NYT: Трамп покладається на особисту дипломатію з Путіним. Результат — стратегічна плутанина

26 серпня 2025 р. 03:38

26 серпня 2025 р. 03:38

«Нічого не відбудеться , — сказав президент Трамп журналістам на борту Air Force One у середині травня, — доки ми з Путіним не зустрінемося».

Трамп наполягав, що для такої гострої проблеми, як російська війна проти України, єдиним рішенням є зустріч двох лідерів наддержав, які можуть домовитися, «постукати кулаками по столу» і змусити зрушити ситуацію.

Однак через дев’ять днів після цієї зустрічі на американській авіабазі в Анкориджі всі зовнішні ознаки свідчать, що будь-який реальний прогрес зупинився, пише The New York Times. Трамп натякав, що президент Росії Владімір Путін та президент України Володимир Зеленський проведуть особисту зустріч, а потім долучаться до переговорів із самим Трампом. Жодної з цих зустрічей не заплановано.

«Порядок денний зовсім не готовий», — заявив у неділю на NBC міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.

І поки Трамп запевняв європейських лідерів, що Путін нібито погодився допустити миротворчі сили на територію України, вже до середини тижня росіяни почали описувати зовсім іншу схему —  де Москва сама братиме участь у «гарантіях безпеки» для країни, в яку вона ж і вторглася в лютому 2022 року. Якщо й існує класичний приклад «лисиці, яка охороняє курник», то це саме він.

У понеділок, відповідаючи на питання, що саме мають означати ці гарантії безпеки, Трамп визнав: «Ми навіть не обговорювали деталей».

Це лише симптом стратегічної неузгодженості останніх десяти днів. Часом Трамп позиціонує себе як посередника, здатного використати свій вплив, аби витиснути поступки від Путіна, а потім переконати Зеленського поступитися територією і укласти угоду.

В інші моменти він звучить як союзник України, обіцяючи допомогти захистити її від майбутніх атак. Минулого тижня він написав у соцмережах, що Україна «не має шансів на перемогу», якщо їй не дозволять бити вглиб території Росії, поклавши провину на свого попередника Джо Байдена за те, що той «дозволяє лише оборонятися, але не контратакувати».

Після того, як у Анкориджі він заявив, що Путін хоче миру, тепер Трамп уже висловлює сумніви і каже, що визначить, хто винен у провалі, якщо такий станеться. «Ми побачимо, до чого я схиляюся, адже я піду або одним шляхом, або іншим» , — сказав він журналістам у п’ятницю.

Для Трампа послідовність менш важлива, ніж атрибутика дипломатії «лідер до лідера». І він далеко не перший президент США, який вважає, що його особисте вміння переконувати — ключ до успіху американської зовнішньої політики та завершення воєн. Теодор Рузвельт був переконаний у тому ж і 120 років тому виступив посередником у завершенні російсько-японської війни. Тоді мирний договір було підписано на американській землі, і Рузвельт отримав Нобелівську премію миру — саме на такий результат відверто натякає Трамп.

Але ця спроба переговорів із Росією йде зовсім не за «моделлю Рузвельта». Натомість зустріч Трампа з Путіним у Анкориджі дедалі більше порівнюють із його дипломатією з Кім Чен Ином сім років тому: дружні жести, потискання рук, «картинка для телекамер», теплі обміни — Путін навіть надіслав Трампу фото їхньої зустрічі . Проте реального прогресу немає. У випадку з Північною Кореєю зрештою не було здано жодної ядерної зброї — і з того часу арсенал країни лише зріс.

«Трамп прийшов на зустріч із відносно єдиною позицією Заходу: спочатку має бути перемир’я, — вважає Іво Даалдер , колишній посол США при НАТО, який приєднується до Гарвардського центру Белфера. — Але коли вони нарешті зустрілися, Трамп відмовився від цієї позиції, і замість того щоб рухати процес уперед, він забив собі автогол».

«Він казав, що буде незадоволений без перемир’я, що настануть серйозні наслідки, але жодних наслідків не настало», — додав Даалдер.

Трамп заявив, що його мета — «йти безпосередньо до мирної угоди», бо перемир’я «часто не витримують».

Тепер він каже, що знатиме за два тижні, чи серйозно налаштований Путін, — рівно такий самий термін він давав російському лідерові кілька місяців тому, але так і не дотримався. (Два тижні — це стандартний відлік часу, який Трамп вимагає для результатів, чи то дипломатія, чи створення нової системи охорони здоров’я. Продовження дедлайнів — звична річ.)

Проте у випадку з Україною Трамп завжди залишає собі шлях відступу, кажучи, що миру може й не бути, і, можливо, США доведеться просто відійти вбік і дати українцям та росіянам «розібратися самим». Умивши руки, він може заявити, що здатен привести Путіна й Зеленського за стіл переговорів, але не може змусити їх домовитися. Це створює для нього «аварійний вихід» у разі провалу переговорів.

Минулого тижня Трамп дотримувався саме другого підходу. Він оголосив, що США приєднаються до європейських лідерів у створенні гарантій безпеки для України, проте одразу уточнив в інтерв’ю, що американських військ на землі не буде. Якщо війська і з’являться, то лише з «пари країн», зокрема Британії, Франції та Німеччини, а США, за його словами, могли б надати розвіддані й авіаційну підтримку.

Фактично гарантії безпеки означають, що США зобов’язуються захищати Україну у разі нового нападу Росії, навіть якщо вона не є членом НАТО — крок, якому Трамп опирався так само, як і Байден.

Втім, Байден постійно нагадував світові, що вторгнення Росії було незаконним, і що якщо Путін переможе в Україні, то далі він може взятися за країну-члена НАТО. Його Мін’юст і Держдеп збирали докази воєнних злочинів для майбутніх трибуналів. Трамп же плутає, хто винен у війні, та розпустив підрозділи, що відстежували ці злочини.

Українці, зрозуміло, ставляться до цього з недовірою. У 1994 році вони підписали Будапештський меморандум, за яким США, Британія і Росія надали нечіткі гарантії безпеки в обмін на відмову України від ядерної зброї, що залишилася після розпаду СРСР.

У Анкориджі Трамп заявив, що Путін зрозумів і погодився на західні гарантії безпеки для України. Але вже наприкінці тижня росіяни додали умову, що вони самі мають бути частиною «сил безпеки», і натякнули, що жодна країна НАТО не може мати військ в Україні.

У програмі NBC Meet the Press у неділю Венс ухилився від питання, чи може Росія брати таку роль, відповівши, що «переговори завжди передбачають поступки». Він наполягав, що адміністрація Трампа «застосувала більше економічного тиску на Росію, аби зупинити війну, ніж Байден за три роки». Помічники Байдена це заперечують, нагадуючи про широкі санкції на торгівлю, банківський сектор, фінанси та інші сфери, запроваджені США та союзниками після вторгнення.

«Зрештою ми або досягнемо успіху, або зайдемо в глухий кут », — підсумував Венс, знову представляючи Вашингтон як посередника. Як сенатор він неодноразово твердив, що США слід відмовитися від підтримки України, оскільки результат не має прямого національного інтересу для Америки.

Даалдер наголошує на тому, що адміністрація Трампа «фундаментально неправильно розуміє» конфлікт.

«Трамп вважає, що йдеться про територію, — зазначив він. — Але для росіян це питання ідентичності та того, чи приєднається Україна до Заходу, чи фактично залишиться під контролем Росії».

Світ