Захід не повинен боятися поразки Росії — генерал НАТО Бен Ходжес

18 березня 2025 р. 17:13

18 березня 2025 р. 17:13

Бен Ходжес — військовий аналітик, американський відставний офіцер. Народився 1958 року в Сполучених Штатах Америки. Випускник Військової академії США. У 1989 році став інструктором піхотної школи армії Сполучених Штатів.

Обіймав посаду командувача армії США в Європі. Служив старшим офіцером батальйону в 101-й повітряно-десантній дивізії, а потім став ад’ютантом Головнокомандувача об’єднаних сил НАТО в Європі.

Нині завідує кафедрою стратегічних досліджень Першинга в Центрі аналізу європейської політики.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв .

Вражає, як Україна змогла дати відсіч армії РФ

— На якому етапі війни зараз перебуває Україна? Як ви оцінюєте ситуацію на лінії фронту?

— Якщо ви солдат в окопі в Покровську або інших подібних місцях, то ситуація жахлива. Якщо ви український солдат на Курському напрямку, то справи йдуть трохи краще. Якщо ви перебуваєте в Кремлі або несете відповідальність за російську економіку, думаю, не все так добре.

Я думаю, що ми перебуваємо на тій стадії, коли жодна зі сторін не може перемогти іншу.

Здається, цього року починається промислові перегони Чи зможе Росія досягти того, що їй потрібно, перш ніж її економіка впаде? Чи зможе Україна досягти того, що їй потрібно, до початку переговорів? Я думаю, саме на цьому етапі ми й перебуваємо.

— Чим вас здивувала українська армія за ці роки війни?

— Війна почалася 11 років тому, а повномасштабна операція почалася 3 роки тому. Мене і весь світ здивувало те, як швидко Україна перейшла від стану шоку перших днів широкомасштабного вторгнення до сил, які завдяки інноваціям, витривалості та мужності змогли зупинити російську армію. Це вражає.

Я був у Києві наприкінці січня 2022 року і мені здалося, що Україна не була готова до конфлікту. Те, як швидко українці почали діяти, здивувало всіх нас у позитивному сенсі.

— А що вас здивувало в російській армії?

— Мене здивували три моменти. По-перше, я очікував, що збройні сили РФ покажуть себе краще. Але я думаю, що вони стали жертвами поганого плану ФСБ. На мій погляд, не Генштаб це все планував. Загалом російські збройні сили показали не ті результати. І є багато винних, але я думаю, що якби генеральний штаб спланував це вторгнення, то все, можливо, пройшло б по-іншому. Друге, що мене здивувало в діях російської сторони, — це нездатність військово-повітряних сил домогтися переваги в повітрі.

Російські повітряні сили мали всі переваги в чисельності й технологіях, але вони так і не змогли домогтися переваги в повітрі над Україною.

Тому вони не змогли знищити жоден із конвоїв або поїздів, що доставляють обладнання та боєприпаси з Польщі в Україну. Це величезний провал і це мене здивувало. Третє: я ніколи б не подумав, що Росії будуть потрібні боєприпаси з Північної Кореїта безпілотники з Ірану, що РФ не може виробляти самостійно те, що потрібно. Це стало для мене сюрпризом.

— Які проривні, інноваційні та видатні рішення були реалізовані українським командуванням за останні роки? Чи можна вважати операцію “Курськ” (6 серпня 2024 року ЗСУ розпочали Курську операцію на території РФ, — ред.) успішною?

— Операція “Курськ” посідає перше місце в моєму списку, але не всі згодні та критикують це рішення. Але я вважаю, що це була дуже важлива і значна операція, тому що вона змінила хід війни. Курська операція поставила Кремль перед дилемою: вони повинні були якось розв’язувати це питання Це змінює точку відліку в переговорах.

Операція “Курськ” також зруйнувала міф про те, що російська армія ніколи не буде переможена. Тож це перше серйозне українське рішення, яке, на мій погляд, дійсно важливо відзначити.

Друге — це те, що українська армія зробила в Чорному морі –- російський флот не може повністю використовувати Севастополь. І хоча в українського флоту немає кораблів у традиційному розумінні, використовуються безпілотники, спецвійська диверсії та протикорабельні ракети. Таким чином вдалося відігнати російський флот. Це було важливо, тому що відкрилися морські шляхи й сьогодні Росія не може мінувати західну частину Чорного моря.

Третє важливе рішення, яке, на мій погляд, ухвалила Україна, — реорганізація Збройних сил і командної структури. Це завжди непросте рішення — чи створювати нові підрозділи, чи поповнювати старі шляхом індивідуальних замін? Я не знаю, чим усе це закінчиться, але принаймні почали вирішуватися проблеми.

— На початку повномасштабного вторгнення РФ ми говорили про те, що військовий успіх багато в чому залежить від логістики. Хто справляється з логістичними проблемами ефективніше?

— Здається, що Україна дещо поліпшила своє матеріально-технічне становище, почасти завдяки зростанню власної оборонної промисловості. Наприклад, вона виробляє багато безпілотників, які й використовує. Боєприпасів, як і раніше, не вистачає, але, видається ми вже пройшли той період, коли їх майже не було. Тож це, ймовірно, комбінація внутрішнього виробництва плюс те, що постачають західні партнери.

Як я вже говорив, російським військово-повітряним силам не вдалося знищити жоден із конвоїв і поїздів, що доставляють вантажі. Для мене це дивно. На щастя для російської сторони, попри величезні втрати, їм все ж вдалося знайти боєприпаси, спорядження для солдатів. Звісно, через велику кількість безпілотників, які перебувають у повітрі, вантажівкам дуже важко пересуватися і доставляти необхідне.

Росіянам, які є атакувальною силою, доводиться шукати інші способи доставлення боєприпасів, продовольства, спорядження своїм солдатам на фронт, тому що їхня логістична структура сильно постраждала.

Хто справляється з логістикою краще – я не можу сказати. Але в росіян, видається поки що достатньо сил, щоб робити те, що вони роблять. Ситуація в Україні стає кращою. І я вважаю, важливо зазначити, що здатність ЗСУ завдавати ударів по російській нафтогазовій інфраструктурі також впливає на логістику. Це не тільки зриває продаж російської нафти та газу в Китай та Індію, а й перешкоджає постачанню паливом російських збройних сил.

— Одне з найбезглуздіших рішень Кремля за час цієї війни — введення північнокорейських військ. Навіщо це було потрібно, як ви думаєте?

— Я не знаю всієї передісторії, але думаю, що, найімовірніше, це був той випадок, коли їм було потрібно більше живої сили. І ось Північна Корея надала 12 тис. осіб. Я припускаю, що там перебуває чотири бригади солдатів, які кращі фізично і за організацією, ніж 12 тис. новобранців звідкись із глибинок Росії. Проблема, звичайно, в тому, що вони використовували їх як гарматне м’ясо. Вони просто відправили їх у бій.

Північнокорейські війська зазнали величезних втрат. А тактика, наскільки я знаю зі слів українських офіцерів, була такою ж, як у їхніх дідів під час Корейської війни. Я маю на увазі просто пересування в режимі реального часу, біг відкритими полями, як вони робили це в 1950, 1951 і 1952 роках. Тож я не знаю, що це змінило.

Можливо, скоро в Росію надішлють ще солдатів із КНДР, але я поки що про це нічого не знаю. Я не знаю, у чому полягала угода між Москвою і Пхеньяном, чи були це гроші, технології, газ або щось іще.

Я не думаю, що Кім Чен Ину доведеться зіткнутися з великим невдоволенням з боку свого населення, так само як і Путіну не доведеться турбуватися про невдоволення з боку свого населення.

— Що стосується системи “Орешник” (нібито експериментальна російська балістична ракета середньої дальності, — ред.) — це військовий піар і пропаганда чи реальність?

— Це цікаве питання. Звучали погрози, що це буде нова технологія й ефективна зброя, а виявилося, що це не так, і що насправді технологія стара.

Я думаю, що “Орешник” — це була остання спроба російської сторони пригрозити Україні та Заходу, нібито Кремль збирається використати ядерну зброю.

Я не думаю, що хтось зараз дійсно вірить у те, що Росія застосує свою зброю. Тож “Орешник” — це ще одна марна акція. І, звісно, ми не знаємо достеменно, що в Росії ще є. Але коли я побачив це, я подумав, що, можливо, у них справді закінчуються високоточні та далекобійні засоби.

Членство України в НАТО посилить безпеку Європи

— Поговоримо про організацію НАТО в контексті політики нової адміністрації США і про потенційне членство України. Ви, як і раніше, вважаєте, що Україна має вступити до Альянсу? І чому цю думку поділяють не всі західні політики?

— Я абсолютно впевнений, що Україна має бути членом НАТО, тому що це поліпшить не тільки безпеку України, а й безпеку всієї Європи. Альянс одразу ж став би кращим з українськими військами, адже є сотні тисяч українських солдатів, бойовий досвід і оборонна промисловість. Це зробило б багато для поліпшення безпеки та стабільності в Чорноморському регіоні. Багато хто з цим не згоден, і в людей є різні причини або виправдання, але я думаю, що врешті-решт це станеться.

Ідея про те, що якщо Україна приєднається до Альянсу, то негайно всі опиняться в стані війни з Росією — абсолютно хибний наратив. Росіяни хочуть, щоб ми в це повірили, і є люди, які в це вірять. Я впевнений, що РФ не хоче вплутуватися у війну з НАТО. Якщо вони не змогли перемогти Україну, то навіщо їм вплутуватися в конфлікт з усім НАТО, до якого будуть залучені США?

Є деякі країни Західної Європи, які насилу сприймають ідею вступу України до НАТО. Тому нам потрібно знайти способи наростити політичний капітал. Інакше кажучи, саме те, що сталося перед вступом Польщі до НАТО: поляки зробили багато для того, щоб змінити сприйняття їхньої держави. Вони зробили все необхідне, не тільки з погляду прозорості та корупції, а й порядку. Я маю на увазі, що вони зробили це національним пріоритетом.

Я думаю, що Україна захоче зробити те ж саме, щойно закінчиться ця війна, щоб продемонструвати свої дії таким чином, щоб політики в інших країнах захотіли бути на боці переможців. Вони захочуть стати частиною цього. Для цього доведеться попрацювати, але якщо це пріоритет для України, то, думаю, знайдуться й інші країни, які допоможуть у цьому.

Росіяни мають бути переможені

— Чи можливі гарантії безпеки для України поза НАТО? Я маю на увазі якісь ініціативи та миротворці, можливо, від Організації Об’єднаних Націй або від європейських держав?

— Єдиною справжньою і реальною гарантією безпеки, звичайно ж, є НАТО. Якщо в найближчі шість місяців, до кінця 2025 року, буде досягнуто врегулювання шляхом переговорів, то на лінії фронту мають з’явитися якісь миротворчі сили або спостерігачі.

Ніхто не вірить, що Кремль дотримуватиметься будь-якої угоди. Немає жодних свідчень того, що росіяни коли-небудь виконували будь-які домовленості. Отже, має бути сила, яка стежитиме за тим, щоб Росія дотримувалася угоди.

І це не можуть бути спостерігачі, як це було під час Мінського процесу. Це мають бути справжні солдати, не миротворці ООН, а справжні солдати з можливостями та повноваженнями, які набудуть чинності, щойно Росія порушить угоду.

Україна повинна продовжувати розвивати свою власну оборонну промисловість і продовжувати реформування Збройних сил, щоб вони були модернізованими, боєздатними, добре навченими. Очевидно, що необхідно виправити систему призову, щоб у збройні сили приходило більше жінок і чоловіків. Потрібно продовжувати вдосконалювати протиповітряну і протиракетну оборону. Навіть після припинення вогню українська сторона повинна буде продовжувати цю діяльність. І я також вважаю, що деякі країни, особливо у Східній Європі, захочуть продовжувати допомагати Україні навіть після припинення вогню.

Якщо ви живете поруч із ворожою країною, саме так ви та чините. Так чинить, наприклад, Фінляндія. Ось чому в них величезна оборонна промисловість і великі сили, які перебувають у резерві й можуть бути мобілізовані дуже швидко. І я думаю, що Польща йде тим самим шляхом. Тож це майбутнє України.

— Як ви вважаєте, що може покласти край російському мілітаризму?

— Поразка. Росіяни мають бути переможені. Якщо вони не будуть переможені, то це триватиме. Буде інший Путін або хтось на кшталт нього. Реформи в Росії настануть тільки після того, як вони будуть остаточно переможені в конфлікті, і ми не повинні цього боятися.

Я думаю, що для блага російського народу, а також Європи, Кремль має бути переможений. І ми повинні бути до цього готові. Тоді, можливо, всередині Росії будуть проведені реформи, які принесуть користь 140 млн осіб.

Попередні випуски проєкту “Люди доброї волі”:

• Від Калькутти до Києва: як індійська правозахисниця стала послом української культури
• Трамп вносить смуту у світову економіку, а у РФ багатіють силовики: інтерв’ю з економістом Тетяною Михайловою
• Найкраща гарантія безпеки для України — ядерна зброя: інтерв’ю з російським дипломатом Андрієм Козирєвим
• Якщо Росія не розвалиться — війна повернеться: інтерв’ю з кримськотатарським командиром Наріманом Біляловим
• Проказа путінізму роз’їдає Європу: інтерв’ю з режисером Владиславом Троїцьким

Світ