“Ми самі не знаємо,що в нас закладено”. Як ексмер Маріуполя став художником і підтримує інших митців

29 вересня 2026 р. 09:50

29 вересня 2026 р. 09:50

Колишній міський голова Маріуполя, народний депутат кількох скликань і ексзаступник міністра економіки Михайло Поживанов уперше взяв пензель у руки, коли йому було за п'ятдесят. Сьогодні він пише картини, має персональні виставки у Львові та Києві, а заснована ним галерея “АВС-арт” понад 15 років показує як визнаних майстрів, так і тих, хто лише починає. Для Волноваха.City він розповів про те, як травма на лижах привела його до мистецтва, чим галерея може допомогти митцям і мисткиням з Донеччини та чого, на його думку, бракує українській культурі під час війни.

Перші 300 євро за картину

Михайло Поживанов народився у Дніпрі , але його свідоме життя тісно пов'язане з Маріуполем . Він працював на “Азовсталі” розливальником сталі, майстром і начальником цеху, а в 1994–1998 роках очолював місто. Саме завдяки його зусиллям як міського голови у 1990-х роках було відновлено Галерею Куїнджі — нині Художній музей імені Куїнджі. До живопису, каже він, прийшов випадково.

У 2013 році він травмувався на лижах, переніс операцію на плечі й проходив реабілітацію в австрійському центрі. Вечорами там проводили обов'язкові заняття, серед них був й живопис. В той самий час до центру привезли професора Зальцбурзького університету, який колись малював.

“Він мені каже: “Пішли на заняття”. Я відповідаю, що ніколи в житті не малював. А він: “Та пішли”. І за 21 день я намалював штук двадцять робіт на А4. Для мене було несподіванкою, що щось виходить”, — згадує пан Михайло.

Згодом у Відні, на дні народження знайомого, він показав свої малюнки гостям. Серед них був чоловік, пов'язаний з аукціонним домом “Dorotheum” . Той запропонував купити три роботи, написані акрилом на папері, по 100 євро за кожну.

“Я сміючись сказав: “Добре, це буде мій перший продаж”. А він додав, що в мене є кольоровий смак і, якщо я робитиму роботи на полотні, можу до них звертатися”, — розповів чоловік.

Уроки в майстрів і поради колег

Повернувшись до Києва на початку 2014 року, Михайло Поживанов записався на індивідуальні уроки в студію на Великій Васильківській. Заняття тоді коштувало 500 гривень.

На той час він уже п'ять років був фундатором власної галереї. “АВС-арт” відкрилася в Києві 2009 року, спершу на Воздвиженській, а від 2018 року працює на вулиці Глибочицькій, 32-В. Її колекція охоплює живопис, графіку та скульптуру від другої половини XX століття до сьогодні. Артдиректорка галереї — мистецтвознавиця Алла Маричевська , головна редакторка мистецького журналу “Артанія” . Тобто до перших власних кроків у живописі він уже деякий час показував роботи визнаних українських художників.

Саме працівниці галереї згодом порадили йому вчитися не в студії, а в майстрів, яких вони виставляють.

Один із перших уроків йому дав народний художник Олег Ясенєв .

Олег Ясенєв Фото: facebook

Пізніше він кілька років займався з художниками, які, за його словами, давали йому дуже цікаві вправи.

“Маючи тільки три фарби, треба було отримати 64 відтінки так, щоб жоден не повторювався. Потім я дізнався, що цього вчать у вищих навчальних закладах”, — пояснює він.

Не менше, за його словами, дали розмови з митцями львівської школи. Серед них Любомир Медвідь, Петро Сипняк, Михайло Демцю, Борис Буряк . Вони не проводили для нього майстер-класів, але підказували, на що звернути увагу в роботах.

“Коли досвідчені люди дають поради, я дивлюся, пробую виправити, десь експериментую. Буває, працюєш над роботою, а вона не лежить на серці. Приходиш через три-чотири дні, повністю замальовуєш і починаєш на цьому полотні щось нове”, — ділиться художник.

Він працює олією та акрилом на полотні, тяжіє до авангарду і майже не пише в реалістичній манері.

“Мені іноді казали, що з тим чи іншим кольором треба обережно. А я експериментую. У мистецтві ми не маємо бути в зашорених нормативах”, — каже чоловік.

З 5 травня до 28 червня 2026 року у Палаці Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького тривала його персональна виставка “Простір творчого експерименту”. За словами митця, експозиція зайняла весь другий поверх, це майже 80 робіт великого формату.

"Було дуже приємно коли на відкритті виставки мої роботи схвально оцінили генеральний директор галереї Тарас Возняк, академік Любомир Медвідь і почесний академік Національної академії мистецтв Степан Давимука ", - згадує пан Михайло.

Кураторка виставки, докторка мистецтвознавства Ольга Луковська відзначила в його роботах образ міста: художник трактує його не як архітектурний об'єкт, а як місце емоцій, пережитого досвіду й пам'яті. На полотнах, зазначає мистецтвознавиця, часто постають спогади про близький серцю Маріуполь, руїни якого художник пропускає крізь власну оптику.

Мамині полотна

Є ще одна причина, чому він не побоявся почати в дорослому віці. Його мама теж узялася за пензель у дорослому віці, хоча раніше ніколи цього не робила.

“Після неї залишилося 20–30 робіт, олія на маленьких полотнах. Вона пішла з життя відносно рано, у 73 роки. Я забрав ці роботи собі. Думаю, це теж сиділо в мене в голові. Родинний приклад і мій приклад показують, що починати можна в будь-якому віці”, — каже Михайло Поживанов.

Що потрібно, щоб стати митцем чи мисткинею у 2026 році?

Головне, у чому переконаний Михайло Поживанов, — почати може кожен.

“Бажання. У першу чергу бажання. Бо якщо ти бажаєш щось зробити, ти навчишся. Я тут абсолютно переконаний. У нас іноді бувають дискусії про профільну освіту. А я завжди кажу: в Середньовіччі яка була профільна освіта? Ніхто ні в яких академіях не навчався. Усі вчилися в майстернях — у того чи іншого майстра, роблячи свої роботи, допомагаючи комусь. Тому головне, коли ти працюєш і коли ти критично на це все дивишся”.

Як приклад він називає маріупольську художницю Ірину Федоренко . Вона виїхала з Маріуполя на початку 2015 року, після обстрілу міста, а з Києва на початку повномасштабного вторгнення перебралася до Німеччини. До того живопис для неї був радше хобі: перша виставка відбулася ще в музеї Приазовського державного технічного університету, коли Ірина навчалася на першому курсі економічної спеціальності, а далі були аспірантура, викладання й керівні посади в банку та компаніях.

Ірина Федоренко Фото: Волноваха.City

"Я малювала для себе. Виставки в мене періодично проходили, але я все одно не сприймала це серйозно", — розповідала Ірина Федоренко в інтерв'ю Волноваха.City.

У Києві Михайло Поживанов, знайомий мисткині, який знав, що вона малює, запропонував організувати велику виставку у своїй галереї.

"Я безмежно вдячна Михайлу Поживанову за цю можливість", — каже художниця.

Відтоді її картини побували більш ніж на п'ятдесяти виставках — у Давосі, Європарламенті, музеях і галереях Італії, США та Німеччини.

Як галерея допомагає митцям з Донеччини

Історія Ірини Федоренко не поодинока. Нових авторів і авторок, за словами пана Михайла, галерея знаходить по-різному. Хтось звертається сам, когось він помічає на виставках і радить артдиректорці.

Якби по допомогу прийшов талановитий художник-переселенець з Донеччини, галерея, каже він, допомогла б “з будь-чим”. Ідеться про виставку, каталог, а за потреби й про матеріали для роботи.

“Поки митець молодий, йому самому це дуже важко. А ми можемо допомогти йому зробити перші кроки. І це безоплатно”, — пояснює чоловік.

У вересні 2022 року галерея показала артпроєкт “ХарБарБонд” , який об'єднав трьох маріупольських митців, розлучених війною, — Володимира Харакоза, Сергія Баранніка та Олександра Бондаренка . Усім трьом, за словами пана Михайла, вони допомагали після виїзду з міста.

Митці з Маріуполя представили новий артпроєкт. Фото: галерея "АВС-арт"

“Цими неймовірно тяжкими днями для всієї країни, як ніколи мені хочеться підтримати мистецтво та художників, зокрема і митців з мого рідного Маріуполя”, — зазначив Михайло Поживанов.

На думку художника, мистецтво — це питання суб'єктивне.

“На четвертому-п'ятому курсі академій більшість робить класичні речі приблизно однаково. Ти й не скажеш, хто автор. А коли робота тебе чіпає і ти бачиш індивідуальність, несхожість на інших, тоді розумієш, що це те, що треба”.

Окремий проєкт галереї "АВС-арт", яким пишається пан Михайло — це серія мистецьких альбомів “Імена”, яка реалізується з 2009 року. В межах проєкту вийшли книги про Бориса Буряка, Феодосія Гуменюка, Петра Бевзу, Сергія Савченка, Олега Мінька та Олега Ясенєва.

На презентації альбому Олега Ясенєва, що вийшов у серії художніх альбомів "Імена"

Картини за дрони

Після повномасштабного вторгнення галерея закривалася на три місяці. З червня 2022 року вона працює без перерв.

За словами Михайла Поживанова, у перші два роки великої війни він організовував виставки, зокрема своїх робіт, і на вторговані кошти купував дрони для бригад морської піхоти.

“Якби роботи були нецікаві, їх би, можливо, не купували. А їх купували, і я десятки дронів на ці гроші купив і віддав хлопцям. Мені приємно, що це відбувалося в тому числі через те, що я зробив своїми руками”, — говорить він.

Екскурсії для літніх киян і киянок

Інтересу до мистецтва, вважає Михайло Поживанов, за роки війни не поменшало, навпаки.

“Люди в цьому знаходять енергію, заспокоюються”, — запевняє він.

Галерея співпрацює з відділами соціальної допомоги районів Києва. Вони формують групи літніх людей, яким цікаве мистецтво. Щотижня на кураторські екскурсії приходить група з якогось району. За його спостереженнями, приблизно 70% відвідувачів становлять жінки, переважно віком 70–80 років.

“Я навіть сам приходжу, бо мені цікаво з ними розмовляти. Коли бачиш щиру подяку за те, що ти робиш, це дає натхнення”, — ділиться він.

Про культуру, на якій економлять

Державну підтримку культури пан Михайло оцінює критично. Згадує вислів, який часто приписують Вінстону Черчиллю : нібито на пропозицію скоротити видатки на культуру під час Другої світової війни той відповів “Заради чого ми тоді воюємо?” . Документального підтвердження цієї фрази історики не знаходять.

“Всі чотири роки, незалежно від прізвища міністра, крім, можливо, Ростислава Карандєєва, підтримки культури немає. Причому за всіма напрямками — кіно, театр, музика, образотворче мистецтво тощо”, — вважає митець.

На його думку, фінансування часто отримують не найпотрібніші проєкти, а ті, чиї автори наближені до влади. Тому він виступає за прозорі конкурси за участі фахівців і за зміну підходів до фінансування культури, мистецької освіти та Національної академії мистецтв.

"Композиція, 2026. Полотно, акрил". Робота пана Михайла

Довідка

Михайло Поживанов народився 12 квітня 1960 року в Дніпрі. Трудову кар'єру почав 1986 року розливальником сталі на металургійному комбінаті “Азовсталь” у Маріуполі. У 1991–1994 роках навчався в докторантурі Дніпропетровської металургійної академії, захистив докторську дисертацію з технічних наук, має вчене звання професора. У 2003 році здобув другу спеціальність юриста, закінчивши Національну академію внутрішніх справ України.

У 1994–1998 роках був міським головою Маріуполя, у 1999–2005 роках — заступником київського міського голови, у 2008–2010 роках — заступником міністра економіки. Народний депутат України 2, 4, 5 та 6 скликань. З 1998 року очолює громадську організацію “Фонд муніципальних реформ “Магдебурзьке право”.

Заслужений працівник промисловості України (2004), нагороджений Орденом Мистецтв III ступеня Національної академії мистецтв України (2025).

Після 2014 року кілька разів балотувався до Верховної Ради та на посаду міського голови Києва, але обраний не був. Ці дані наводить рух “Чесно” . За інформацією “Чесно”, у 2010 році СБУ порушувала щодо Михайла Поживанова кримінальну справу за підозрою в розкраданні державних коштів. У 2014 році провадження закрили.

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Донецькі