Без загострення не обійдеться: як США, Китай та Росія змагаються за Арктику, яка стрімко тане

09 липня 2025 р. 15:35

09 липня 2025 р. 15:35

Боротьба за контроль над Арктикою ніколи не припинялась, вважають експерти

2025 рік зробив Арктику одним із головних регіонів міжнародної політики: Дональд Трамп несподівано знову заговорив про купівлю Штатами Гренландії , на переговорах між США та РФ згадали про спільні проєкти в Арктиці, а в березні площа морського льоду в регіоні скоротилася до історичного мінімуму.

Тоді як для екосистем Арктики це — екологічна катастрофа, для урядів багатьох країн — нові економічні й геополітичні можливості. " Телеграф " з’ясував, як відлюднений полярний регіон може стати епіцентром світової геополітики.

Майбутнє Арктики

Через глобальне потепління Арктика нагрівається в 3-4 рази швидше, ніж решта планети. Льодове покриття стає тоншим, морські площі, які раніше відбивали сонячне світло, тепер його поглинають, прискорюючи танення та впливаючи на клімат усієї Землі.

У 2023 році температура в Арктиці була на 4 градуси за Цельсієм вищою за середні значення XX століття, а процес танення криги прискорюється безпрецедентними темпами. За даними NASA, площа морського льоду зменшується на 13% щороку (у порівнянні з періодом 1981–2010 років), що спричиняє підвищення рівня світового океану — лише танення льодовиків Гренландії додає до нього 0,8 мм щороку.

Парадокс кліматичних змін полягає в тому, що найбільш руйнівні наслідки глобального потепління видно саме в Арктиці. Відкриті води, що залишаються після танення льоду, випаровуються швидше, утворюючи водяну пару — потужний парниковий газ, який посилює нагрівання атмосфери. Цей процес запускає замкнуте коло: менше криги — більше випаровування — більше тепла — ще менше криги.

Наслідки вже майже невідворотні. Дослідження показують , що навіть за дотримання Паризької угоди й скорочення глобальних викидів, температура в Арктиці зросте на 3-5 градусів за Цельсієм. За оцінками ООН, зимова температура на північному полюсі підвищиться щонайменше на 3 градусів за Цельсієм до середини століття, а потенційно — на 5-9 градусів за Цельсієм у порівнянні з доіндустріальним періодом.

Таке стрімке потепління — не лише проблема регіону. Вчені застерігають, що танення вічної мерзлоти може вивільнити великі обсяги метану , що призведе до ще більшого нагрівання — своєрідної "переломної точки" для всього клімату планети. І навіть повне припинення викидів вуглецю вже не зупинить сценарій, за якого Арктика нагріється на понад 5 градусів за Цельсієм до 2100 року.

Якщо раніше науковці очікували перше літо без морського льоду в Арктиці ближче до кінця століття, то нині дедалі більше оцінок говорять про 2030 або максимум 2040 рік.

Втім, водночас розкривається новий простір для морської торгівлі та видобутку ресурсів. Танення криги робить прохідним Північно-Західний морський шлях через Канаду, що може стати дешевшою альтернативою Панамському каналу, а також Північний морський шлях уздовж берегів Росії — варіант для перевезень з Азії в Європу, коротший за маршрут через Суецький канал.

Що приваблює країни в регіоні

За Арктику змагаються вісім країн із безпосереднім географічним доступом до регіону: США, Росія, Канада, Данія, Норвегія, Ісландія, Швеція та Фінляндія. Крім того, Китай позиціонує себе як "приарктична держава" й також претендує на частину впливу. За оцінками Геологічної служби США, в Арктиці розташовано до 13% світових запасів нафти та до 30% газу.

Головна суперечка точиться навколо хребта Ломоносова — підводної структури, багатої на ресурси. Росія, Канада та Данія намагаються довести, що саме їхній континентальний шельф до нього прилягає. У 2007 році російська експедиція навіть занурилась на дно біля Північного полюса, встановивши там прапор РФ — це викликало різке обурення в Канаді та Данії. Усі три країни подали заявки до комісії ООН, але рішення досі не ухвалене.

У 2018 році вантажне судно MV Nunavik канадської компанії стало першим, що пройшло арктичними водами поза Полярним колом без супроводу криголама. Це стало можливим завдяки стрімкому таненню льоду та пом’якшенню кліматичних умов, які відкривають нові перспективи для розвитку судноплавства в регіоні.

Обсяги вантажів, які транспортують Північним морським шляхом, хоч і залишаються незначними у порівнянні з Суецьким каналом, щороку зростають. У 2023 році через цей маршрут перевезли рекордні 36,254 млн тонн вантажу. Перевага ПМШ у тому, що він скорочує відстань між Європою та Азією на 40% у порівнянні з маршрутом через Суецький канал. А завдяки потоншенню арктичного льоду, вартість супроводу криголамами поступово зменшується, роблячи арктичний шлях дедалі привабливішим економічно.

Ще одним чинником зростання інтересу до регіону є величезні запаси ресурсів. У Гренландії, зокрема, оцінюють до 90 млрд барелів нерозвіданої нафти, близько 30% світових покладів природного газу та значні запаси рідкісноземельних мінералів — ключових для виробництва електроніки та "зеленої" енергетики. Крім того, потенціал Арктики у відновлюваній енергетиці оцінюють у понад 200 гігаватів — і це лише початок технологічних можливостей регіону.

Природні ресурси Арктики: стратегічний потенціал регіону

Арктика володіє значним запасом мінеральних, біологічних і водних ресурсів, які набувають дедалі більшого значення на тлі кліматичних змін та глобальної конкуренції за контроль над стратегічними територіями.

За даними Геологічної служби США, близько 22% світових нерозвіданих запасів нафти і газу можуть бути розташовані під арктичними водами. Найбільш перспективними з погляду видобутку є Західносибірський басейн, Печорський шельф, Північний схил Аляски, басейн Свердрупа (Канада), а також прибережні райони Норвегії та Гренландії. Окрему увагу привертають газогідрати в морі Бофорта, які можуть стати альтернативним джерелом енергії в майбутньому.

Крім вуглеводнів, у регіоні зосереджено значні запаси інших корисних копалин. Зокрема, на узбережжях Лаптєвого, Східносибірського і Чукотського морів виявлено родовища каситериту. Арктичні гірські масиви містять перспективні запаси поліметалів, а серед чинних родовищ варто виокремити рудники Ред-Дог (Аляска, цинк і свинець), Діавік (Канада, діаманти), Баффінленд і Ісуа (Гренландія, залізна руда), а також Форт-Нокс — один із найбільших золотих кар’єрів на Алясці.

Танення морського льоду стимулює розвиток промислового рибальства. У північних частинах Атлантики вже функціонують міжнародні механізми контролю за виловом риби, однак у північній акваторії Тихого океану (зокрема на північ від Берингової протоки) такі регуляції поки відсутні. Науковці попереджають про необхідність створення екологічного моніторингу перед відкриттям нових промислових зон.

Окремо варто згадати про запаси прісної води. Льодовиковий щит Гренландії зберігає до 10% світового обсягу прісної води, що може мати стратегічне значення у разі зростання глобального дефіциту питної води. В умовах зміни клімату це перетворює регіон на об'єкт довготривалої конкуренції між державами за доступ до критично важливих ресурсів.

Як держави позиціонують себе в Арктиці

Дональд Трамп знову згадав про бажання купити Гренландію , посилаючись на інтереси нацбезпеки та багатства острова. Ідея не нова — ще в 1946 році адміністрація Трумена пропонувала Данії 100 млн доларів за Гренландію. Хоча Данія й надалі відкидає такі пропозиції, США мають стратегічну авіабазу Пітуфік на острові.

Після придбання Аляски у 1867 році США стали арктичною державою. Нова стратегія Вашингтона (2022) враховує загрози з боку РФ та Китаю, а також наголошує на безпеці, сталому розвитку й екологічній відповідальності. Проблема, однак, полягає в обмеженій військовій присутності США в регіоні: лише дві океанські криголами, одна ключова база в Гренландії та кілька в Алясці.

Росія претендує на 1,2 млн кв. км арктичного шельфу, вважаючи регіон своєю "зоною життєвих інтересів". Після 2007 року, коли російські підводники встановили прапор РФ на дні Північного Льодовитого океану, Кремль послідовно розбудовує військову інфраструктуру в регіоні. У 2022 році Росія реанімувала понад 50 радянських баз, а також зміцнила присутність атомного флоту.

Північний морський шлях (ПМШ), який Росія намагається контролювати, стає альтернативою Суецькому каналу. Попри санкції, РФ розвиває співпрацю з Китаєм: інвестиції в ЗПГ (зріджений природний газ), побудова нових портів та спільні транспортні системи свідчать про стратегічний союз у регіоні.

Хоча Китай не має прямого доступу до Арктики, він називає себе "near-Arctic state" і активно інвестує в інфраструктуру та дослідження. З 2018 року КНР позиціонує ПМШ як частину "Полярного шовкового шляху", а співпраця з РФ відкриває йому арктичні ворота.

Китай розширює свій флот криголамів, купує частки у російських енергетичних проєктах і навіть намагається придбати мінеральні активи в Канаді та Норвегії. Водночас Пекін здійснює моніторинг льодових умов для судноплавства і впроваджує цифрові навігаційні системи для арктичного транспорту.

Конкуренція стосується не лише наявних в Арктиці ресурсів

Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик в коментарі " Телеграфу " наголошує: сьогодні конкуренція між країнами за Арктику стосується не лише наявних, а передусім гіпотетичних ресурсів та просторів, які можуть їх містити. До регіону прагнуть мати доступ не тільки арктичні держави, а й ті, хто не має там територій, зокрема Китай.

"Фактично ми бачимо посилення претензій на контроль за Арктикою. Всі сторони прагнуть або розширити свою присутність, або переглянути виключні економічні зони. Це вже спричиняє мілітаризацію регіону" , — зазначає Кулик. За його словами, попри існування договорів та міжнародного права, що регулюють використання арктичного простору, реальна практика демонструє тенденцію до ескалації.

Особливої уваги експерт надає інтересам США — як у контексті історичних ініціатив на кшталт купівлі Гренландії, так і в контексті повернення військової присутності: "У свій час американці мали в Гренландії до 60 тисяч військових. Тепер знову обговорюється відновлення цієї бази, як військової, так і економічної платформи" .

Разом із тим, посилюється китайсько-російська координація в регіоні . За словами Кулика, Пекін вже заявив про плани створення плавучих військових баз біля Північного Льодовитого океану: "Китай намагається закріпити за собою якусь частку — або через виключні економічні зони, або через постійну присутність поблизу Берингової протоки" .

Водночас Європа не залишається осторонь. " Маємо конкуренцію Норвегії, Великої Британії, Данії. Старі конфлікти, як от рибальство між Ісландією та Британією, знову актуалізуються" , — додає аналітик.

На думку Кулика, без фази серйозного загострення перерозподіл впливу в Арктиці навряд чи можливий : "Ймовірно, буде створено новий наднаціональний орган управління, що охоплюватиме і Арктику, і Антарктиду. Але для цього спочатку має відбутися конфліктна кульмінація, а вже потім — розуміння неможливості силового вирішення" .

Арктика — на перетині інтересів: глобальні гравці нарощують амбіції

Арктика вже тривалий час перебуває у фокусі геополітичної уваги провідних держав, однак останнім часом конкуренція за контроль над регіоном різко загострилася. За словами директора Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету, політолога-міжнародника Володимира Дубовика , амбіції ключових гравців, зокрема США, Росії та Китаю, сьогодні проявляються з новою силою.

"В Арктиці, звісно, йдеться про доступ до й контроль над ресурсами — зокрема тими, які раніше були недоступні. Але також йдеться про контроль над транспортними шляхами, які, знову ж таки, через танення льоду стають більш доступними", — зазначає експерт. За його словами, арктичний регіон забезпечує стратегічний вихід до таких важливих зон, як Північна Атлантик.

Окрема увага міжнародних гравців прикута до Гренландії, де США мають військову базу, а також до потенційного розміщення нових типів озброєнь і використання підводних човнів.

"Окрім США, Росії та КНР, тут, до речі, звісно, присутня ще і Канада, яка зараз, за нового прем’єра, демонструє готовність більше витрачати на оборону і діяти більш рішуче" , — вважає Дубовик.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що президент США Дональд Трамп заявив, що погрожував Володимиру Путіну бомбардуванням Москви , аби стримати напад на Україну. За його словами, таку заяву він зробив на закритій зустрічі з донорами у 2024 році, намагаючись попередити агресію з боку Кремля радикальними методами.

Світ