Кинуті напризволяще: чому Кремль ігнорує проблеми жителів фронтової Курської області та у що це може вилитися

15 листопада 2024 р. 10:33

15 листопада 2024 р. 10:33

У фронтовій Курській області Росії Кремль кинув без підтримки місцевих жителів. Обстріли тривають, їх не евакуюють. Гуманітарна ситуація в регіоні погіршується, у деяких населених пунктах немає світла, води, газу, їжі та медикаментів. Люди записують відеозвернення в рамках проєкту “Непотрібні Путіну” і розповідають про те, що з ними відбувається, поки російська влада геть їх ігнорує.

Збройні сили України, які перебувають у Курській області, допомагають мирним жителям.

Гуманітарна ситуація в Курській області

Мешканки Суджанського району Курської області Лідія Кущенко та Галина Угримова з болем розповіли про те, як залишилися на повній самоті, адже влада їх кинула, а родичам вони не потрібні. Як і багато інших жителів регіону, жінки стали героїнями проєкту “Непотрібні Путіну”, який показує життя фронтової Курської області.

Мешканці села Заолешинка Суджанського району Лідії Кущенко — 71 рік. У неї немає можливості зв’язатися з рідними, тому вона звернулася до них через українських військових. Її, як і багатьох інших жителів регіону, російська влада не евакуювала із зони проведення бойових дій.

“Катруся, мила, передай усім, що ми поки що живі. Передай і Сашкові, і мамі, усім передай привіти”, — каже зі сльозами на очах літня жінка.

Деякі люди не вірять, що їх шукатимуть родичі, вважають, вони їм не потрібні. А російська влада тим часом відмовляється створювати гуманітарний коридор, щоб жителі прифронтового району могли виїхати в безпечніші місця.

Микола Горбатов і Валентина Баранова — жителі села Заолешенка Курської області Росії. Влада кинула їх без їжі та медикаментів. Тепер їм допомагають Збройні сили України.

Микола Горбатов передає через проєкт “Непотрібні Путіну” відеоповідомлення рідним, іншого зв’язку з ними немає.

“Живі-здорові. Усе гаразд. Чекаємо на вас. Нас не ображають. Хліб дають. Картоплі підкопали. Усе є”, — каже житель Заолешенки.

Отримати звістки про Валентину Баранову, ще одну мешканку Заолешенки, намагається донька. Жінка хворіє, розповіла українським військовим, що нещодавно впала з ґанку. Також передала, що в неї залишилося ще трохи інсуліну.

“У мене все нормально. Все добре. Як ви там? Впала, як завжди, на своєму ґанку… Інсулін ще трошки є в мене, тому що Сашка Градусник мені приніс”, — розповіла Валентина Баранова.

Представник України повідомив їй, що інсулін у район завезли, жінка може не переживати.

Гірше з опаленням, оскільки в будинку у Валентини Баранової пічки немає. Від евакуації в Сумську область України жінка відмовляється. У цьому випадку українські військові радять їй скооперуватися із сусідами, у яких є піч. Жінка пообіцяла подумати.

Раїса Верба — мешканка міста Суджа Курської області. Вона також, як і інші мирні жителі, кинута напризволяще Кремлем без необхідної підтримки. Вона записала відеозвернення до російської влади з проханням створити “зелений коридор” для того, щоб виїхати з постійно обстрілюваного регіону.

“Я Верба Раїса. Перебуваю зараз у Суджі зі своєю сестрою Любою. Дуже рада, що мене шукає моя двоюрідна сестра Люда Дудник. Людо, якщо можеш, зв’яжися із сином, із донькою, із зятем. Повідом, що ми поки що живі. Але з кожним днем надії все менше і менше. Зверніться до влади, щоб організували «зелені коридори» і нас вивезли. Наш уряд не вживає жодних заходів щодо нашої евакуації. А тут зовсім погано – після обстрілу в будинку вибито практично все скло. Затягнули плівкою, але в будинку все одно холодно. Воду доводиться брати просто з річки, завдяки їй і виживаємо. Але привозили хлопці-українці. Спасибі їм величезне. А наші жодного разу не привозили матеріальну допомогу”, — говорить у відеозверненні мешканка Суджі.

Руслан Трухін залишився в будинку №13 на вулиці Леніна в Суджі зі своєю кішкою. Дружина поїхала. Допомагають чоловікові українські військові. Їх він називає класними хлопцями.

“Дружина поїхала, всі мене кинули. Живу з кішкою. Трошки їжа є. Хлопці й хлібця дають. Тушкованку дають. Українці взагалі класні хлопці”, — каже він.

За словами суджанця, ставляться до нього добре. Боїться він “своїх” – російських військових, які рівняють із землею Курську область

“Я боюся саме приходу наших. Коли зараз наші штурмувати підуть, ФАБами закидають. Я в підвалі собі там приготував… Ось цього я боюся. Тому що залишиться просто одна яма. Ви вибачте мені, будь ласка, але так воно і є”, — каже Руслан Трухін.

“Вони в Україні 10 років таке роблять”, — підхоплює ще один житель Суджі.

Місцеві виживають в умовах відсутності води та газу, але з відчуттям свободи, за словами Трухіна. Третій місяць немає і зв’язку з рідними.

Бикова Валентина і Чередник Тетяна — пенсіонерки з Курської області, залишені російською владою. Українські солдати евакуювали жінок у Суджу. Їхні ж села розбомбили росіяни. Кажуть: якби не ЗСУ — померли б із голоду. Саме українська сторона забезпечила підвезення води та їжі.

“Ми живі, але села нашого немає. Зараз перебуваємо в Суджі, в інтернаті. Вивезли нас українці, за що їм красно дякую. Коли все закінчиться, передзвоню”, — каже у відеозверненні Тетяна Сергіївна.

Ще одна мешканка Курської області — Бикова Валентина Василівна, вона розповідає про те, що її рідне село Лебедівка розгромили російські війська. Будинки зруйновані, повернутися туди вона не може, тому шукає свого сина, щоб він забрав її з інтернату, куди її доправили українські військові.

“Синку, Максиме, Ольго, онуки Микита і Сашко, будь ласка, просіть “зелений коридор”. Нам у Лебедівці жити ніде. Село розбомбили наші ж, російські війська. Дякую українським військовим, які нас три місяці підтримували, і ми не померли з голоду. Зараз перебуваю в школі-інтернаті в Суджі. Нас сюди помістили тимчасово. А далі куди? У Лебедівку ми повернутися не можемо, а в такому віці починати з нуля — дуже важко. Будь ласка, виходьте на російський уряд, на Путіна. Нехай згадає про Курську область, що тут при кордоні є багато людей. Чому всі вирішили, що ми зникли безвісти? Виходьте на губернатора Курської області, будь ласка. Зробіть йому заяву. Це що з народом відбувається? Що вони творять тут із нами?” — журиться Валентина Василівна.

Вона також зазначила, що змогла вижити в таких умовах тільки завдяки українським військовим.

“Дякую українцям — привозили нам гуманітарку і воду, абсолютно все. Ось ми й вижили. Завдяки їм я перед вами. Усі просіть “зелений коридор”, будь ласка, щоб нас звідси вивезли. Нам тут ніде жити, тому що все розбомбили російські війська”, — акцентувала мешканка знищеної російськими військами Лебедівки.

Проєкт “Непотрібні Путіну” створено, щоб показувати життя фронтової Курської області, яку російська влада покинула без підтримки, не надаючи жителям можливості евакуації та продовжуючи обстрілювати мирне населення.

Тим часом громадяни РФ із Суджі звинувачують місцевих російських чиновників у бездіяльності та замовчуванні проблеми. Вони влаштували акцію протесту, а влада одразу ж визнала мітинг незаконним.

Кілька десятків людей вийшли на центральну площу Курська, щоб домогтися від влади сертифікатів за зруйноване житло. Чиновники на їхні минулі скарги не реагували.

“Ми нікуди не підемо, ми будемо тут”, — говорили учасники мітингу.

Лунали на мітингу заклики визнати, що йде війна, а не так звана “спеціальна військова операція”.

“Оголосіть війну! Де війна?” — зверталися учасники мітингу до представника влади.

Весь цей час прокремлівські ЗМІ зберігають мовчання, видно побоюються поширювати незручну правду.

Тим часом Курський губернатор звільнив главу Кореневського району Марину Дегтярьову. Це сталося на зустрічі з біженцями, які вимагали її звільнити, повідомили місцеві ЗМІ. Марину Дегтярьову зняли з посади за “погано організовану евакуацію жителів”. Раніше у відставку було відправлено голову Суджанського району області Олександра Богачова.

Курська операція, яку почали ЗСУ в серпні 2024 року, призвела до того, що військові дії перенеслися на територію держави-агресора. Кремль же продемонстрував неспроможність в обороні власної країни, кажуть експерти.

“Це, звичайно ж, така досить революційна подія, яка змінює сенс того, що відбувається, і, за ідеєю, має дуже сильно позначитися саме на стані російського суспільства, тому що дотепер, до початку Курської операції, вважалося, що з часів Другої світової війни на території Російської Федерації не відбувалися безпосередньо бойові дії, окрім громадянських воєн та конфліктів усередині самої Російської Федерації. Як, наприклад, у Чечні”, — каже військовий експерт Валерій Рябих .

Десятки тисяч російських солдатів намагаються витіснити Сили оборони України із зайнятих позицій у Курській області. Головне завдання ЗСУ — стримувати та знищувати противника, заявив головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський .

“Важливість цього оперативного району не можна недооцінювати, враховуючи кількість військ противника, які там зосереджені. Якби не стійкість наших воїнів, ці десятки тисяч ворогів із найкращих російських ударних частин штурмували б наші позиції на Покровському, Кураховому чи Торецькому напрямках, що суттєво погіршило б ситуацію на фронті”, — каже Сирський.

Думки експертів

Чому Кремль цинічно ігнорує проблеми мирних жителів Курської області і не організовує евакуацію? Чи може невдоволення жителів Курщини вилитися в щось більше? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді політична аналітикиня Ольга Курносова і політтехнолог, ексголова Громадської палати Башкортостану Ростислав Мурзагулов .

ОЛЬГА КУРНОСОВА: Сьогодні Україна, а не Росія допомагає жителям Курської області

— Люди нарешті розуміють, що російській владі на них наплювати, і, відповідно, вони намагаються хоч якось заявити про себе, привернути увагу до своїх проблем. Намагаються це зробити хоча б за допомогою мітингу. Російська влада добре розуміє гостроту проблеми, що побоюється навіть розганяти людей.

Я б поки що не назвала цей мітинг у Курську антивоєнним. Але розуміння того, що війна приносить тільки горе росіянам, вже є.

Питання в тому, чи дійде ця ситуація до того, що Курська область буде готова говорити про необхідність життя без Путіна і РФ? Ось це найголовніше питання. Якщо вони до цього будуть готові, то ми в особі З’їзду народних депутатів теж до цього готові й готові допомагати їм будувати це життя без Путіна.

Погіршення економічної ситуації в тилу і те, що відбувається на звільнених від Путіна територіях — люди починають бачити, що, виявляється, про них можуть піклуватися, привозити продовольство, воду, допомагати з медикаментами. Сьогодні це робить Україна і не робить Росія. Це розуміння в людей уже з’являється.

РОСТИСЛАВ МУРЗАГУЛОВ: Перші боязкі протести можуть перерости у щось більше

— Сьогоднішні невеликі й боязкі протести в Курській області — це “перші ластівки” всього того, що виллється на голову Путіна. Буквально за кілька років усі ці люди з великим задоволенням плюватимуть на його могилу. І, власне кажучи, це незворотність, тому що всередині Росії настрої давно вже точно такі самі, які були на заході Радянського Союзу.

У Росії ніхто давно не вірить у те, що путінська влада може хоч щось путнє і корисне зробити для громадян. Власне кажучи, для того, щоб усе це розсипалося, потрібен якийсь поштовх, мають відбутися комплексні заходи.

Криваві й божевільні війни нікому не потрібні. Зараз ми бачимо зубожіння населення, повну відсутність перспектив у людей, які живуть у провінціях. Усе це вже було і це все скінчиться точно так само, як під час революції 1917 року.

Останні три місяці Путін не контролює тисячу квадратних метрів території своєї держави. Ця територія очищена від путінізму і нелегітимної влади. Ми спільно з російською опозицією ведемо консультації про те, щоб там був російський уряд, але не путінський. Ми готові взяти на себе відповідальність і запустити там нову нормальну Росію.

Дуже знаково те, як Кремль ставиться до своїх же громадян у Курській області — кинули напризволяще і закрили очі на проблеми.

Світ