Слухаючи Трампа: Все ще в пошуку американської мрії? Їдь до Канади

10 січня 2025 р. 13:11

10 січня 2025 р. 13:11

Хто б міг подумати, що Дональд Трамп серйозно замислиться над реалізацією цього жарту, популярного з десяток років тому, коли здавалося, що Америка починає пробуксовувати, а канадські уряди не знають, що робити з профіцитом бюджету.

Але схоже, що він збирається їхати до Канади на танку.

Щонайменше такого враження важко позбутися, читаючи численні твіти-погрози майбутнього американського президента та його бравої команди щодо 51-го штату розміром і формою з Канаду . Ілон Маск, наприклад, справді перевершив себе у спробі образити Джастіна Трюдо, який оголосив гендерну рівність основою своєї політики, звернувшись до канадського очільника в твіті: «Дівчинко»!

Невже Канада та США, які вважалися прикладом дружнього сусідського співіснування , мають спільну оборонну політику, найбільші в історії людства торговельні відносини, найпрозоріші кордони та взаєморозуміння й дружбу на рівні політичних еліт і народів, підуть війною одне на одного?

Для стороннього глядача з Європи або інших регіонів планети, які лихоманить через економічні негаразди, війни та інші катаклізми, ця ідея виглядає цілковитим абсурдом. Лише експерти нагадають про складну історію відносин між британським Домініоном Канада та Сполученими Штатами, про перенесення столиці Канади з Кінгстона вглиб континенту до маленького містечка Оттава, щоби зменшити загрозу чергового нападу через американсько-канадський кордон, про неврегульовані територіальні претензії США до Канади в північних морських протоках, про особливу позицію Канади, яка не підтримала свого головного союзника у війні в Іраку, що мало не призвело до заморожування політичних відносин і повного бойкоту канадських товарів.

Що казати, якщо навіть українським чиновникам, яким у межах технічної допомоги Канади читали курс про «асиметричні відносини», маючи на увазі вміння канадців знаходити тонку грань комфортного співіснування з великим сусідом і пропонуючи наслідувати цю практику у відносинах України з Росією. Це здавалося настільки відірваною від реальності дисципліною, що запам’яталася лише яскрава алегорія: «спати зі слоном в одному ліжку затишно й безпечно, єдине, треба вважати, коли він перевертається уві сні». І справді, ну як можна порівнювати нескінченні претензії Росії до сусідів із невдалими жартами деяких американців, які вбачали у своїй сусідці не більше, ніж «засніжену Америку».

Але тепер, коли Сполучені Штати підхопили вірус агресивного консерватизму , а Канада, навпаки, занурилася в крайній популістичний лібералізм , потаємні мрії одних і побоювання інших виглядають дедалі реальнішими.

Справді, у світі, де, здається, право сильного переважає силу права, для агресивного гравця відкривається багато можливостей. Ну як Сполученим Штатам не помічати неймовірних природних багатств Канади просто у себе під боком? Другий запас нафти чи перший — прісної води, яка незабаром може стати ціннішою за нафту? Про решту таблиці Менделєєва можна не згадувати. В Канаді, як і в Сибіру, є практично все. Ми в Україні давно звикли до наративу, що Китай голодними очима спостерігає за російсько-українською війною — сподіваючись виграти або від зміни світоустрою, якщо поступиться світова демократія, на яку покладає надії Київ, або від доступу до російських ресурсів, якщо впаде Кремль. Виглядає так, що нині й сама демократія не є запобіжником від реалізації агресивних намірів, треба лише правильно згодувати своєму електорату ідею необхідності володіти стратегічними ресурсами чи гарантувати безпекові потреби: від Панамського каналу до північних широт Гренландії та Канади.

Нічого не нагадує? А якщо додати, що в політичній системі Канади є сили, які відкрито виступають за об’єднання зі США, а деякі провінції погрожують виходом із федерації, якщо таке зближення відбудеться?

Але досить страхітливих перспектив. Навряд чи ми побачимо силове протистояння , хоча читачі можуть нагадати, що й не всі українці вірили в навіть теоретичну можливість війни з нашим північним сусідом. На моє переконання, далі агресивної риторики справа не піде. Та й вона радше розрахована на загострення переговорної позиції перед обіцяним Дональдом Трампом переглядом торгових тарифів із Канадою (та Мексикою). А ця війна вже триває. Її першою жертвою став той-таки Трюдо. Він не почув своєї заступниці — міністра фінансів Христі Фріланд, яка попереджала про небезпеку недооцінювання недружніх намірів нової адміністрації США й закликала до жорсткого тарифного протистояння. В підсумку обоє подали у відставку, зануривши канадську політичну систему в системну кризу, яка, найімовірніше, позбавить Ліберальну партію приставки «керівна».

Навесні до влади в Канаді, напевно, прийдуть консерватори, традиційно ближчі до Республіканської партії США. Чи вони залишаться партнерами трампівських республіканців — питання відкрите. Щонайменше вони намагатимуться. Вибір небагатий. Трамп 2.0 розносить світоустрій на друзки, почавши ще до офіційного вступу на посаду з найближчого друга — Канади.

Чого тепер очікувати Україні? Зі Сполученими Штатами все більш-менш зрозуміло, хоч і не радісно. Чи стане в Канади (хоч би хто прийшов до влади в Оттаві) за таких умов часу, інтелектуальної енергії, фінансових ресурсів чи просто моральних сил і далі надавати допомогу Україні в протистоянні з Московією?

Не кажучи про те, що ця допомога й за Трюдо була далекою від очікувань українців від «найбільш української держави на планеті після самої України», як часто люблять казати канадські політики, сподіваючись, що ця фраза замінить черговий транш військового спорядження для Києва. Чи зможе новий уряд Канади очолити міжнародні зусилля з передачі російських коштів на потреби України, чи обмежиться черговою міжнародною конференцією з важливого гуманітарного питання повернення українських дітей, вивезених до Росії, в момент, коли всім українським дітям щодня загрожує небезпека? Чи зможе Канада відігравати роль лобіста наших інтересів у США за умов, коли, здається, Оттаві самій треба починати шукати лобістів, аби хоч якось підтримувати діалог із Білим домом?

P.S. «Трамп правий. Побудувати стіну на півдні справді треба. Від американців», — канадський жарт часів пандемії COVID-19.

Світ