"Європейський козир" України. Чи можна стримати Росію без США?

20 травня 2025 р. 18:26

20 травня 2025 р. 18:26

Європейці поділяють бачення України щодо справедливого миру.

З перших днів перебування Дональда Трампа на посаді президента США стало зрозуміло, що його позиція щодо завершення війни в Україні далека і від українського, і від європейського бачення. "В України немає карт", — не втомлюється повторювати американський лідер. Утім, "карти" в українців якраз є, і це — результат кропіткої дипломатичної роботи.

Про що мова — далі в матеріалі міжнародної оглядачки "Телеграфу" Ольги Кирилової.

Поворотним моментом можна вважати лютий 2025 року. Тоді, під час Мюнхенської конференції з безпеки, від представників адміністрації Трампа пролунали не лише звинувачення в бік Європи у підриві демократичних цінностей, а й заяви на кшталт "європейським країнам не місце за столом переговорів щодо України".

Після цього відбудеться "екстрений саміт" у Парижі, який зібрав президент Франції Еммануель Макрон. Мова йшла про те, як реагувати на нове позиціювання Штатів, та як скоординувати позицію щодо українського питання. Примітно після зустрічі італійська прем’єрка Джорджа Мелоні розкритикує саміт за "антитрампівський формат", а низка країн — зокрема, Чехія та Литва — висловлять розчарування, що їх взагалі не запросили.

28 лютого станеться та сама зустріч в Білому домі, під час якої президент Володимир Зеленський опиниться під тиском Трампа та віцепрезидента Джей Ді Венса. Суперечка перед телекамерами вважається одним із найдраматичніших моментів, які коли-небудь відбувалися в Овальному кабінеті. Відмінність у позиціях США та Європи проявилася найяскравіше.

За кілька днів після інциденту прем’єр Великої Британії Кір Стармер прийме в себе наступний, більш масштабний саміт лідерів, який закладе основи для "коаліції охочих", до якої дійсно входять всі, хто цього бажає. Символічно цей термін бере свій початок з 2003 року, коли активно використовувався адміністрацією президента Джорджа Буша-молодшого для опису групи країн, які підтримали США у вторгненні в Ірак.

Наприкінці березня Стармер та Макрон розпочнуть переговори з десятками держав (не тільки європейських) про створення коаліції країн, які згодні допомогти гарантувати безпеку Києву в разі припинення бойових дій. Серед варіантів "на столі" — розміщення військ в Україні чи у сусідніх державах, відправка кораблів, літаків, танків і наданням розвідданих українцям. Словом, йдеться про розлогу концепцію стримування Росії від майбутньої агресії.

Так, концепція досі не допрацьована, і лідерів західних країн не дарма критикують за нерішучість, проте саме явище стійкої європейської підтримки за нашими плечима і є однією з сильних "карт" України. Адже це історія про збереження єдиного дипломатичного фронту, який просуває виключно проукраїнський наратив. А не меседж, що росіяни дійшли б до Києва за п’ять годин, якби не "загрузли в багнюці".

Чого лише вартує візит Стармера, Макрона, Туска та Мерца до Києва 10 травня , який надсилав чіткий сигнал і у Вашингтон, і у Москву: "злити" українські інтереси не вийде, адже безпека України дорівнює безпеці Європи. Не забуваймо, що європейська економіка набагато більша, складніша та стійкіша, ніж економіка Росії. Це один із ключових чинників, чому Європа здатна підтримувати Україну довгостроково — і фінансово, і політично.

Утім, без проблем у європейському лідерстві не обходиться.

По-перше, досі зберігається залежність європейських столиць від того, що думають у Вашингтоні . Раніше цього місяця Європа спільно з Україною виступили з пропозицією 30-денного припинення вогню та запропонували США вдарити по Росії санкціями в разі відмови від перемир’я.

Замість погодженої позиції Дональд Трамп почав наполягати на прямих переговорах між Москвою та Києвом і врешті, після телефонної розмови з російським диктатором Путіним, відклав ідею додаткових санкцій у довгий ящик. Та дав зрозуміти, що занадто розчарований і втомлений продовжувати посередництво у переговорному процесі, в якому не проглядається жодного конструктивного виходу, а тим паче — швидкого миру.

Утім, гарна новина в тому, що навіть на прикладі антиросійських санкцій головними драйверами виступають країни Європейського Союзу. 20 травня було схвалено 17-й за рахунком пакет санкцій, який зачепить майже 200 суден "тіньового флоту" РФ. Крім того, Велика Британія оголосила про сотню нових санкцій, які охоплюють російський військовий, енергетичний, фінансовий сектори. Серед іншого обмеження націлені на ланцюги постачання російських систем озброєнь, зокрема ракет "Іскандер", якими росіяни б’ють по українських містах.

"Британія та партнери також працюють над посиленням цінової стелі на нафту, аби ще більше обмежити критично важливі нафтові доходи для російської воєнної машини", — додають у Лондоні.

Погана новина в тому, що ніхто з європейських лідерів не зможе примусити Путіна хоча б до короткострокового перемир’я , а тим паче — послідовного ведення мирних переговорів. Російський диктатор визнає лише США як гідного опонента. Натомість європейських лідерів за новими російськими методичками називають "кураторами Києва, які хочуть зірвати діалог Америки та РФ".

"Підхід Європи до питання України спрямований на продовження війни й контрастує з підходом Москви й Вашингтона. Європа цілком і повністю стає на бік України і не може претендувати на збалансований підхід у переговорному процесі", — заявляв днями прессекретар Путіна Пєсков.

"Куратори з Європи переконали Київ продовжувати війну до останнього українця, щоб завдати Росії стратегічної поразки", — казав кілька місяців тому сам російський диктатор.

На контакти з європейськими лідерами Кремль не піде й, тому що не отримає від них бажаного. Той же Мерц — не Меркель, яка укладала з Росією газові угоди, аби зберегти "мирні відносини" між Берліном та Москвою. Принаймні, хочеться вірити, що лідери країн Європи, враховуючи суть російського імперіалізму, не вдаватимуться до умиротворення агресора.

Ще одна проблема, яку треба розв’язати європейцям — єдність усередині "коаліції охочих". Європейські джерела "Телеграфу" підтверджують інформацію про конфлікт, який стався між італійською прем’єркою Мелоні та французьким президентом Макроном. Як відомо, Рим виступає проти розміщення європейських військ на території України.

Критики Мелоні в італійському уряді атакували її, заявивши, що своїми діями вона відсторонила країну від важливих процесів.

"Мелоні була вкрай незадоволена, що її не включали у дзвінки з Трампом, враховуючи її гарні відносини з його адміністрацією. Але після певного рівня напруги ситуацію вдалося виправити", — каже джерело.

І додає, що вже 19 травня лідерка Італії разом з іншими брала участь у телефонних переговорах з американським президентом. Трамп же включив її до переліку лідерів, яких ознайомив зі змістом розмови, яку мав з російським диктатором. На відміну від колег, Мелоні досі вірить у зусилля Штатів та вважає, що Європа має бути вдячна за них.

Врешті, прем’єр-міністерка Італії днями здобула перемогу, побудувавши "міст між США та ЄС". У Римі їй вдалося всадити за один стіл віцепрезидента США Джей Ді Венса та президентку Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн, аби дати старт "новому початку". Це приклад того, як попри розбіжності, кожен європейський лідер може відігравати свою роль у великій дипломатичній грі.

Переважна більшість союзників поділяють розуміння, що сильна й незалежна Україна є однією з найкращих гарантій Європи від майбутньої російської агресії в інших частинах континенту. Європа вже надає значну військову допомогу й може надати більше, якщо підтримка з боку США ослабне або взагалі припиниться. За розрахунками експертів, європейці здатні перекрити втрату американської підтримки, якщо подвоять обсяги допомоги Києву — з 44 до 82 мільярдів євро.

Хоча багато розмов про європейську оборону зосереджено на слабкостях та прогалинах, континент має значний бойовий потенціал — велику кількість військ, техніки й потужну оборонну промисловість. Врешті, Європа вже постачає Україні передові системи озброєння як, наприклад, гаубиці CEASER чи системи ППО Iris-T.

Крім постачання зброї, європейські держави навчили більше українських військових, ніж США — понад 70 тисяч осіб.

Так, Європа не може повністю замінити США в кількох ключових сферах: зокрема, Україна покладається на американські системи HIMARS і ATACMS для ударів по цілях на фронті й у тилу. Європейські виробники не мають систем подібного масштабу й не зможуть швидко їх виготовити. Безумовно потрібен час, щоб наростити оборонне виробництво. Але це ціль, якої можна досягти.

Попри всі виклики, європейські союзники залишаються по один бік з Україною — і це "козир", який у найближчі роки не подінеться з нашої колоди.

Світ