«Продається бункер. Ціна — за запитом»: як Німеччина готується відбивати напад росії в 2029 році і чого очікують прості німці

02 серпня 2025 р. 12:45

02 серпня 2025 р. 12:45

Після того як голова Федеральної розвідувальної служби Німеччини Бруно Каль попередив, що росія готується до атаки на територію країни-члена НАТО щонайпізніше, до кінця десятиліття, мій сусід, 85-річний Гюнтер , засумував. Невже йому доведеться залишати свій маленький затишний будинок на півдні Німеччини? Адже він з таким трудом виплатив за нього іпотеку. А куди подіти декоративних курочок, якими він обзавівся?

А новини продовжують жахати . По Німеччині, як логістичному центру альянсу, можуть першій завдати удару !.. Це не та старість, про яку мріяв німецький пенсіонер.

Він думав, що всі проблеми залишив у колишньому СРСР. І важке минуле з депортацією 1941-го, коли всю їхню німецьку сім'ю з трьома дітьми виселили з Одеської області в Казахстан… І ядерну істерію після Карибської кризи 1962-го, коли на уроках радянських студентів і школярів лякали ядерною загрозою поганого Заходу, який бажав смерті хорошій країні рад.

- Скрізь висіли плакати, в який бік падати при атомному вибуху, — згадує чоловік. — Треба було — ногами до ядерного «гриба», прикривши голову руками… І знову світ на межі атомної війни … А може бути таке, що путін не нападе?

Бідний Гюнтер. Ми теж так думали.

«Я забив гараж продуктами під зав'язку. Краще, якщо не знадобляться»

— У разі війни, напевно, поїду до дочки у Швейцарію, — каже чоловік.

Гюнтер удівець. У селі, де він, пізній переселенець, так і не став «своїм» серед місцевих «корінних» німців, українські біженці — єдині, з ким він може поспілкуватися. І коли він їде в гості до дочки на пару днів, його бородатих золотаво-чорних і рудих півнів і курей екзотичної породи «ейленбарт» (що в перекладі означає «совина борода»), годую я. Ми заходимо спокійно на подвір'я одне одного: парканів тут зазвичай не ставлять. Він завжди дякує і часто стукає в балконні двері заднього двору, щоб пригостити свіжими яйцями від своїх несучок. Ми дружимо.

Я цікавлюся у Гюнтера: чи готовий він до війни. Адже навесні 2025 року Єврокомісія закликала своїх громадян запастися водою та їжею щонайменше на 72 години на випадок НП і війн. Він показує мені свій склад у гаражі, де височіють штабелі з упаковками води та ряди консервів з тушонкою, горошком, консервованими віденськими сосисками в розсолі (є тут такий екзотичний продукт), сухими супами, банками з варенням, чаєм і молоком тривалого зберігання тощо. На віддалі — два спальні мішки, гумові чоботи, каска, ліхтарики і навіть похідний туалет.

- Щоправда, ціни на все добряче зросли, — журиться він. — Я забив гараж продуктами під зав'язку. Краще, якщо вони не знадобляться. Може, пронесе…

— А якщо під час війни зникне світло? — запитую я, адже у господаря немає сонячних панелей на даху.

— Обійдуся без світла. Генератор я не купував. Дорого…

Однак, навіть заповнивши всі засіки запасами за «тривожним» списком, німці не почуваються комфортно.

«У Німеччину повернувся страх бомбардувань…»

Американці, провівши в 1945 році дослідження, які наслідки мали для німців інтенсивні бомбардування їхніх міст, усвідомили, що « бомби зламали психологічну основу німецького народу, зламали його культурний хребет. Тепер страх сидить у серці навіть тих людей, які не бачили війну ». І, як зазначила газета Die Welt ще в 2022 році, « через 77 років після закінчення Другої світової війни в Німеччину повернувся страх бомбардувань…»

Особливо він посилився після шокуючої заяви відомого німецького військового історика Зенке Найтцеля в інтерв'ю газеті Bild наприкінці березня 2025 року про те, що це може бути «останнє мирне літо» в Німеччині, яка в разі атаки на країну НАТО Литву повинна буде вступати у війну.

Саме на цьому страху зіграли будівельні та туристичні компанії. Песимісти «в останнє літо перед апокаліпсисом», жахаючись власної нестриманості, витрачають гроші на подорожі. Адже невідомо, що буде завтра. Оптимісти сподіваються пересидіти ядерну зиму в індивідуальному бункері або броньованій капсулі, і акуратно вкладають гроші в безпечну нерухомість.

Сьогодні на ринку маса пропозицій: «Продається бункер. Ціна — за запитом». Хочеш купуй pop-up panic rooms — спеціальні кімнати проти паніки площею 6−10 метрів вартістю близько 20 000 — 50 000 євро, хочеш — індивідуальні прибудинкові підземні бункери, що витримують пряме влучання авіабомби: від суперкомпактних, розрахованих на 2−3 людини, до великих, на 10−12 осіб.

Вони оснащені системами вентиляції та очищення повітря, водопостачання та каналізації, зв'язку та сигналізації. Просторі моделі потягнуть на 300 000−400 000 євро, не враховуючи монтаж. Клієнт може замовити індивідуальні фішки: додатковий резервуар для води, датчики чистоти повітря, відеоспостереження за будинком тощо. І навіть установку, яка зможе розпорошити на прибудинковій території сльозогінний газ у разі, якщо нагрянуть окупанти.

І хоч військова загроза передбачає точкові удари, а не російські танки через усю країну і захоплення території, цей функціонал зі сльозогінним газом все ж замовляють нерідко. Про всяк випадок.

Навіть у німецьких супермаркетах можна купити броньовані капсули онлайн за кілька тисяч євро. Щоправда, експерти вважають, що від ядерного удару вони толком не захистять. Зате у покупця буде на душі спокійно. Але приватні бункери і броньовані капсули не всім по кишені. Куди, в разі нападу, сховається решта німецького народу? Усі 83 мільйони, з них 3,5 мільйона біженців, з яких майже кожен третій українець?

Як виявилося, свої 2000 бомбосховищ і бункерів, побудованих у 40-х — 60-х роках минулого століття, під час Другої світової та «холодної» війни, німці просто закинули . Причинами стали комплекс історичної провини як держави-агресора в минулому, позиція неучасті в конфліктах і оцінка ймовірності нападу на Німеччину як нікчемно малої. Тому за час розрядки озброєнь і після розпаду Варшавського військового блоку, багато сховищ були перепрофільовані під склади для зберігання вина і визрівання сиру, паркінги, ресторани, музеї, репетиційні зали та виставкові площі, офісні будівлі і навіть житлові будинки. Решта ніяк не використовувалися, і занепали, ставши притулком для кажанів і павуків.

Ті 580 сховищ, що залишилися в більш-менш збереженому стані, можуть прийняти 480 000 осіб, тобто трохи більше половини відсотка населення Німеччини. Негусто. Щоправда, у нас, в Україні, на жаль, і того не було. Коли 23 лютого 2022 року я запитала в чаті нашого будинку в Ірпені та в ірпінських пабліках, де у нас бомбосховища, мене висміяли: « Що за паніку ви тут розвели? Маячня!» «Які бомбосховища? Їх у нас просто немає. Голову не морочте! Вам же сказали: готуйтеся до шашликів!»

А завтра була війна.

«Держава не обов'язково вам покладе в рот піцу, щойно ви його відкриєте»

— Мамо, а де ми тут будемо ховатися від ракет?

Це перше, що запитують діти українських біженців, які пережили бомбардування у себе на батьківщині , коли приїжджають до Німеччини. Німці врахували сумний досвід України, де основний ризик для людей становлять уламки ракет і безпілотники , і вирішили робити акцент не стільки на величезних бункерах, де може сховатися одразу 200 осіб, скільки на невеликих захищених приміщеннях, до яких легко дістатися: тунелях, станціях метро, підземних паркінгах, та інших громадських місцях. Встановлять покажчики і під'їзні шляхи, щоб кожен знав, куди бігти. Переобладнають старе і побудують нове. Ось тільки чи встигнуть? Цифра «2029» дуже умовна. А ескалація російської агресії може статися в будь-який момент .

Громадянам уже сьогодні радять звернути увагу на власні підвали та підземні гаражі: « Підвал можна зробити безпечним недорогими засобами — мішки з піском, фанера на вікнах, запас їжі та води ». Тож сховищ на всіх не вистачить. Готуйте мішки з піском.

« Просто прийшло нове усвідомлення того, що держава не обов'язково покладе вам у рот піцу, щойно ви його відкриєте. Навпаки, ви самі повинні навчитися піклуватися про себе навіть у кризових ситуаціях і постійно набувати цих навичок », — пояснював в інтерв'ю Deutsche Welle (DW) Даніель Шефер, берлінський експерт з виживання в екстремальних ситуаціях .

Він керує тренувальними таборами з виживання і написав посібник на цю тему. Але, думаю, будь-який українець, який у реальних, а не штучних умовах, навчився жити без їжі, води, газу, світла та зв'язку, збивати ворожі дрони з мисливської рушниці та перебиратися через заміновані російськими окупантами ліси й поля з виводком тварин , не втративши жодної, міг би дати фору прославленому експерту… Адже ми це пройшли і проходимо, а вони тільки готуються.

Більшість німців не хочуть захищати свою країну

Я часто чую за вікном свого німецького будинку бравурний марш. Це йдуть, пританцьовуючи та граючи, вулицями пожежники-добровольці, за сумісництвом музиканти духового оркестру. (У Німеччині багато хто вчиться музиці. — Авт. ) Їхня частина базується в нашому крихітному селі. Однак ця безтурботність оманлива. Якщо війна, пожежники-добровольці, як ланка цивільної оборони, одразу стануть у стрій.

До Федерального відомства цивільної оборони та ліквідації наслідків стихійних лих (BBK) у хвилину небезпеки приєднається не тільки Німецька асоціація пожежних команд, а й Федеральна поліція, Федеральне агентство з технічної допомоги, Бундесвер, Асоціація робочих самаритян, Німецький червоний хрест, Мальтійська служба допомоги, Йоганнітер — допомога при аваріях, і Німецьке товариство порятунку життя.

На сайті BBK пишуть, що « після нападу росії на Україну деякі військові терміни повернулися в наше повсякденне життя і мову ». Тому план дій є не тільки в уряду , який сьогодні витрачає мільярди євро на посилення обороноздатності країни, не тільки у керівників компаній промисловості, сільського господарства і торгівлі, а й навіть у школярів. Їх стали готувати до можливих надзвичайних ситуацій і військових дій на уроках з цивільної оборони, які ініціювало МВС Німеччини.

Щоправда, як пише DW, депутатка бундестагу від Лівої партії Ніколь Гольке була проти, звинувативши блок ХДС/ХСС і СДПН у « очевидному плануванні всеосяжних культурних змін у бік мілітаризованого суспільства» і в спробі «ввести людей у стан перманентної кризи ». Але Союз учителів схвалив це нововведення: « Тема війни проникла і в школи. Було б наївно вважати, що цього не станеться. У багатьох класах навчаються біженці з України, Сирії та інших країн» .

І головне питання: хто захищатиме вітчизну, щоб інші не боялися жити, не тікали з країни і були впевнені в завтрашньому дні? Призов у Бундесвер на строкову службу призупинили ще 2011 року, переставши реєструвати 18-річних громадян і залишившись без бази даних. І хоч кажуть, що для сьогоднішніх претендентів на службу у збройних силах, «мотивацією є війна в Україні», у Бундесвері, який налічує близько 182 тисяч військовослужбовців і 80 тисяч цивільних, не вистачає 50−60 тисяч співробітників.

Можливо, ситуацію змінить підвищення зарплати контрактникам або прийняття на службу іноземців без німецького громадянства, про що так багато сперечаються останнім часом. Але якщо цього не станеться, військовий призов стане для німецьких громадян примусовим. Це прописано в новому законопроєкті про військову службу. Але ось чи готові люди «зі зброєю в руках захищати Німеччину в разі військового нападу на неї?» Таке опитування провів серед німців берлінський інститут соціології Forsa у лютому 2025 року. Лише 17% респондентів відповіли безперечно «так». Ще 19% сказали, що «ймовірно» це зроблять. Однак більшість опитаних німців (60%), заявили, що «ймовірно ні» або «точно» не будуть воювати.

- Після Другої Світової німці стали пацифістами , — пояснює цю тенденцію мій сусід Гюнтер, коли я запитую, чому не всі громадяни Німеччини бажають захищати свою «фатерлянд».

Вибачившись, він іде годувати своїх курей, а я стою на задньому дворі, розмовляючи з подругою з Кривого Рогу телефоном на гучному зв'язку. У телефоні у неї починає вити сирена, разюче контрастуючи зі стомленою від спеки безтурботною природою німецької глушини. Чути віддалені вибухи. Подруга вигукує:

— Це кошмар! Це кошмар! Зачекай, сходжу на балкон…

Усе це чує старий Гюнтер, повертаючись від курей, останньої пристрасті його життя. Порівнявшись зі мною, з переляком запитує:

— Бомблять?

І додає:

- Я сміявся, коли в 60-ті роки ми в інституті бігали в протигазах і падали на землю, «рятуючись» від атомного вибуху. Нам було так весело. Ніхто це не сприймав усерйоз. А зараз мені страшно. І я не розумію, як жити далі.

Хіба тільки він один?..

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з письменницею Тамарою Горіха Зерня про хаос в Україні та світі: «Ми живемо з тінню загибелі за плечима. Думаю, депресії та неврози у нас ще попереду».

На фото у заголовку навчання армії ФРН. Фото з сайту Бундесверу

Читайте нас у Facebook

Світ