Як Москва озброює Пхеньян в обхід Пекіна

26 червня 2025 р. 15:39

26 червня 2025 р. 15:39

Багато років КНДР у світі сприймали як злиденну країну-відлюдника і найслабшу ланку нової осі зла, проте з підтримкою Росії вона стає ключовою складовою частиною цього небезпечного угруповання. І не усім учасникам осі це насправді вигідно.

Пхеньян щедро підтримує Москву у війні проти України зброєю і солдатами, а взамін Росія фактично допомагає створити з Північної Кореї озброєну до зубів диктатуру, що триматиме у страху весь регіон. І важливо не проґавити цього переходу, зокрема й Китаю.

ЕВОЛЮЦІЯ У СТАНІ КРАЇН-ІЗГОЇВ

Термін «вісь зла» (англ. Axis of evil) уперше використав колишній президент США Джордж Буш-молодший у щорічному зверненні до Конгресу в січні 2002 року, описуючи уряди країн, які американська розвідка звинувачувала у спонсоруванні тероризму, володінні та/або спробах розробити зброю масового ураження попри встановлені міжнародними угодами заборони. У різний час до осі зла відносили Ірак, Лівію, Сирію, які зі зміною режимів втратили цей неприємний «статус».

Але дві країни у списку ворогів цивілізованого світу залишались незмінними – це Іран і Північна Корея. Перший відомий своєю підтримкою широкої мережі екстремістських організацій, визнаних у багатьох країнах терористичними, а друга проігнорувала міжнародне співтовариство і численні заборонні резолюції ООН та створила власну ядерну бомбу і міжконтинентальну балістичну ракету (МБР), здатну долетіти до Північної Америки. При цьому режими в обох країнах фанатично прагнуть знищити Сполучені Штати та їх регіональних союзників – Ізраїль і Південну Корею відповідно.

Просто стерти з лиця землі, і все, а що будуть робити потім – розбудовувати свої території, розвивати власні економіки, аби життя людей стало кращим, чи знайдуть іншого противника і продовжуватимуть воювати, – не пояснюється. Зараз акцент робиться на перемозі над заклятими ворогами, а оскільки здолати Штати в будь-якій осяжній перспективі навряд чи комусь вдасться, то й мета існування жорстоких диктаторських правителів у Тегерані і Пхеньяні ще багато років залишатиметься актуальною.

Наразі до «клубу диктатур», що загрожують світові руйнацією, входить і Росія. Ще у березні 2014-го РФ окупувала український Крим та розпочала бойові дії з метою захоплення Донбасу. А 24 лютого 2022 року розв’язала криваву, жорстоку і позбавлену будь-якого здорового глузду повномасштабну агресивну війну за відновлення імперії. Тож порядок у стані країн-ізгоїв склався такий – Росія, Іран, Північна Корея.

До сучасної осі зла інколи також зараховується Китай, проте це видається дискусійним. Принаймні китайці не декларують своєю метою знищення іншої суверенної держави та не погрожують ядерною зброєю, навіть навпаки, ставлять на місце занадто запальних росіян у Кремлі, аби ті не легковажили ядерними погрозами і раптом не розв’язали катастрофічної для світу ядерної війни.

При цьому на Північну Корею завжди дивилися дещо скептично, оскільки попри бадьорі заяви Пхеньяна про прогрес у розробці ядерної зброї, загалом ця країна застрягла десь у другій половині минулого століття із тогочасним застарілим озброєнням, а її режим, здавалося, спроможний лише на різкі й образливі заяви на межі пристойності на адресу Сеула і Вашингтона.

НЕОЧЕВИДНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПХЕНЬЯНА

Проте Північна Корея недаремно багато років була закритою мілітаристською державою. З населенням близько 26,5 мільйона КНДР має одну з найчисленніших армій світу, яка сьогодні налічує більше ніж 1,1 мільйона військовослужбовців (термін служби становить 10–12 років). На озброєнні перебуває приблизно 3500 танків і 2500 одиниць іншої бронетехніки.

На момент утворення у 1949 році Північ була промислово більш розвиненою, ніж Південь. Саме на півночі тодішньої Кореї розташовувалася більшість промислових виробництв, електростанцій тощо, тоді як південь півострова був відсталим у промисловому розвитку й переважно аграрним.

Після проголошення Корейської народно-демократичної республіки (КНДР) її влада на чолі з тодішнім лідером Кім Ір Сеном зосередилась на розвитку важкої промисловості, фактично виробництві зброї, у результаті чого КНДР перетворилась на велику зброярню, де в неймовірних кількостях виробляли танки, самохідну артилерію, зенітно-ракетні комплекси та іншу бронетехніку і боєприпаси до неї. Окремо реалізовувались ракетна програма та ядерна.

Виготовлену у великих кількостях військову продукцію КНДР, попри санкції, продає за кордон різним воєнізованим угрупованням, веде такий собі тіньовий збройовий бізнес. Найбільшим попитом до останнього часу користувались ракети малої та середньої дальності. Хоча у Північній Кореї вони виготовлені на основі застарілих технологій, їх характеристики були достатніми, аби зацікавити потенційних покупців.

Зразком для північнокорейських систем озброєння слугували тодішні радянські, люб’язно надані московськими комуністами своїм ідейним союзникам у Пхеньяні. Таким чином, на початок 2020-х у КНДР сформувались достатньо великі запаси озброєння, аналогічного тому, що використовується в російській армії. Більшість цієї зброї застаріла, але Пхеньян постійно намагався збільшити кількість і потужність свого арсеналу й досягнув у цьому значних успіхів.

Пріоритетним напрямом для Північної Кореї є вдосконалення артилерії, передусім шляхом розробки нових реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). Така зброя не точна, але може завдати великих руйнувань, що й потрібно владі КНДР, яка планує у разі війни першою атакувати столицю Півдня Сеул, розташований приблизно за 40 кілометрів від міжкорейського кордону, де проживає майже половина 52-мільйонного населення Південної Кореї.

Завдяки постійній підвищеній увазі артилерії, сьогодні вона вважається найсильнішою складовою частиною північнокорейської армії та однією з найпотужніших серед армій світу. Так, за даними цьогорічного довідника про збройні сили The Military Balance , що випускається британським Міжнародним інститутом стратегічних досліджень, загальна кількість ствольних та реактивних артсистем армії КНДР може перевищувати 21 тисячу одиниць.

Із них приблизно 5,5 тисячі становлять РСЗВ, а решта три чверті – гармати, гаубиці та міномети. Кількість мінометів може становити близько 7,5 тисячі одиниць калібром від 82 до 160 міліметрів, а загальна кількість артсистем може досягати 8,6 тисячі гармат калібрами 122, 130, 152, 155 та 170 міліметрів.

Одна з останніх розробок північнокорейців, випробувана наприкінці минулого року, – надвелика РСЗВ калібру 600-мм KN-25 із новими високоточними боєприпасами та дальністю ураження до 400 км, які американці й корейці класифікують як ракети малої дальності. Наразі невідомо, яку кількість KN-25 та ракет до них має Північна Корея, але є інформація, що Москва вже проявляла інтерес до придбання такої потужної зброї і готова щедро платити за неї.

Не дивно, що такі запаси і потужності північнокорейського ВПК привернули увагу посланців Кремля, а Путін і Кім, двоє диктаторів на чолі Росії і КНДР, змогли швидко порозумітися й домовитись про ціну північнокорейської допомоги для війни Росії проти України.

СТРАТЕГІЧНІ ПАРТНЕРИ

За звичайних часів режим Кімів міг би правити Північчю в такій парадигмі ще багато років, розробляючи й нарощуючи запаси зброї, відбиваючись від звинувачень опонентів та критикуючи США і Південну Корею. Проте все змінила повномасштабна російська війна проти України.

У Кремлі переоцінили власні сили й так само глибоко помилилися в оцінках України й українців, через що запланований триденний бліцкриг перетворився на понад три роки безславної і ганебної для росіян війни, до якої недоімперія Путіна виявилась неготовою. Тож із Москви поїхали емісари із завданням знайти зброю для продовження війни.

Першим рятувальником країни-агресорки став Іран, проте його можливості виявились обмеженими через посилення загрози збройного зіткнення з Ізраїлем, особливо після жорстокого нападу терористичної організації ХАМАС на єврейську державу 7 жовтня 2023 року. Тож Москва звернулась по допомогу до наступної країни осі зла – Північної Кореї, і виявилося, що саме ця, одна з найбідніших країн світу (213 місце з 230 за ВВП на душу населення), має необхідну Росії зброї, і в потрібних кількостях.

Крім того, режим Північної Кореї, який називає себе «республікою», а по суті є тиранією (із грецької – «свавілля») з одноосібним правлінням диктатора, виявився готовим допомагати Москві не лише залізом, а й живою силою, направивши на чужу загарбницьку війну в Європі більше ніж 15 тисяч військових . І зараз Пхеньян продовжує підтримувати союзника, пообіцявши на додачу до зброї надіслати робочу силу для відбудови «звільнених територій» у Курській області та до 25 тисяч робітників на російські заводи з виробництва дронів.

За таку щедру підтримку потрібно розплачуватись не менш щедро, проте домовленості між Путіним і Кімом обидві сторони зберігають у великій таємниці, то ж що саме Росія передає КНДР в обмін на допомогу у війні, можна здогадатись за певними ознаками. Зокрема, це бойовий досвід північнокорейських військових у веденні сучасної війни та удосконалення наявних у КНДР видів озброєння у боях в Україні.

Як відмічали українські розвідники та військові, уже на початку цього року північнокорейські ракети й артилерія, на жаль для нас, стали значно точнішими . Вочевидь, із ними попрацювали інженери, і не корейські, а російські, бо за такий короткий час, менше ніж рік, корейці навряд чи змогли б настільки поліпшити бойові можливості складних ракетно-артилерійських систем, адже для цього необхідно проаналізувати дані стрільб у різних умовах, виявити слабкі сторони, розробити та внести зміни, знову протестувати в бойових умовах та оцінити вдосконалення.

Проте це найпростіша, очевидна «плата» росіян. Важливіше, що залишається за лаштунками офіційних зустрічей та переговорів. Насправді стосовно бажань Пхеньяна варіантів не так і багато, бо ключові з них – це продукти харчування для хронічно недоїдаючого населення, нафта і пальне та, звісно ж, найважливіше для режиму – сучасна зброя і технології її виробництва.

Правителі Північної Кореї давно мріють отримати зброю, що зрівняється за потужністю з тією, яку мають армії Півдня і Сполучених Штатів, а в максимумі – перевершити їх. Ідеться про потужні ВМС із надводними і підводними кораблями-ракетоносіями, бойову авіацію, балістичні й гіперзвукові ракети і розвідувальні супутники на навколоземній орбіті.

Та щоб самим дійти до такого рівня в умовах обмежених фінансових ресурсів і, головне, дефіциту фахівців відповідної кваліфікації, може знадобитись не один десяток років. Інша справа, якщо «шефство» над розробками візьме країна, що вже володіє бажаними напрацюваннями.

Офіційно, звісно ж, у Москві та Пхеньяні заперечують глибоку військову кооперацію, бо таке співробітництво з КНДР заборонене чинними резолюціями Ради Безпеки ООН, які Москва свого часу також підтримала.

Визнання порушень встановлених обмежень може викликати осуд у партнерів Росії, зокрема в Китаю, тому про будь-які рухи в бік Північної Кореї, за всієї їх очевидності, у Москві воліють мовчати й заперечувати.

Проте швидкий прогрес Північної Кореї на будь-якому із зазначених вище напрямів виробництва зброї дає змогу стверджувати про технічну й іншу підтримку росіянами їхніх стратегічних партнерів із КНДР. До того ж розвідки Сполучених Штатів, Південної Кореї, Японії та низки інших країн активно працюють над встановленням обставин російсько-північнокорейських військових зв’язків.

НОВІ ВИКЛИКИ ДЛЯ РЕГІОНУ

Москва і Пхеньян 19 червня помпезно, з дипломатичними прийняттями та довгими вітальними промовами, відзначили першу річницю підписання договору про всеосяжне стратегічне партнерство , у статті 4 якого сторони зобов’язались невідкладно надавати військову та іншу допомогу одна одній у випадку, якщо одна з них зазнає збройного нападу з боку будь-якої країни чи коаліції держав.

За кілька днів до цього начальник ГУР МО України Кирило Буданов розповів, що Росія домовилася про створення у Північній Кореї потужностей для виробництва російської версії іранських безпілотників Shahed-136 «Гарпія» і «Герань», що довели високу ефективність у війні проти України. За словами головного розвідника, наразі Москва і Пхеньян лише домовилися про початок організації виробництва таких дронів, терміни подальших етапів не відомі, та можна не сумніватися, що будівництво вестиметься максимально швидко, аби розпочати випуск у найкоротші терміни.

Поряд із удосконаленням північнокорейських балістичних ракет KN-23 та вже згаданих 600-мм РСЗВ KN-25 у ході їх застосування у російській війні в Україні, отримання іранських «шахедів» із дальністю польоту до 2 500 км призведе до різкого посилення спроможностей армії  КНДР завдавати удари на великі відстані та вражати цілі практично на всій території Півдня (відстань від міжкорейського кордону до південного узбережжя Південної Кореї трохи більше 500 км) і навіть загрожувати Японії, до якої одна тисяча з невеликим кілометрів.

Заради справедливості потрібно зауважити, що північні корейці й самі вже деякий час розробляють ударні дрони-камікадзе і відкрито повідомляють про перші успішні випробування. Проте якість цих розробок, принаймні поки що, викликає сумніви – у Кіма полюбляють підтасовувати і видавати бажане за дійсне, тож російська допомога і тут буде надзвичайно важливою для Пхеньяна.

Варто також згадати і два нові північнокорейські есмінці, спущені на воду у квітні та червні, які, за заявами Кіма, будуть озброєні й балістичними та крилатими ракетами, здатними нести ядерні заряди. Раніше всі спроби північнокорейців інтегрувати подібну ракетну систему на корабель чи підводний човен були невдалими, а тепер успіх. І знову якось це підозріло збіглось у часі зі сплеском «братської» любові між Москвою і Пхеньяном. Певно, тут теж не обійшлося без російських підказок.

Можна впевнено прогнозувати, що наступним буде «прорив» північнокорейських авіаційних інженерів, які створять сучасний винищувач, паралельно успіхів досягнуть ракетники і, можливо, космічна програма Пхеньяна подолає проблеми, й на орбіту буде виведений справжній розвідувальний чучхе-супутник, а не грубий макет , через що потрібно було показувати світлини Білого дому з інтернету, видаючи їх за фото з космічного апарата.

Крім того, на тлі інтенсифікації допомоги Москви Північна Корея впродовж останнього року активно розбудовує свої потужності з виробництва артснарядів і ракет, яких гостро потребує для війни Росія. Чи потрібні будуть північнокорейській армії додатково такі боєприпаси, виготовлені на збільшених потужностях, не відомо, проте їх точно можна буде продати до сусідньої Росії, де попит зберігатиметься ще багато років і після завершення війни проти України, а також іншим зацікавленим покупцям.

Таке стрімке просування Північної Кореї у виробництві сучасних систем зброї створить зовсім інший рівень загроз для Південної Кореї, США і Японії та їх партнерів у Індо-Тихоокеанському регіоні й точно не залишиться непоміченим союзниками. Відповідно, це вимагатиме посилення заходів стримування з їх боку та нарощування військових сил на Корейському півострові, що, своєю чергою, вже зачепить інтереси Китаю, який дуже не хотів би, щоб неподалік його кордону американці збільшували свої військові бази.

Проте велике питання, чи буде Пекін намагатися вплинути на Пхеньян, аби змусити його припинити мілітарні авантюри й не провокувати збільшення присутності американських військ у регіоні. Режим Північної Кореї і за попередніх Кімів, і за нинішнього правителя поводиться незалежно і не дуже зважає на прохання з Пекіна, якщо вони суперечать його бажанням.

Крім того, серед автократів не прийнято погрожувати ні публічно, ні непублічно. Невдоволення однієї столиці діями партнера проявляється по-іншому – зниженням активності комунікацій, зволіканням із обіцяною економічною допомогою чи інвестиціями, припиненням експорту/імпорту тощо під якимись нейтральними приводами, але щоб адресату послання дійшло, що ним незадоволені.

Так, до речі, було з іще одним «вічним правителем» Олександром Лукашенком, який іще перед «президентськими виборами» в Білорусі у січні анонсував візит до Китаю, але так і не дочекався запрошення й вирушив до Пекіна із приватною поїздкою аж за пів року, на початку червня, аби побачитися із Сі Цзіньпіном та засвідчити свою повну лояльність. А причина невдоволення китайських товаришів проста – Лукашенко не виконав взяті зобов’язання не кошмарити європейських сусідів незаконними мігрантами на кордоні й припинити ядерні погрози на адресу Заходу, що шкодило торгівлі Китаю з ЄС.

Білоруський диктатор із запалом перехопив жорстку риторику господаря Кремля і в підсумку вимушений був довго розповідати в Пекіні про своє захоплення Китаєм та мудрим керівництвом Сі, дякувати останньому, а за кілька днів ще й запропонував встановити голові КНР у Мінську пам’ятник . Проте Кім не Лукашенко, він веде власну гру і не дуже боїться втратити китайську допомогу, у нього зараз є кращий і щедріший союзник – Росія.

Сьогодні, на тлі проблем Ірану та руху в економічну прірву Росії, на півночі Корейського півострова створюється територія для виробництва найзатребуваніших у сучасній війні ракет, снарядів та ударних дронів, здатна забезпечити потреби будь-якої країни у разі війни. Причому виробництво, яке з огляду на особливості зовнішньої політики КНДР наразі не викликає значного занепокоєння у світу, подібного до ядерної програми Ірану, направленої на знищення Ізраїлю.

Завдяки масштабній військовій співпраці з Росією КНДР стає впливовим гравцем осі зла, її центральною ланкою та опорою і може ще довго залишатись у категорії країн-ізгоїв. Кіма і його оточення це абсолютно не тривожить.

Володимир Сидоренко , Пекін

Перше фото: Global Look Press

Світ