Польські міни, французькі літаки: які перспективи озброєння Європи

01 квітня 2025 р. 14:18

01 квітня 2025 р. 14:18

Минуло два тижні, відколи президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн виступила з історичною пропозицією співпраці країн ЄС у виробництві і закупівлі зброї. Україна це рішення більш ніж вітала – наші аналітики давно озвучували думку, що європейським партнерам доведеться рано чи пізно взяти на себе більше відповідальності і за власну безпеку, і за підтримку воюючої України – східного свого форпосту. Протягом останніх тижнів з’являється багато новин, які нібито підтверджують серйозність намірів різних урядів таки струснути як слід свої ОПК і озброїтися відповідно до викликів часу. Та як швидко після десятиліть розслабленого існування під парасолькою США запустяться конвеєри і верстати?

БУДЕ ПОРОХ І ВИНИЩУВАЧІ

19 березня Єврокомісія презентувала Білу книгу європейської оборони – план «Переозброєння Європи/Готовність 2030». У ньому – про створення загальноєвропейського ринку оборонного обладнання і можливості фінансування цього процесу. «Епоха мирних дивідендів давно минула. Архітектура безпеки, на яку ми покладалися, вже не може сприйматися як належне. Європа готова посилити свої позиції. Ми повинні інвестувати в оборону, зміцнювати наші можливості та зайняти проактивну позицію в питаннях безпеки». Витрати на оборону мають збільшитися, технологічна і промислова база – розгорнутися, а Україна – вже у короткостроковій перспективі отримати відчутну допомогу .

Домовилися, нагадаємо, про план оборонних інвестицій ЄС на рівні 3,5% ВВП і виділення на оборону понад 800 млрд євро. За оборонною ініціативою Євросоюзу SAFE, країнам-членам відкривається доступ до кредитів на 150 мільярдів євро, і ці гроші мають бути використані насамперед для виробництва компонентів зброї для ЄС та Україні. 65% цих кредитних коштів мають витрачатися на компоненти озброєнь, вироблені в Європі та Україні. А залежність від позаєвропейських постачальників хочуть мінімізуватися.

Ще одна історична подія березня відбулася у Німеччині – Бундестаг проголосував за дозвіл інвестувати в оборону трильйон євро після відповідних змін до Конституції. Вперше після Другої світової ці зміни стосуються бюджетного дефіциту – досі держава не мала права брати кредити на оборонне виробництво на суму понад третину одного відсотка від ВВП. Тепер можна буде інвестувати втричі більше і у німецьких виробників багато чудової продукції, що значно посилить НАТО.

І поки що схоже, що махове колесо змін дійсно запустилоЦікаві процеси відбуваються у Франції. Ще в лютому уряд запропонував цивільним компаніям адаптувати виробничі потужності для швидкого виконання масових військових замовлень, повідомляло видання l’Opinion. Директор Генеральної делегації з питань озброєнь (DGA) Еммануель Чіва говорив про необхідність реформ, які спростять процес закупівель і сприятимуть розгортанню масового виробництва. Так, одного з представників французької автомобільної промисловості вже попросили налагодити виробництво дронів-камікадзе на зразок тих, що успішно застосовуються в Україні.

Також Франція нарощує виробництво багатоцільових винищувачів 4-го покоління Rafale (усього поколінь винищувачів у світі 5, – ред.) Ці літаки замінять французькі «Міражі», які Париж передає нам. Емманюель Макрон оголосив про оновлення флоту найближчими роками і про вкладення майже 1,5 мільярда євро для оснащення ескадрилей найновішою ядерною ракетною технологією.

Францію називають «егоїстичною» в плані розвитку ОПК, автономною. На підтвердження цього французи відмовилися продовжувати розробки та випробування гіперзвукового глайдера (тип боєголовки балістичної ракети – ред.) VMaX з допомогою США. З 2020 року Штати робили це дуже активно і спільний проєкт вважався взірцем військово-технічного партнерства. Другий пуск VMaX, за словами гендиректора компанії розробника глайдера ArianeGroup, відбудеться з використанням вже нового французького ракетоносія (має бути готовий цього року). Перший став можливим тільки завдяки американській ракеті Terrier-Oriole-Oriole, та французи залежати від неї більше не хочуть.

Польща та країни Балтії тим часом виходять із конвенції про заборону протипіхотних мін, спільну заяву опублікували міністри. Вихід із конвенції дозволить мінувати кордони, а щоб було чим, у Польщі та Латвії вже складають плани додаткового виробництва зброї. За оцінками Варшави, польська оборонна промисловість здатна виробити до мільйона протипіхотних мін.

Про розширення можливостей виробництва боєприпасів днями заговорили навіть у Румунії. Мовляв, румунський оборонно-промисловий комплекс наразі може виготовляти за рік від 6 до 20 тисяч артилерійських снарядів, до 60 тисяч артилерійських мін, до 55 мільйонів патронів та вибухівку в обсязі до 245 тисяч тонн у тротиловому еквіваленті. І нині ОПК готується випускати власні 155-мм снаряди, пише портал Defense Romania. «Спільно з одним із європейських виробників» в країні планують відновити виробництво пороху і румунський завод стане найбільшим в Європі таким об’єктом. 125 мільйонів євро бюджет передбачив на одну лише модернізацію ліній виробництва тротилу і гексогену на заводі біля міста Фегераш.

ВІДСТАВАННЯ ВІД США – 3-10 РОКІВ

Ще недавно українські аналітики скептично ставилися до здатності Європи швидко розгорнути свою оборонку. Можливо, спостерігаючи процес надання обіцяних ЄС 1 млн боєприпасів, що надійшли з запізненням у кілька місяців. Недовіра ґрунтувалася на тому, що країни Європи протягом останніх років 30 лише згортали виробництво зброї, тож відновлення швидким бути не може.

Схоже на те. Бо ось Румунія анонсує, що безпосереднє виробництво 155-мм снарядів має стартувати лише у 2 кварталі 2026 року. Буквально кілька днів тому ексконсультант Пентагону в галузі оборонних технологій і проєктування систем озброєння Рубен Джонсон у своїй статті для 19FortyFive написав, що і з виробництвом французьких Dassault Rafale не все гладко. Після десятиріч повільного виробництва та обмеженого експорту Dassault Rafale у компанії величезний портфель замовлень, але досі темпи виробництва були «історично низькі – приблизно на рівні одного літака на місяць», наразі вони зросли до двох і незабаром досягнуть трьох-чотирьох літаків на місяць.

Є купа труднощів – нестача кваліфікованої робочої сили, вузькі місця в ланцюжку поставок. Сам гендиректор Dassault Ерік Трапп'є визнавав: зокрема, поставки деталей уповільнені, бо деякі постачальники Rafale працюють на інші галузі, не мають фінансування для нарощування виробництва. Складали б більше, та система на нові темпи ніяк не налаштується.

З протипіхотними мінами в Україні картина не дуже ясна – ми теж пов’язані Оттавською конвенцією і з 2006 року виробляти їх не могли (хоча торік російські канали публікували фото з нібито мінами українського виробництва). Але протитанкових самі лише майстерні бригади «Птахи Мадяра» випускали наприкінці минулого року близько 20 000 на місяць, тобто 240 тис. на рік. На тлі цих цифр мільйон мін у виконанні всього ОПК Польщі – не вражає.

При всьому прагненні країн Європи здійснити ривок, на шляху до оборонної самодостатності доведеться подолати купу проблем. Про це йшлося, зокрема, під час круглого столу в Українському кризовому медіацентрі минулої п’ятниці. Технологічні можливості європейських компаній навіть часто не застосовуються, не перевіряються у себе ж вдома, говорив військовий експерт, голова правління Альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик , і Європа не готова навіть до оборони своїх кордонів. «Про це говорить те, що дрони (чужі, – ред.) літають поряд з військовими базами і аеропортами, агенти ФСБ спокійно періодично підривають стратегічні об’єкти (маю на увазі нещодавні вибухи на підприємстві у Чехії, де й раніше це відбувалось – ред.)», – розповідав експерт і військовослужбовець.

За його словами, нині у Німеччині, наприклад, неможливо випробувати дрон з бойовою частиною – не дозволяють «зелені» норми законодавства. І німецькі компанії часто просяться для цього на чужі полігони або ж домовляються з американськими базами. Але такі випробування неповноцінні – обмежена територія не дозволяє перевірити, відстріляти все, що потрібно виробникові. У результаті такі розробки можуть виявитися далекими від потреб фронту. «Ми можемо розраховувати в Європі приблизно на 30% того, що вони випускають (30% зможемо застосовувати на передовій, – ред.), – заявив Боровик під час заходу. – На початку війни, коли пішли поставки великих комплексів озброєння, близько 70% цієї техніки неможливо було використовувати, вона часто не працювала на передовій».

В Україні триває «війна майбутнього», а європейські компанії-виробники не готові «оцей весь метал з виставок» покращувати заради неї, а прагнуть продавати те, що вже зробили, переконаний Валерій Боровик, що саме минулого тижня мав кілька зустрічей з такими виробниками за кордоном. «Висновки з моїх зустрічей – тільки 30-40% провідних компаній, вже присутніх на українському ринку, готові змінюватися , ризикувати, надавати свою продукцію, отримувати різний досвід з нами і працювати», – вважає він. Зокрема – через побоювання, що з часом станемо їхніми конкурентами на певних напрямках.

На думку пана Валерія, Україні від партнерів зараз насамперед потрібні були б комплектуючі до безпілотників, що закуповуються в КНР, а отже в будь-який момент можуть «закінчитись». Але, скажімо, системи протидії РЕБ, що використовуються в дронах, європейські заводи замістити не готові. «Системи ППО, захисту від дронів, не кажучи вже про ракети і снаряди – в потрібних нам обсягах в найближчі роки Європа нам не зможе поставляти», – вважає Валерій Боровик.

Невтішно (поки що) потенціал наших європейських партнерів описував і Сергій Згурець, директор ІКК Defense Express, співзасновник Консорціуму оборонної інформації. Мовляв, були спроби оцінити можливості країн Європи компенсувати розрив, що утворився між ними і американськими виробниками за різними напрямками. Опитали близько 20 європейських експертів щодо базових напрямків озброєння і вийшло, що потрібно 10 років, щоб замістити участь американців у космічній розвідці, до 5 років – у сфері безпілотних систем розвідки , до 10 років піде на реалізацію програм створення власних далекобійних ракет (понад 1000 км дальності). 3-5 років потрібно, щоб створити систему управління європейськими військами без американської складової. «Ситуація не проста, Європа має пришвидшити розв’язання цих питань – самостійно або в кооперації з Україною, але все одно розрив можливостей – щонайменше 3 роки у базових речах, і це треба враховувати», – висловився експерт.

Особливість ОПК країн Європи – досі він розвивався автономно у кожній з них. Кожна країна сповідувала власні підходи щодо виробництва і закупівлі зброї. І попри близько 500 тис. залучених у галузь працівників, багатомільярдні обороти переваг інтеграції ринку там не відчували.

НА ЩО РОЗРАХОВУВАТИ ДАЛІ

Можливо, саме Біла книга європейської оборони ситуацію змінить. «Європа намагається змінити підходи до переозброєння. У документі йдеться про низку напрямків, де мають посилити свої спроможності (ППО, ПРО, артилерія, ШІ, логістика тощо) і, зокрема, залучити до цього Україну, – пояснює Укрінформу Згурець. – Але для мене важливо, як саме вчинять з тими 150 млрд і 800 млрд, як будуть виділяти. Гроші у Європи є, але проблема – як трансформувати їх в конкретні проєкти ». Це складно саме тому, що досі оборонка була єдиною сферою, яка в рамках ЄС не регулювалася, а заплановані проєкти мають бути загальноєвропейськими.

Попередній досвід такої кооперації, за словами Згурця, не був позитивним. «Будемо сподіватися, ЄС зробить висновки», – говорить експерт.  - Врахує досвід України і реалії на полі бою (ми готові долучитися)». Але на європейські боєприпаси, бронетехніку гарантовано можемо розраховувати. Системи ППО – дещо пізніше (тамтешні потужності не витягують потреби). «У Білій книзі є великий блок щодо БПЛА, і в ньому – про фінансування українських проєктів, спільне виробництво, – каже експерт. – Купувати китайські комплектуючі вони теж не хочуть».

Навіть якщо риторика Білого дому раптом зміниться, вражень від того, що нова адміністрація накоїла, Європі вистачить ще років на 100, впевнений військовий експерт Олексій Гетьман . Тому європейці мають розуміння, що треба себе захистити і готові вкласти в це великі гроші. «Це люди, які виробляють Mercedes-Benz, Gripen, Mirage 2000, Leopard – чому б це у них не вистачило мізків переозброїтися? – більш оптимістично налаштований щодо потенціалу європейців Гетьман. – Досі цього не робили, бо не було політичної волі, зате дуже покладалися на США». На думку експерта, якщо в ОПК інвестуватимуть (а економічні спроможності ЄС співмірні з показниками США), то багато вчених, інженерів, що виїхали в Штати на заробітки повернуться у свої країни  працювати. «Буде фінансування – то країни Європи зможуть виробляти багато якісної зброї. Одна лиш Німеччина більш економічно і технічно спроможна, ніж вся РФ », – говорить Гетьман.

«Я зустрічався з керівництвом однієї з найпотужніших компаній-виробників зброї у світі – вони всі зараз думають, як розміщувати виробництва в Європі, – розповідав Валерій Боровик під час заходу. – Розуміють, що є величезна проблема на отримання дозволів на експорт продукції і мізкують, як продовжити допомагати Україні, працювати і не потрапити під удар адміністрації Трампа». Тож шукають можливості інтеграції, розміщення потужностей виробництва в Європі і участі у війні своїми технологіями, способів розвивати їх.

Ядерна війна цілком можлива, переконаний Боровик, і до неї треба готуватися. «Пропонуємо Генштабу і головнокомандувачу знайти людей, які реально мають проривні думки (за кордоном, на передовій) і посадити за роботу. Повірте, Україна зможе винайти зброю, яка буде потужніша і ефективніша, ніж ядерна , – таку думку висловив він. – І треба серйозно співпрацювати з партнерами, наші компанії мають працювати над проривними технологіями разом з західними. Відправляти наших інженерів до їхніх лабораторій». Це підвищить і їхню, і нашу обороноздатність.

«Наш ВПК працює дуже потужно, зокрема, і спільні з партнерами підприємства. Є вже багато видів суто нашої зброї, за якою стоїть черга в світі («Трембіта», «Паляниця» тощо), – говорить Олексій Гетьман. – І ми приймаємо гроші за «данським сценарієм» з однією умовою: ця зброя в першу чергу стане на озброєння тих країн, які готові інвестувати у виробництва».

Це – внесок у майбутнє: якщо наша зброя буде на озброєнні провідних країн Європи, то після війни наш ВПК стане локомотивом економіки , каже експерт. А все, що матиме в арсеналах НАТО, потребуватиме обслуговування, поновлення тощо. Щоправда, наразі експорт зброї з України не дозволений, але, за словами експерта, це «питання порушується постійно, бо це – дурниця, яка гальмує розвиток нашого ВПК».

Так чи інакше, ключ до обороноздатності країн Європи – у кооперації і між собою, і з Україною. «Якщо раніше ми говорили, що ЄС – це союз руди і сталі, то зараз він має стати союзом демократичних можливостей і зброї, – впевнений Сергій Згурець. – Як це буде реалізовано – побачимо, але інших варіантів, крім взаємодії, не існує».

Тетяна Негода , Київ

Перше фото ілюстративне з мережі

Світ