха.City

25 травня знайома відчинила квартиру представникам так званої комісії. За словами пані Ніни, вони оглянули помешкання та склали акт, копію якого вона згодом отримала.

Поряд із квартирою, розповідає жінка зі слів знайомої, перебували двоє чоловіків, які мали зламати двері, якби їх ніхто не відчинив.

Пані Ніна каже, що їхати до тимчасово окупованої Волновахи та переоформлювати житло за російськими правилами не збиралася.

“Багато людей їздили, поверталися, намагалися щось перереєструвати. Але для цього потрібен російський паспорт. Зрозуміло, що я нікуди не поїхала і не поїду”.

Після цього пані Ніна попросила знайомих забрати з квартири речі, які ще можна було врятувати. Частину майна дозволила взяти сусідам.

“Я сказала одному сусідові: «Беріть, що хочете». Мені було легше від того, що це заберуть люди, яких я знаю. Щоб воно не дісталося окупантам”.

Чому саме її квартира потрапила під таке рішення окупаційних структур, пані Ніна не знає.

“Сусіди обурювалися. Казали, що не чули ще такого, щоб так забирали. У під’їзді є квартири, де взагалі ніхто не живе і навіть невідомо, де власники та чи вони живі. Чому саме моя квартира? Не знаю”.

За словами пані Ніни у вересні 2026 так звані “працівники муніципалітету” вилучили ключі від квартири у сусідів та повідомили, що у квартиру будуть вселятися нові мешканці.

“Я залишилася без житла у 68 років”

“Я залишилася без житла. У 68 років. Віддала 43 роки життя Волновасі. Це дуже боляче. Дуже важко”, — говорить пані Ніна.

Після рішення окупаційної влади пані Ніна вирішила офіційно зафіксувати те, що відбулося з її квартирою. Наприкінці травня вона звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

“Мені було важливо, щоб хоч якийсь слід залишився. Щоб це було зафіксовано”.

Згодом із пані Ніною зв’язався слідчий.

“Мені дзвонив слідчий і повідомив, що факт так званої націоналізації квартири внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань”.

У Нідерландах продовжує навчати дітей української

Зараз пані Ніна живе у Нідерландах. Вона говорить, що вдячна цій країні, яка надала прихисток українцям після початку повномасштабної війни.

"Місто Гаага. На святі для українців "З Україною в серці" розповідаю про Донеччину". Фото: надано героїнею матеріалу

Навіть у 68 років вчителька продовжує працювати з дітьми. На прохання українських батьків допомагає школярам не втрачати українську мову.

“Я з декількома дітьми займаюся українською — третій, четвертий, п’ятий клас. Щоб хоч не забули, щоб читали, писали”.

Педагогиня зіштовхнулася з тим, що діти, які виїхали з України у молодшому віці, можуть втрачати зв’язок з українською мовою.

Попри життя за тисячі кілометрів від Волновахи, пані Ніна продовжує стежити за тим, що відбувається у рідному місті. І все ще сподівається повернутися.

“Надія є. Я ще зайду у ту квартиру”, — впевнена пані Ніна.

Що робити, якщо окупанти привласнили ваше житло

Практикуюча юристка гуманітарної сфери Оксана Чекменьова прокоментувала ситуацію з привласненням житла на окупованих територіях та дала рекомендації українцям, які втратили доступ до свого майна. (Далі — пряма мова)

— Історія пані Ніни є ще одним підтвердженням позбавлення права власності українців на житло, яке залишилося на окупованій території. Я родом з Донеччини й чітко уявляю охайний двоповерховий багатоквартирний будинок, в якому жила пані, адже неодноразово відвідувала родичів на вулиці Менделєєва. Дуже шкода, що російська "націоналізація" направлена ще й на те, щоб українці не мали навіть бажання повертатися — в їх житлі вже хтось живе.

Перше питання, яке я зазвичай чую — чи варто їхати, щоб виправити ситуацію там . Це питання немає відповіді. Чи доїдете (в усіх сенсах)? Чи наявні оригінали? Чи витримаєте там 6+ місяців? Чи є кошти на таку непросту подорож? Чи є там кому підтримати? Чи спрацює взагалі? Насправді ризики поїздки настільки високі, а наслідки настільки непередбачувані та мають скоріше негативну перспективу, що достатньо лише озвучити ці питання і людина сама приймає рішення чи їй їхати. Відомо про велику кількість випадків, наприклад по Маріуполю , що проживання там, у своєму житлі, не стало запорукою для окупаційної “націоналізації”.

Якщо говорити про наслідки привласнення українського житла в окупації, то слід пам’ятати, що всі угоди та дії, які вчиняються на окупованій території відносно житла українців, хай то "націоналізація" чи купівля-продаж, без дотримання українського законодавства, не є дійсними в Україні. Своєю чергою правочини, включаючи дарування, спадкування, купівлю-продаж, за українським законодавством, житла, що перебуває на окупованій території, не є дійсними там, на окупованій території. Це пов’язано із невизнанням легітимності документів один одного обома воюючими сторонами.

Більше про гарантування права власності та правовий режим майна на тимчасово окупованій території можна прочитати в статті 11 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”. На жаль , нова редакція Закону, яка набуде чинності з 22.10.2026 року, не містить схожої норми .

Саме репарації є тим механізмом захисту права власності, на який можна розраховувати людям, що опинилися в схожій ситуації. У 2026 році вже діє Реєстр збитків для України , який є частиною міжнародного компенсаційного механізму, призваного зібрати відомості про шкоду, втрати та збитки, спричинені повномасштабним вторгненням РФ в Україну. Для тих, хто втратив житло на окупованих територіях є можливість подати заяви не менш ніж в трьох категоріях:

• втрата житла або місця проживання (незалежно від власності і підстав проживання) - Категорія А3.3 ;
• втрата доступу або контролю над нерухомим майном на ТОТ (в тому числі щодо житлової і нежитлової нерухомості для власників) - Категорія А3.6 ;
• пошкодження або знищення житлового нерухомого майна (для власників житла) - Категорія А3.1 .

Внесення заяв у перелічених та інших категоріях відбувається через Портал “Дія” . Раджу ознайомитися з питаннями та відповідями на сайті Реєстру та приготувати необхідні докази, щоб подання відбулось з першої спроби.

Перспективи отримання репараційних виплат неможливо сформулювати з точністю до місяця і року, але вони точно є. Доказом цього є високий темп розвитку міжнародного компенсаційного механізму, в рамках якого у грудні 2025 року 35 держав та Європейський Союз підписали Конвенцію про утворення Компенсаційної комісії під егідою Ради Європи, а наступним кроком стане створення фонду для репарацій.

Внесення відомостей про втрату житла через руйнацію, пошкодження або “націоналізацію” до Єдиного реєстру досудових розслідувань , як це зробила пані Ніна, є правильним кроком, адже витяг з цього реєстру є одним з офіційних доказів порушення права власника житла. Варто повідомляти про такі злочини до національної поліції будь-якими з доступних способів. Наприклад, подати заяву про злочин до українських правоохоронних органів, перебуваючи за кордоном, можна абсолютно дистанційно через Офіційну систему електронних звернень Нацполіції .

В національній правовій системі наразі відсутній чинний нормативний документ, який би передбачав виплати власникам зруйнованого, пошкодженого чи недоступного житла на ТОТ. Запроваджений Порядок надання допомоги для вирішення житлового питання окремим категоріям внутрішньо переміщених осіб, що проживали на тимчасово окупованій території , затверджений Постановою Кабінету міністрів України №1176 від 22 вересня 2025 , призваний підтримати лише деяких осіб з інвалідністю внаслідок війни з-поміж ветеранів, які не обов’язково були власникам житла, але проживали на окупованій території.

Як би не розвивався міжнародний компенсаційний механізм і не змінювалося національне законодавство у питаннях підтримки власників житла, що залишилось на окупованій території, варто однозначно починати з верифікації документів: завершення спадкування, перевірка оригіналів, перевірка наявності записів про право в сучасному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Актуальні дані про право власності — запорука можливості захисту та отримання репарацій чи компенсацій.

Для багатьох гуманітарних правозахисних організацій в Україні захист права власності, хай то відновлення втрачених документів чи допомога у зверненні до Реєстру збитків для України, є пріоритетними. Не залишайтеся на одинці з питаннями — звертайтеся за фаховою допомогою, наприклад через платформу правової допомоги ПравоВсім чи надавачів безоплатної правової допомоги , вказаних на сайті Реєстру збитків.

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Донецькі