В Європі побільшає таких, як Орбан? Чому ультраправі зміцнюють позиції та чим це загрожує Україні

02 червня 2025 р. 00:22

02 червня 2025 р. 00:22

Саме ультраправі партії можуть стати найбільшою силою правого спектра в Європі.

Коли у будь-якій сусідній чи партнерській для України державі проходять вибори, їхній результат повсякчас стає предметом занепокоєння. Візьмемо, наприклад, нещодавні президентські вибори у Румунії та Польщі — їхній сценарій багато в чому схожий, адже у підсумку на противагу поміркованому проєвропейському кандидату-лібералу виступає ультраправий євроскептичний політик або принаймні консерватор.

Варто розуміти, що правий політичний спектр дуже широкий — від поміркованого консерватизму до крайніх форм націоналізму, і між ними — велика різниця.

Оскільки часто праві — як радикальні, так і ні — створюють собі образ захисників національних інтересів, вони виступають проти витрат бюджету на підтримку інших країн — у тому числі України. Звідси — антиукраїнські меседжі у кампаніях.

В той самий час не всі ультраправі партії є проросійськими. Яскравий виняток — італійська "Брати Італії" на чолі з Джорджі Мелоні — яка чітко виступає за підтримку України.

Протилежний приклад — у Польщі антиукраїнський висуванець ультраправої партії "Конфедерація" Славомір Менцен у першому турі посів третє місце з 14,8% голосів й тепер впливає на перебіг другого туру. Саме з подачі Менцена консерватор Кароль Навроцький заявив, що може заблокувати вступ України до НАТО, а також гарантувати, що польські війська не будуть відправлені на українську територію.

Чому західні держави, ймовірно, й далі "правішатимуть", та що з цим робити Україні — далі в матеріалі міжнародної оглядачки "Телеграфу" Ольги Кирилової.

Після Другої світової війни у світі формувалась нова система, заснована на ідеях соціальної та ліберальної демократії. У відповідь на жахи тоталітаризму та геноциду, міжнародна спільнота взяла курс на зміцнення інституцій, які мали б запобігти повторенню таких трагедій.

Йшлося про маргіналізацію крайніх ідеологій, в тому числі правих, а пам’ять про пережите використовувалась як своєрідне моральне щеплення проти нацизму, расизму чи ксенофобії.

Менш ніж за століття демократія з майже зниклого політичного устрою стала глобально домінантною, — влучно зазначив у своїй книзі журналіст американського видання Vox Зак Бошамп. Жодна інша політична система не поширювалася по планеті настільки швидко й настільки повно. Вона перемогла фашизм — свого правого супротивника — і комунізм — лівого.

1989 року у вжиток увійшов вислів "кінець історії" — завдяки однойменному есе і книзі політолога та філософа Френсіса Фукуями. Фукуяма стверджував, що ліберальна демократія — це фінальна стадія розвитку суспільства. Утім, навіть вона не здатна задовольнити "всіх людей у всіх місцях".

Поступова поява правих рухів виглядала неминучою. Ці рухи почали здобувати електоральну підтримку, особливо на хвилі економічних криз, міграційних викликів та розчарування в традиційних партіях. Ідеї правих адаптовані та привабливі для широких мас.

При цьому протягом десятиліть головні політичні сили Європи — як ліві, так і праві — зберігали єдиний бар’єр проти саме ультраправих . Вони відмовлялися переймати їхні ідеї або співпрацювати з ними. Але останнім часом, зокрема серед поміркованих політиків, спостерігається все більша тенденція до запозичення риторики та політики ультраправих, а в деяких країнах — і до створення коаліцій з ними. Посилення позицій ультраправих набирає обертів.

Напевно, найбільш яскравий і тривожний приклад — Німеччина. Після розгрому Третього рейху 1945 року головним завданням для повоєнної країни стало не просто відновлення демократії, а гарантія того, що нацизм ніколи не повториться. Цей процес, відомий як Vergangenheitsbewältigung, або "осмислення минулого", став основою нової німецької ідентичності.

2015 року, на піку глобальної міграційної кризи, канцлерка ФРН Ангела Меркель оголосила політику відкритих дверей для тих, хто втікає від насильства в Сирії та інших країнах. У відповідь партія "Альтернатива для Німеччини" (AfD), на той час євроскептична сила без жодного місця в парламенті, перетворилася на відверто ксенофобну силу, яка вимагала негайно зачинити двері, відкриті Меркель. На парламентських виборах 2017 року AfD вже здобула 94 місця в Бундестазі, ставши третьою за величиною політичною партією в Німеччині.

Опозиція до міграційної політики країни сама по собі ще не робила AfD загрозою для німецької демократії. Але з часом поведінка партії ставала дедалі тривожнішою. 2020 року прихильники AfD взяли участь у спробі штурму будівлі німецького парламенту під час протестів проти обмежень, запроваджених у зв’язку з ковідом.

2022 року за звинуваченням у плануванні державного перевороту в Німеччині було заарештовано 25 членів групи "Патріотичний Союз" — екстремістського угруповання "рейхсбюргерського спрямування". Їхньою метою було відновлення в Німеччині монархії в традиціях Німецької імперії. За даними поліції, організація хотіла спровокувати хаос і громадянську війну в країні, щоби прийти до влади. Серед затриманих була й колишня депутатка від AfD Біргіт Мальзак-Вінкеманн.

2025 року "Альтернатива для Німеччини" посіла друге місце на дострокових парламентських виборах та отримала 19,5% голосів. Це найкращий результат для праворадикальної партії в повоєнній історії Німеччини.

Партія, лідеркою якої є Аліс Вайдель, виступає з жорсткою антиміграційною риторикою, скептично ставиться до ЄС, виступає за вихід з НАТО та припинення підтримки України.

AfD має особливо високі рейтинги у східних федеральних землях (колишня Німецька Демократична Республіка, що була підконтрольна Радянському Союзу), де рівень економічного добробуту нижчий, а недовіра до "західного істеблішменту" сильніша. Також занепокоєння викликає зростання підтримки партії серед молодих виборців, які не мають безпосередньої пам’яті про досвід минулого.

У травні "Альтернатива для Німеччини" була визнана екстремістською через те, що становить загрозу німецькій демократії.

За оцінкою Федерального відомства з охорони конституції, ідеологія партії ґрунтується на "етнічному розумінні належності до народу". Такий підхід спрямований на виключення окремих груп населення з повноцінної участі в суспільному житті, їхню дискримінацію та надання їм статусу "другосортних" громадян. Зокрема, партія не визнає рівноправність німців з міграційним походженням — особливо з мусульманських країн.

Згідно з цьогорічним індексом безпеки , який вимірює Мюнхенська безпекова конференція, три проблеми, які найбільше хвилюють німців — масова міграція як результат війни чи зміни клімату, Росія та радикальні ісламські терористи. На опозиції до принаймні двох із цих постулатів AfD і будує свою популярність.

Успіх партії на виборах свідчить про зростання праворадикальних настроїв у країні. Хоча політична сила залишається ізольованою в парламенті, її вплив на політичний дискурс зростатиме.

І подібна ситуація можлива по всьому Європейському континенту. "Ультраправі партії можуть стати найбільшою силою правого спектра в Європі вже протягом наступного десятиліття", — прогнозує The Guardian.

Як описувала британська газета, радикально праві партії випередили своїх конкурентів у низці європейських країн. У Нідерландах "Партія свободи" Герта Вілдерса є найбільшою з коаліційних партій. Що примітно: спочатку політсила займала скептичну позицію щодо підтримки України. Вілдерс закликав зосередитися на внутрішніх потребах Нідерландів, а не витрачати кошти на зовнішні конфлікти.

Однак із часом, під тиском суспільної думки, міжнародних партнерів та в умовах спроб сформувати урядову коаліцію, позиція Вілдерса пом’якшилася — він почав публічно заявляти, що підтримка України можлива, але вона має бути "збалансованою" і не шкодити національним інтересам країни.

В Італії домінують "Брати Італії" Джорджі Мелоні. Вдома їй вдається впроваджувати жорстку політику у питаннях нелегальних мігрантів, прав ЛГБТ+ спільноти та свободи слова — колись такі кроки могли викликати осуд з боку Брюсселя. Нині ж реакція лідерів ЄС варіюється від байдужості до схвалення, причому багато хто сприймає Мелоні як надійного партнера та прийнятного представника все більш радикального духу по обидва боки Атлантики.

У Франції партія Марін Ле Пен — "Національне об'єднання" — переважає за підтримкою традиційну партію "Республіканці" й постає найбільшою окремою політичною силою в парламенті. На президентських виборах 2027 року очікується чергове посилення позицій ультраправих, попри юридичні перешкоди для тієї ж Ле Пен. Її соратник Жордан Барделла може стати головним претендентом на головну посаду в країні.

У Чехії ультраправі мають високі шанси перемогти на виборах та очолити коаліцію восени цього року. Чеська опозиційна партія ANO на чолі з колишнім прем'єр-міністром Андреєм Бабішем значно випереджає у рейтингах коаліцію Spolu ("Разом") прем'єра Петра Фіали, яка активно підтримує Україну. В ANO активні зусилля з допомоги Києву чи нарощення Чехією власної обороноздатності повсякчас критикують.

2023 року Бабіш безуспішно балотувався на пост президента країни, виступаючи з програмою уникнення війни з Росією — лінією, яку він продовжує просувати й надалі.

В інших країнах ультраправі партії входять до складу коаліцій, очолюваних консерваторами: у Фінляндії та Хорватії, а у Швеції підтримують уряд у парламенті.

Політична поляризація — себто зміщення політичних поглядів та дій від центру в бік більш радикальних або крайніх поглядів і політик — яскраво проглядається й у Сполучених Штатах Америки. На початку 90-х років і Демократична, і Республіканська партії мали схожі політичні програми, а також більше розмаїття думок всередині кожної з них.

За останні 30 років демократи змістилися лівіше, тоді як республіканці — правіше, зазначає проєкт Facing History. При цьому в Республіканській партії є й радикальна течія MAGA, заснована на переконанні, що Сполучені Штати колись були "великою" країною, але втратили цей статус.

Прихильники MAGA вважають, що це падіння можна зупинити завдяки політиці "Америка передусім", яка передбачає захист внутрішньої економіки, суттєве скорочення імміграції, особливо з країн, що розвиваються, а також заохочення або навіть примусове впровадження так званих "традиційних американських цінностей". Звідси і "тарифна війна", і масова депортація, і проголошення існування лише чоловічої та жіночої статі в США, скептичне ставлення до міжнародних організації та союзів, які ми спостерігаємо зі вступу Дональда Трампа на другий термін.

Трамп став глобальним символом спротиву ліберальному глобальному порядку. Його вплив — не лише у словах, а й у створенні нового шаблону поведінки: агресивного, прямолінійного, зухвалого й націленого на "простого виборця".

Один із "друзів Трампа" у Європі — прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який очолює ультраправу партію "Фідес" та безперервно перебуває на посаді з 2010 року.

Який результат його правління? Серйозні проблеми з верховенством права, корупція та використання влади для збагачення внутрішнього кола Орбана, зниження рівня життя звичайних угорців та постійна напруга у відносинах з Європейським Союзом. Євроскептик Орбан часто використовує право вето для блокування рішень ЄС, що стосуються України і не тільки, аби отримати певні поступки чи гроші в обмін на припинення блокування.

За рік в Угорщині пройдуть вибори, на яких виборці оберуть новий парламент, що сформує уряд та всю вертикаль влади у країні. Найбільше підтримкою угорців користується колишній соратник, а нині опонент Орбана — лідер партії "Тиса" Петер Мадяр. За нього проголосували 39% респондентів.

На другому місці опинився незалежний депутат Акош Хадхазі, який набрав 32%. Орбан користується найменшою підтримкою громадян і посідає третє місце з 31% голосів.

Попри європейський тренд на популярність ультраправих, Будапешт може змістити до центру. Той же Мадяр позиціонує себе як правоцентрист. Його партія "Тиса" входить до складу Європейської народної партії (EPP), що об'єднує християнсько-демократичні та консервативні сили Європи. У разі обрання Мадяр обіцяє відновити відносини та репутацію Угорщини серед її союзників, які постраждали через атаки Орбана на Європейський Союз і його зближення з такими автократіями як Росія та Китай.

Якщо спочатку Мадяр заявляв, що вступ України до ЄС можливий за умови виконання всіх критеріїв, згодом він став уникати чітких відповідей на це питання. Ймовірно, через те, що більшість угорського суспільства виступає проти членства України. У березні цього року політик висловив думку, що Україна не стане членом ЄС "в найближчі десятиліття".

При цьому у липні 2024 року Мадяр приїжджав до Києва, аби доставити гуманітарну допомогу дитячій лікарні "Охматдит", яка постраждала від російської атаки.

У сучасній Європі політичний ландшафт стає дедалі складнішим, а нові гравці часто пропонують альтернативу позиції чинних урядів. Замість страхів перед тими чи іншими політичними силами Україні варто будувати прагматичні відносини з керівництвом держав; лідерами, яких прозоро та відкрито обирають громадяни — на основі спільних знаменників, рішень і реальних кроків, а не політичних штампів. Врешті — це насамперед в наших інтересах.

Світ