Таємні звіти про розробку першої в світі атомної бомби сховали у вигрібній ямі: рівно 80 років тому зазнав краху «Урановий проєкт» нацистів

22 квітня 2025 р. 12:26

22 квітня 2025 р. 12:26

Хайгерлох (нім. Haigerloch) — крихітна німецька комуна, загублена у відрогах Швабського Альбу в землі Баден-Вюртемберг. Там досі немає залізничної станції, а автобус ходить раз на дві години з найближчого міста. В сорокових роках минулого століття це був узагалі ведмежий кут. Те, що треба для таємного об’єкту! Саме тут у листопаді 1943 року заклали секретну лабораторію, яка мала дати фюреру першу атомну бомбу. І саме тут, 23 квітня 1945 року розвідувальна американська група її викрила, що стало водночас і великою радістю, і великим розчаруванням. Ми згадуємо цю історію Другої світової у часи, коли точиться ще більш страшна війна з нащадками нацистів — росіянами .

Випадкове відкриття

Хто б міг подумати, що найстрашніший винахід людства — атомна бомба, почався з випадкового відкриття. В 1938 році в берлінському інституті Кайзера Вільгельма, німецькі вчені на чолі з Отто Ганом, опромінювала зразки урану (найважчого з відомих на той час хімічних елементів) пучком нейтронів. Всього-навсього вони прагнули отримати трансуранові (не існуючі у природі, більш важкі, ніж уран) елементи, але так цього і не добилися. Натомість утворились легші атоми барію. Дивина!

В лабораторії працювала асистентка Отто Гана, Ліза Мейтнер. Вона, власне, і виявила, що «винуватцем» появи атомів барію в дослідних зразках урану був нестабільний ізотоп урану 235, Він міститься в природному урані в кількості близько 0,7%. Та якщо його опромінити нейтронами, він розпадається, утворюючи ланцюгову реакцію і виділяючи шалену енергію. Настільки шалену, що з 1 кг урану можна отримати 24 млрд кіловат-годин енергії — приблизно стільки ж, як при спалюванні 3 млн тонн вугілля!

Отто Ган зі своїм помічником Фріцем Штрассманом поспішили заявити про своє відкриття в журналі Naturwissenschaft у січні 1939 року. Ліза Мейтнер, єврейка з Австрії, до авторів відкриття ядерного поділу не потрапила, інакше були б неприємності і для її колег, і для самої Лізи. В середині 1938 року вона залишила Німеччину, щоб не потрапити під «остаточне вирішення єврейського питання». Отто Ган допоміг їй нелегально емігрувати через Голландію до Швеції, звідки вона вже дісталася США.

Наукова помилка чи навмисний саботаж?

У квітні 1939 року Гана і Штрассмана запросили на наукову конференцію в Рейхсміністерстві освіти. Там їх включили в «Робітничу групу з ядерної фізики», що неофіційно називалася «Урановим клубом», де був зібраний весь цвіт німецької науки.

Проєкт курував учений Вернер Гейзенберг.

В 1940 році у Гамбурзі, Берліні, Лейпцигу та Гейдельберзі на кількох малопотужних реакторах почалися перші багатообіцяючі експерименти зі створення уранової бомби.

Та вже 23 червня 1942 року у Лейпцигу стався перший інцидент: в урановий порошок потрапила вода і стався вибух водно-уранової суміші. (Подібна аварія, тільки у набагато більших масштабах, відбулася через 44 роки у Чорнобилі — Авт. ) Дивом ніхто з присутніх не постраждав.

Проте, як німці не старалися, та швидко створити атомну бомбу не змогли.

По-перше, країна, не мала достатніх запасів урану для створення хоча б однієї атомної бомби. Головним виробником урану в Німеччині була компанія Auergesellschaft в Оранієнбурзі з невеликою кількістю уранових шахт на території Німеччини. Навіть після анексії Судетської області Чехословаччини, коли німці отримали доступ до уранової копальні в долині Санкт-Йоахім, уранової руди катастрофічно не вистачало. Втім, після окупації Бельгії нацистам удалося захопити великі запаси уранової руди, вивезеної бельгійськими колонізаторами з Конго. Їх вистачило на експерименти до кінця 1944 року.

По-друге, учені не могли визначитися у виборі речовини — сповільнювача нейтронів. Звичайний «швидкий» нейтрон пробивав ядра урану 235 наскрізь і вискакував, не викликаючи ніякої реакції. Реакція в ядрі починалася лише тоді, коли воно поглинало «повільний» нейтрон, затриманий будь-яким середовищем. У перших своїх експериментах з розщеплення урану Вернер Гейзенберг використовував як сповільнювач парафін або тверду вуглекислоту (сухий лід). Але так і не отримав бажаного результату.

Дещо найкращий результат для уповільнення нейтронів показала важка вода D ₂ O. З нею експериментували всі країни, які мали свої ядерні програми. Головною проблемою важкої води була її висока вартість. До того ж у Німеччині важку воду ніхто не виробляв. Її доводилося закуповувати у Норвегії, у підприємства Norsk Hydro.

В університеті Гейдельберга, де розташовувалася одна з чотирьох лабораторій, намагалися сповільнити нейтрон графітом. Та зрозуміли: графіт, що має домішки бору, надто уповільнює швидкість нейтронів, і вони не мають достатньої енергії для проникнення в ядро. А більш чистого графіту німецька промисловість не випускала.

Вчені зайшли у глухий кут і німецький «Урановий проєкт» накрився, оскільки направив дослідження на помилковий шлях використання важкої води, з якою нацисти мали великі проблеми.

Чи це було науковою помилкою чи навмисним саботажем — історики не дають однозначної відповіді. Але очевидно, що більшість німецьких та європейських учених мали єврейське коріння, або просто не поділяли націонал-соціалістичних ідей. З приходом до влади Гітлера їм довелося зробити для себе моральний вибір: або загинути у відкритому протистоянні із системою, або емігрувати, або замовкнути. Деяким ученим вдалося залишити Німеччину та окуповану нею Європу: Лізі Мейтнер, Альберту Ейнштейну та Нільсу Бору.

Тим же, хто не зміг виїхати, залишалося просто імітувати старанну роботу, не прагнучи позитивного результату.

Проєкт «Манхеттен»

У серпні 1939 року група вчених-фізиків, яким вдалося емігрувати з нацистської Німеччини, надіслали керівництву США славнозвісний «лист Ейнштейна Рузвельту». Вони попередили про можливу розробку нацистською Німеччиною надзвичайно потужної бомби нового типу. І закликали США забезпечити накопичення запасів уранової руди і фінансувати дослідження вчених у галузі ланцюгових ядерних реакцій, в тому числі і дослідження Енріко Фермі.

США розпочало власну національну програму створення ядерної зброї, яка отримала назву «Проєкт Манхеттен». В проєкті було задіяно близько 129 тисяч людей. В ньому брали участь вчені зі світовим ім'ям: Рудольф Пайєрлс, Отто Фріш, Едвард Теллер, Енріко Фермі, Нільс Бор, Клаус Фукс, Лео Сцилард, Джон фон Нейман, Річард Фейнман, Джозеф Ротблан, Віктор Вайскопф, Герберт Йорк, Георгий Кістяківський та багато інших. До секретного проєкту доєдналося багато великих учених, які емігрували в 1933 році з Німеччини. Науковим керівником проєкту призначили Роберта Оппенгеймера , а війсковим куратором — генерала Леслі Гровса.

Всі працювали на межі своїх можливостей, щоб якнайшвидше створити ядерну зброю, здатну зупинити Гітлера. Тривоги додавав і той факт, що у німецьких наукових журналах перестали з'являтися публікації на тему ядерної фізики. Проте американська розвідка доповідала, що Німеччина продовжує закуповувати важку воду в Норвегії у величезних кількостях. Отже, уранові дослідження йдуть повними ходом, але вони ретельно засекречені.

В 1942 році США створили спеціальну розвідувальну групу з учених-фізиків, яка мала відслідковувати всі дії німців по «Урановому проєкту». Оскільки цю розвідгрупу очолив той же генерал Леслі Гровс, то їй було надано кодову назву «Місія Алсос», за його прізвищем, перекладеним грецькою: «Groves» (англ.) — «Alsos» (грецьк.) — «Гай».

Одним із завдань «Місії Алсос» було позбавити гітлерівських вчених важкої води, необхідної для експериментів, вчинивши диверсію на норвезькому заводі Norsk Hydro у місті Вермот. Після кількох невдалих спроб підірвати завод, одна з них, операція Gunnerside в кінці лютого 1943, увінчалася успіхом. Проте німці швидко відновили завод та продовжили виробництво важкої води.

«Відступ» уранового проєкту в Хайгерлох

З кінця 1942 року у Вермахта почалася смуга невдач. Отримавши ряд нищівних поразок на східному фронті, німецька армія почала відступ в Європу. Вдала висадка десанту англо-американських союзників у Сицилії у липні 1943 року позбавила Німеччину поплічника у вигляді мусолініївської Італії. Союзники регулярно бомбардували Гамбург, Берлін, Лейпциг і Гейдельберг. І всі розташовані там дослідницькі центри уранового проєкту перевели у важкодоступний південний гірський район в землі Баден-Вюртемберг, в містечко Хайгерлох.

Там, у колишній пивниці під замковою церквою, заклали реактор нової конструкції: глибокий круглий басейн, обкладений графітовими кубиками і заповнений важкою водою, в який спеціальним механізмом можна було опустити уранові кубики, підвішені на тросиках. Це дозволяло бомбардувати уран нейтронами з усіх боків.

Кубики, зроблені зі збагаченого урану, розміром всього 5x5x5 см, 2,5 кілограми кожний, згодом отримали назву «кубиків Гейзенберга», за прізвищем керівника «Уранового проєкта». Усього було 664 кубиків на 78 тросах.

Досліди тривали весь 1944 рік. Та ланцюгову реакцію, що самопідтримується, так і не вдалося отримати.

На той час Гітлер вже втратив будь-яку надію створення атомної чудо-зброї, і фінансував проєкт за залишковим принципом. Втім, у лютому 1945 року вчені ще отримали останню партію матеріалів для експериментів: уран із конголезької руди, важку воду, графіт тощо. Та часу не залишалось. 26 березня 1945 року 7 армія США перетнула Рейн і увійшла у Німеччину. Серед її підрозділів знаходилась і та сама «Місія Алсос» — розвідгрупа з вчених-фізиків, яка відстежувала всі дії німців по «Урановому проєкту».

Пошуки секретної лабораторії

30 березня американські війська зайняли Гейдельберг, де раніше в університеті була одна з лабораторій уранового проєкту, яку потім перенесли у селище Хайгерлох в 150 кілометрах. Але «мисливці за бомбою» змогли заарештувати в Гейдельберзі лише фізиків Вальтера Боте та Вольфганга Гентнера, які не захотіли кинути напризволяще свій циклотрон в університетській лабораторії. Куди подівся основний науковий колектив уранового проєкту — ніхто впевнено не знав. З плутаних пояснень полонених учених можна було зрозуміти, що колеги перебралися кудись на південний схід, у відроги Швабського Альба.

Співробітникам «Місії Алсос» довелося напружитися. Південна частина землі Баден-Вюртемберг, за результатами Ялтинської конференції 1945 року, мала відійти до французької зони окупації. Не можна було в жодному разі допустити, щоб учасники уранового проєкту, а також їхня лабораторія в Хайгерлосі та результати досліджень потрапили до рук французів.

Тим часом, одні з керівників проєкту Вірц та фон Вайцзеккер, розуміючи, що війну програно, вирішили поховати секретну лабораторію, зберігши результати досліджень в таємниці. Важку воду злили у діжки і перенесли в підвал старого млина. А наукові документи, включаючи таємні звіти, фон Вайцзеккер сховав у вигрібній ямі за своїм будинком у Хьохінгені.

Проте співробітникам «Місії Алсос» вдалося розшукати та заарештувати і керівника проєкту Гейзенберга, і решту учених з проєкту, які розбіглися по всій Німеччині. Ті спочатку відмовлялися від показань, вважаючи, що їхня робота більш просунута, ніж у американців. Однак після численних допитів та обіцянки, що їм буде дозволено продовжити свої дослідження, Вірц та фон Вайцзеккер розкрили свої схованки: не тільки вигрібну яму з документами, а й секретну лабораторію в Хайгерлосі.

23 квітня 1945 року співробітники «Місії Алсос» розкопали секретну лабораторію в Хайгерлосі. У полі, під замковою церквою, їм вдалося знайти 659 з 664 уранових кубиків. Решта зникли безслідно — за винятком одного кубика, який був знайдений дітворою неподалік від будинку екс-керівника «Уранового проєкту» Гейзенберга, майже через два десятиліття. Коли діти штовхали його ногами, він іскрив. Подібно до магнію, фрагменти урану можуть спалахувати при контакті з киснем.

Завершивши свою місію, розвідники виявили, що США даремно хвилювалися. Адже роботи німецького «Уранового проєкту» набагато відставали від робіт американського проєкту «Манхеттен»! Це була і радість, і розчарування водночас. Німецьким ученим до кінця війни так і не вдалося отримати стійку ланцюгову реакцію, в той час, як американці 16 липня 1945 року вже випробували першу атомну бомбу на полігоні в Неваді.

Чому ж німці «стратили»?

В німецькій команді «Уранового проєкту» Вальтер Боте з Гейдельберзького університету доповів, що німецький графіт не можна використовувати як уповільнюючу речовину для нейтронів. А в американській команді «Манхеттену» Енріко Фермі не полінився замовити у виробників особливо чистий графіт, та зробив з нього графітові стрижні, що уповільнюють швидкість ядерної реакції, і використовуються зараз у всіх ядерних реакторах світу.

В німецькій команді під час опромінення урану нейтронами проігнорували виникнення плутонію -трансуранового елемента, вважаючи його побічним та «зайвим» продуктом реакції. А в американській вирішили випробувати цей «зайвий продукт» і виявили, що він ще краще підходить для створення атомної бомби, ніж уран.

Ну і, мабуть, найголовнішою причиною того, що нацисти так і не спромоглися зробити атомну бомбу, було… визнання самого керівника «Уранового проєкту» Вернера Гейзенберга. На допиті він заявив, що ніколи не хотів використовувати атомну енергію як знаряддя вбивства, а завжди мріяв про атомні електростанції.

Він, звісно, міг і збрехати. Але хочеться вірити, що саме з-за цього совісного вченого Гітлер так і не отримав атомну бомбу до кінця війни.

Раніше повідомлялося, що Україна відновила секретну зброю .

На фото у заголовку вхід до таємної атомної лабораторії у містечку Хайгерлох. Тепер тут музей

Читайте нас у Facebook

Світ