Любов до близьких і побратимів дає сили продовжувати битву: репортаж про роботу медиків на передовій (ВІДЕО)

28 грудня 2024 р. 23:18

28 грудня 2024 р. 23:18

Новий рік вони зустрінуть у бліндажі, перебуваючи на чергуванні. У святкові дні українські воїни мріють лише про те, щоб живими та здоровими скоріше побачити родини. Разом із медиками евакуаційної групи на чергуванні побувала знімальна група телеканалу FREEДOM .

Рано вранці евакуаційна група бойових медиків виїжджає на чергування. Трохи відпочивши після минулої зміни, вони знову готові підмінити своїх колег. Наша знімальна група в гості до хлопців їде не з порожніми руками — з новорічною ялинкою.

Фельдшери, які чергували напередодні, кажуть: роботи на їхній зміні було небагато, та все ж без діла не сиділи — одного захисника з мінометного розрахунку доправляли до стабілізаційного пункту.

“Їхня мінометна батарея розгортала свій міномет і російський FPV летів на них і застряг на дереві. Їм пощастило, але вже за кілька хвилин почався мінометний обстріл, і нашого бійця поранило”, — розповів військовослужбовець 115-ї ОМБр із позивним “Скальпель”.

Медики кажуть: до їхніх позицій російські FPV-дрони ще не долітають, хоча на цьому напрямку вже помічені безпілотники на оптоволокні, що можуть лежати на узбіччі дороги й очікувати на свої цілі. Не виключають тут і роботу російських диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ).

“Звичайно, ми всі попереджені про таку можливість і потрібно, щоб хтось не спав. Ми на чергуванні, і одна людина має слухати рацію”, — розповідає начальник евакуаційного відділення Микита.

У затишному бліндажі все готово до настання морозів. Встановлено буржуйку. Її розтоплює водій евакуаційної групи Роман. Боєць віднедавна керує “еваком”. Раніше він був у піхоті. Після важкого поранення пройшов тривалу реабілітацію. Каже, зараз найскладніше в його роботі — це впоратися з бездоріжжям, вивозячи поранених.

“Шкода такою дорогою, ви самі бачили. А з пораненим їдеш, аж серце кров’ю обливається. А людину потрібно врятувати”, — розповідає військовослужбовець 115-ї ОМБр Роман.

Усі бійці цієї евакуаційної групи на службі в ЗСУ від початку повномасштабної війни. До 24 лютого 2022 року Дмитро працював у пологовому будинку.

“В Україні так повелося, що немає медбрата і немає акушера. Є медична сестра й акушерка. Я акушерка”, — сміється військовослужбовець 115-ї ОМБр Дмитро.

Військовослужбовці кажуть, фізична втома, відсутність нормального сну — далеко не основні складнощі в їхній роботі на фронті. Набагато важче долати психологічне напруження.

“У перші дні було складно заснути в тиші, доводилося щось вмикати на телефоні, щоб поспати. Зараз уже такого немає. Адаптувалися. Адаптуєшся до стресових ситуацій і дуже складно уявити, де ми будемо брати цей адреналін у цивільному житті”, — розповідає Дмитро.

Кожен із хлопців ділиться з нами своїми історіями. За розмовою години пролітають як хвилини. Наприклад, Андрій народився в Білорусі, а свою майбутню дружину зустрів нещодавно на Донбасі. До тимчасової окупації Селидового вони познайомилися в госпіталі. Зараз дружина воїна перебуває в безпечному регіоні України. За сімейними обставинами Андрій міг залишитися з нею, але не зміг залишити побратимів і повернувся на фронт.

“Пів року був удома і в мене просто їхав дах. Я знав, що хлопці заїхали і я тут більше приношу користі”, — розповідає військовослужбовець 115-ї ОМБр Андрій.

Бійці зізнаються: любов до близьких і повага до побратимів дають їм сили продовжувати свою битву

“Я тут не тому, що ненавиджу тих, хто спереду, а тому, що люблю тих, хто за спиною. У моєму житті багато людей, заради яких я перебуватиму тут стільки, скільки потрібно”, — зазначає Дмитро.

Світ