Вихід США з НАТО та розворот Європи в бік Китаю: чому ці неймовірні сценарії можуть стати реальністю

15 березня 2025 р. 08:23

15 березня 2025 р. 08:23

Глобальні геополітичні гравці підвищують ставки.

Лише місяць тому в Німеччині пройшла найбільша безпекова конференція у світі, яка знаменувала тектонічні зміни. Мюнхен-2025 сигналізував: світ рухається до багатополяризації. Себто процесу, коли у світі багато центрів сили, які здійснюють вплив на глобальні питання, і жодна країна не має абсолютного домінування.

Напередодні конференції організатори наголошували на необхідності деполяризації тобто ослаблення протистояння між головними гравцями. Та цього не сталося, і здається, традиційна архітектура безпеки дає все більше тріщин. Детальніше про нові тенденції — далі в матеріалі міжнародної оглядачки "Телеграфу" Ольги Кирилової.

Мюнхенська промова віцепрезидента США Джей Ді Венса стала товчком до пробудження від сну для європейських лідерів. Їх наздогнало розуміння, що Штати відходять від історичної ролі гаранта безпеки Європи. За останній місяць це розуміння мало не щодня "било" європейців по голові.

Здавалося, не може керівництво країни-гаранта звинувачувати партнерів у підриві демократичних цінностей, погрожувати торгівельними війнами та закриттям "ядерної парасольки". При цьому поновлювати зв’язки з Росією, казати про гарні відносини з диктатором Путіним і вдаватися до відчитування президента України Зеленського.

Якщо перераховане вище — логічний для чинної адміністрації США план, то для європейських столиць — радше сюрреалізм, складний для усвідомлення.

Дональд Трамп чітко дотримується свого порядку денного, який має зробити "Америку великою знову" . Величезна когорта республіканців вбачає в ньому людину, яку Бог врятував від смерті, а виборці наділили безмежним мандатом на лідерство. Більшість з того, що ми зараз бачимо, давно артикулював і сам президент США, і його соратники.

Наприклад, інформація про те, що Трамп вимагатиме від союзників по НАТО витрачати на оборону щонайменше 5% від ВВП, просочилася в медіа в грудні 2024 року. У напрацюваннях консервативних аналітичних центрів, близьких до політика, схожа ідея циркулювала ще з 2023 року. У січні цього року сам Трамп виходить на сцену Всесвітнього економічного форуму в Давосі та заявляє: країни Альянсу мають підвищити оборонні витрати, бо це стане "справедливим" підходом, аби зменшити фінансовий тягар США.

Одне з джерел "Телеграфу" , близьке до американського політикуму, припускає: у майбутньому, якщо Трамп "занадто розлютиться" та вважатиме, що до Вашингтона не прислухаються з повагою, він може вдатися до процедури виходу США з Альянсу. До такого кроку вже закликає мільярдер Ілон Маск, який не лише обіймає високу посаду в американському уряді, а й входить до найближчого кола довіри президента.

Америка завела дипломатичну машину, повністю зосереджену на національних інтересах. Трамп хоче, аби світ перестав "обдирати" чи зневажати Сполучені Штати. Й це може бути боляче й для самої Америки, й для всіх навколо. Яскравий приклад — мита, які Вашингтон запровадив проти найближчих торгівельних партнерів. І рецесія американської економіки, яка може вийти за межі жартів підлітків у TikTok.

Водночас США, відмежовуючись від проблем Європи, підштовхують її до заповітної стратегічної автономії, про яку багато років каже президент Франції Еммануель Макрон.

Почати автономію вирішили з найскладнішого: оборонної сфери. Залежність Європи від рішень американського військово-промислового комплексу, недостатні витрати на галузь та відсутність спільного бачення щодо виробництва зброї — лише невеликий перелік проблем, які треба розв’язати.

Найближчими днями Європейська комісія презентує Білу книгу щодо майбутнього європейської оборони , яка міститиме пропозиції, що робити з великою нестачею артилерії, танків та іншої критичної техніки. Настав час покладатися на самих себе. І, звісно, Україну, яка має досвід відродження ВПК.

За усім, що відбувається, уважно спостерігає й інший глобальний гравець — Китай. У Мюнхені, допоки всі реагували на промову Венса, дещо непоміченим залишився меседж Пекіна. Міністр закордонних справ Ван Ї розмірковував про "рівноправну" багатополярність світу і проголосив: Китай буде "фактором стабільності" та "непохитною конструктивною силою" в цій мінливій системі.

Що цікаво: міністр відкрито запропонував Європі дружбу. Для "процвітання всього світу" Пекін висловив готовність поєднати свою глобальну інфраструктурну та економічну ініціативу "Один пояс, один шлях" зі стратегією ЄС "Глобальні ворота". При цьому початково Європа запускала свій проєкт якраз задля стримування китайського впливу.

"Китай завжди розглядав Європу як важливий полюс у багатополярному світі. Наші відносини мають бути партнерськими, а не конкурентними", — казав Ван Ї.

Коли США заперечили місце Європи за столом переговорів щодо врегулювання війни в Україні, Пекін, так би мовити, заступився за європейців. Спеціальний представник Китаю з європейських справ Лу Шей зненацька заявив, що він "шокований" тим, як Трамп поводиться з союзниками в Європі, додавши, що мирна угода для Києва не повинна визначатися лише США та РФ.

Як і Європа, Китай не вітає перспективу тіснішої співпраці між Москвою та Вашингтоном. Вичекавши слушного моменту, він сигналізує готовність прийняти до своїх обіймів "зневажений" американцями континент.

Небезпека такого кроку з боку ЄС очевидна. Здавалося б, дивно однією рукою вводити санкції проти Росії, а іншою — привітно махати головному партнеру Москви. Але є й інший бік питання. На Заході з’являються голоси , які кажуть про те, що співпраця з Китаєм може піти і Європі, і навіть Україні на користь.

Мовляв, Євросоюз може використати зближення з КНР як важіль тиску на США. Адміністрація Трампа, повна "яструбів щодо Китаю", не раз озвучувала, що в наступні роки зосередиться на стримуванні Піднебесної, і зробити це без узгодженості з європейськими партнерами буде складніше.

Крім того, саме європейські країни можуть залучити Китай до переговорів про мир. За такого сценарію Пекін би отримав можливість довести, що за його риторикою про "мирне врегулювання української кризи" стоять реальні дії, а Європа — можливість продемонструвати передусім Вашингтону, що її не можна скидати з рахунків як геополітичного гравця.

На думку одного з британських експертів , в обмін на участь в переговорному процесі КНР може отримати право на роль у післявоєнному відновленні українських територій (читайте: величезні обсяги добре оплачених робіт), або навіть скасування європейських мит на китайські електромобілі.

Поки що все це — на рівні дискусій та окремих ідей. Але, погодьтеся, буквально рік тому ми не могли собі уявити багато речей, які нині стали реальністю.

Світ