Війна в Україні визначить майбутнє світу — Financial Times

23 липня 2025 р. 03:11

23 липня 2025 р. 03:11

Результат війни в Україні може визначити не лише майбутнє самої України, але й долю європейської ліберальної демократії. Це може здатися перебільшенням — але це не так, вважає британський журналіст та співредактор Financial Times Мартін Вольф.

Передусім — і це найбільш очевидно — Україна бореться за право народу самостійно обирати свою долю. Росія — автократія, як і завжди, де президентська воля є законом. Українці ведуть цю боротьбу з надзвичайною майстерністю та мужністю, щоби звільнитися від тиранії й самостійно обрати свій шлях.

По-друге, як писали Фіона Гілл та Анжела Стент у Foreign Affairs ще у 2022 році, Владімір Путін «наказав провести свою “спецоперацію”, бо вірить, що Росія має божественне право правити Україною, стерти її національну ідентичність і включити її народ до складу Великої Росії».

Європейці мають пам’ятати, що їхній континент буквально пронизаний спірними кордонами. І якщо цю «скриньку Пандори» відкрити — хто її потім закриє , особливо коли п’ята колона Путіна дедалі ближче до влади в самій Європі?

По-третє, Україна протистоїть силі, що прагне домінувати в Європі. Переможна Росія стала б найбільшою військовою силою континенту, створивши пряму загрозу сусіднім країнам-членам НАТО та ЄС. Якщо США дедалі більше виявлятимуть байдужість до долі Європи, то вона залишиться налякана і безсила.

І нарешті, якщо Європа не діятиме рішуче, США залишатимуться осторонь, а вісь Росія–Китай–Північна Корея переможе — що тоді станеться з балансом сил і цінностей у світі? Хто повірить — або довірятиме — тим, хто проголошує ідеали свободи й демократії, якщо вони готові байдуже дивитися, як ці ідеали знищуються в них під носом?

І все ж далеко не все втрачено. Ключовий момент: війна триває вже майже три з половиною роки. Але, згідно з червневим звітом Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), з 2024 року Росія захопила менш ніж 1% української території. У звіті також зазначено, що «в Україні Росія втратила приблизно в п’ять разів більше загиблих, ніж у всіх російських і радянських війнах разом узятих з часів Другої світової війни до повномасштабного вторгнення у 2022 році». Путін думав, що все буде легко. Яким же фатальним виявилося це його самовпевнене оманливе припущення.

Водночас розмови з обізнаними сторонніми спостерігачами в Україні показують, що, за словами одного з них, «ситуація є вкрай нестабільною». Люди втомлені, проте продовжують боротися. І борються — за всіх нас, жителів Заходу. Ми не повинні повторити помилок умиротворювачів перед Другою світовою війною. Ми маємо щонайменше надати Україні всі необхідні ресурси. І це цілком можливо.

Росія не змогла перемогти досі, незважаючи на те, що її населення майже вчетверо перевищує населення України, а ВВП за паритетом купівельної спроможності — більш ніж удесятеро. Є також підстави вважати, що економіка РФ більш виснажена, ніж визнає офіційна влада. У міністерстві фінансів Швеції мені повідомили, що підозрюють значно вищий рівень інфляції, ніж той, який оприлюднює російська статистика. Це може пояснити, чому ставка центробанку Росії — 20%, хоча офіційна інфляція — майже 10%.

Але найголовніше — населення та ВВП ЄС разом із Великою Британією перевищують російські показники у 3,5 та 4,8 раза відповідно. У такому співставному воєнному протистоянні вирішальним чинником є ресурси. Але чи надали їх достатньо?

За даними трекера підтримки України Кільського інституту світової економіки, — ні. До цього року Європа (ЄС + Велика Британія) надавала допомогу, подібну за обсягом до американської. Згодом США припинили фінансування, аргументуючи, що тепер платити мають європейці. У короткостроковій перспективі лише декілька країн закрили цю прогалину. Але це потрібно системно змінювати.

До сьогодні уряди країн Європи витрачали лише 0,1% річного ВВП на двосторонню допомогу Україні. Вони повинні як мінімум подвоїти цю цифру. І навіть після цього вона залишатиметься меншою за половину того, що роблять Данія й країни Балтії, і дорівнюватиме зусиллям Польщі й Нідерландів.

Щоби досягти загального цільового рівня підтримки, великі держави мають дати значно більше — зокрема Франція, Італія й Іспанія. Але й це не повинно бути складним завданням. Наразі Німеччина мобілізувала лише 0,13% свого ВВП — смішна сума з огляду на масштаби ставки. Франція — ще менше. Обидві країни можуть і мають зробити більше. Як і інші.

Водночас озброєння зі США — особливо наступальне — є критично важливим. Європейці повинні активніше самі виробляти зброю, фінансувати українське виробництво та закуповувати безпосередньо в американців. Останній конфлікт між Дональдом Трампом і Путіним, можливо, тут допоможе.

Єдина користь із жахів 2025 року — це ясність, яку вони принесли. Тепер ми знаємо — можливо, навіть Трамп знає — що Путін зацікавлений лише у тому, щоб виграти за столом переговорів те, чого не зміг здобути на полі бою.

Європейці також усвідомили, що США за Трампа — ненадійний союзник. Але їх ще можна вмовити або купити на потрібну підтримку. Вони також мають зрозуміти, що їхнє майбутнє дедалі більше залежить від них самих. Хоча у випадку з Україною не обійтися й без допомоги міжнародних інституцій — зокрема МВФ.

Насамкінець: питання не в ресурсах — питання у волі та часі. Вони мають мобілізувати все необхідне, щоби довести росіянам: перемоги їм не здобути, а українцям — що вони мають справжніх і надійних союзників. Як і у 1930-х роках, рішення, які ухвалюються сьогодні, можуть сформувати майбутнє континенту й усього світу на покоління вперед.

Я не налаштований оптимістично. Але в одному переконаний напевно: якщо демократична Європа не зможе діяти разом зараз — вона приречена.

Світ