Чому Трамп розчарував найближчого союзника поза межами НАТО

22 травня 2025 р. 17:04

22 травня 2025 р. 17:04

Минулого тижня Ізраїль ініціював активізацію бойових дій проти ХАМАС . Формально про «розширення операції» в Секторі Гази було заявлено минулої неділі. З офіційним проголошенням нового етапу війни, який назвали операцією «Колісниці Гідеона», схоже, зволікали до завершення близькосхідного турне Дональда Трампа , щоби не псувати американському президентові святкову атмосферу східної казки. Згідно з численними витоками останніх днів, Вашингтон далеко не в захваті від наполегливого прагнення Тель-Авіва продовжувати війну . Хоча роздратування господаря Овального кабінету, про яке відверто кажуть журналістам анонімні джерела в його оточенні, наразі не прорвалося назовні, суперечності між американськими та ізраїльськими позиціями щодо процесів у регіоні накопичуються.

Помітну інтенсифікацію ізраїльських ударів по території Сектору Гази було зафіксовано трохи раніше за офіційне оголошення про розширення операції. Із великою ймовірністю можна стверджувати, що під час бомбардування, яке зруйнувало підземний об’єкт на території Європейської лікарні на схід від Хан-Юніса 13 травня, було вбито де-факто лідера ХАМАС у Секторі Гази Мухаммада Сінуара, молодшого брата ліквідованого минулого жовтня Ях’ ї Сінуара, «архітектора» терористичної атаки 7 жовтня 2023 року . Якщо ця інформація підтвердиться, його смерть, безумовно, послабить ХАМАС, але навряд чи значно наблизить цілковитий розгром угруповання.

Назва нового етапу війни відсилає до біблійної історії, згідно з якою провідник Ізраїлю Гідеон, довірившись Всевишньому, малими силами обрушився на противників, які значно переважали чисельністю, й розгромив їх. Символізм, до якого апелює уряд Ізраїлю, у цьому випадку означає неухильну рішучість досягти абсолютної перемоги над ворогом. Щоправда, завдання операції практично нічим не відрізняються від того, що прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу повторює вже більш як півтора року війни: звільнення заручників, знищення ХАМАС і гарантування безпеки Ізраїлю в довгостроковій перспективі.

Критики глави уряду скептично ставляться до «мантри» про абсолютну перемогу. Військовий потенціал ХАМАС і союзного йому Ісламського джихаду значно підірваний, але досвід останніх півтора року показує, що інституційну наступність, попри втрати, ісламісти здатні забезпечити. Поки на зміну ХАМАС не прийде дієздатна та легітимна в очах населення адміністрація, важко говорити про відсторонення терористів від влади в Секторі . Це, треба визнати, непросте завдання ізраїльський уряд, схоже, взагалі не вважає за потрібне виконувати. Попри гучну риторику про те, що військовий тиск на ХАМАС нібито створює умови для досягнення угоди, насправді бойові дії мало сприяють звільненню заручників . За два місяці, що минули після зриву угоди про припинення вогню , єдиний урятований бранець ХАМАС Ідан Александр повернувся до своїх рідних не внаслідок зусиль ізраїльського уряду, а завдяки прямим контактам адміністрації Білого дому з терористами . ХАМАС відпустив заручника з американським громадянством, аби завоювати симпатії Вашингтона, мабуть, сподіваючись на його прихильність під час визначення подальшої долі угруповання та всього Сектору Гази. Переговори тривали «через голову» Ізраїлю. Деякі джерела стверджують, що Біньямін Нетаньягу довідався про досягнення домовленості щодо звільнення Ідана Александра з повідомлень у ЗМІ.

Хоча всі в Ізраїлі були щасливі через порятунок іще одного заручника, те, що сталося, помітно вдарило по суспільному договору, що існував раніше. Опозиційні ЗМІ активно порушують питання: чому іноземна держава витрачає більше зусиль для звільнення бранців, аніж власне ізраїльський уряд, глава якого затято наполягає на продовженні нескінченної та безрезультатної війни? Припинення бойових дій і переговори з ХАМАС можуть зруйнувати наявну парламентську коаліцію через спротив ультраправих партнерів керівної партії. Багато хто в Ізраїлі дійшов висновку, що доля уряду та власне політичне виживання для прем’єр-міністра важливіші за життя громадян країни. Невже тепер матері призовників мають перейматися наявністю в їхніх дітей іще одного паспорта, крім ізраїльського, покладаючи надії на те, що лідери інших країн за потреби будуть менш байдужими до долі їхніх дітей, аніж власний уряд?

Ступінь чутливості репутаційних втрат, завданих Біньяміну Нетаньягу, стає зрозумілішим, якщо згадати початок його політичної кар’єри 1988 року. Тоді майбутній прем’єр, гучно грюкнувши дверима, звільнився з посади посла Ізраїлю в ООН. Хоча, як кажуть злі язики, він уже якийсь час планував повернутися до країни, аби балотуватися до парламенту, сам він стверджував, що причиною був учинок його колеги та старшого друга, тодішнього державного секретаря США Джорджа Шульца. Американський чиновник зустрівся з двома інтелектуалами арабського походження — Едвардом Саїдом та Ібрагімом Абу-Лугодом, які входили до Палестинської національної ради. Ця представницька структура була пов’язана з Організацією визволення Палестини, на той момент — терористичним угрупованням, яке не визнавало права Ізраїлю на існування. Нетаньягу оголосив, що це геть неприпустимий недружній крок, і заявив, що вважає для себе морально неприйнятним залишатися на посаді, яка передбачає взаємодію з колишнім приятелем.

Нині ж американська адміністрація прямо контактує з представниками угруповання, відповідальними за найкривавіший терористичний акт в ізраїльській історії, а прем’єр-міністру доводиться робити вигляд, ніби він нічого не має проти. Точно так само Біньямін Нетаньягу не став публічно заперечувати Дональду Трампу, коли той оголосив про початок переговорів з Іраном щодо ядерної програми (які нині, схоже, близькі до того, аби зайти в глухий кут). Уряд Ізраїлю виступав за превентивний удар по іранських ядерних об’єктах, однак Вашингтон наполіг на тому, щоби дати шанс дипломатії.

Під час свого тріумфального близькосхідного турне американський лідер знехтував можливістю відвідати Ізраїль або хоча б зустрітися з його представниками, але водночас зустрівся із самопроголошеним президентом Сирії Ахмедом аш-Шараа, колишнім лідером відгалуження аль-Каїди, за якого США ще недавно обіцяли винагороду. Дональд Трамп проігнорував прохання Біньяміна Нетаньягу не квапитися знімати санкції із Сирії .

Ізраїль стурбований тим, що до влади в Сирії прийшли ісламістські бойовики. Режим Асадів не був дружнім, але він був передбачуваним. А тепер, попри миролюбні декларації, новий лідер країни явно не завжди достатньою мірою контролює своїх радикальних прибічників. Окрім того, Ізраїль непокоїть те, що замість іранської опосередкованої присутності на північному кордоні посилюється турецький вплив. Військові аналітики не виключають можливості зіткнення з Анкарою в недалекому майбутньому. Ізраїльський уряд волів би бачити Сирію децентралізованою конфедерацією із широкою автономією курдів під опікою США на північному сході та друзів під власним заступництвом — на південному заході. Очевидно, що в чинної адміністрації Білого дому інше бачення. Американська військова присутність у сирійському Курдистані скорочується, а Дональд Трамп, схоже, зовсім не заперечує, що сирійський режим користується заступництвом Реджепа Ердогана.

Приклади розчарування Тель-Авіва чинною адміністрацією Білого дому цим не обмежуються. Попередній президент США Джо Байден, за всієї своєї часом навіть публічної критичності стосовно політики Біньяміна Нетаньягу, пов’язував поглиблення військово-технічного співробітництва США із Саудівською Аравією та нормалізацію відносин королівства з єврейською державою. Дональд Трамп, який називає себе найбільш проізраїльським американським лідером, проігнорував цю умову, досягнувши під час візиту до Ер-Ріяду угод про продаж найбільшого в історії пакета новітніх озброєнь і співробітництва у сфері ядерної енергетики.

У цьому ж ряду, безперечно, — рішення американської адміністрації про завершення військової операції проти єменських хуситів попри їхні подальші спроби завдавати ракетних ударів по Ізраїлю.

Схоже, наслідки вміння нового президента США випробовувати союзницькі відносини, що складалися десятиліттями, своєю зовнішньою політикою економічних угод, які здаються йому «чудовими», можуть призвести до охолодження відносин із найближчим партнером поза межами НАТО.

Світ